Велична і свята, моя ти Україно,
Лише тобі карать нас і судить.
Нам берегти тебе, соборну і єдину,
І нам твою історію творить!
Урочистий Акт єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки став символом віковічного прагнення нашого народу жити в єдиній соборній незалежній державі.
Із 2014 року Україна вкотре стала на важкий шлях боротьби за свою суверенність і так само, як колись, прагне свободи, що нам заповідали наші пращури, які, взявши зброю до рук, виборювали, проливаючи кров, гідне життя для своїх наступників — господарів своєї землі. І сьогодні маємо бути єдиними й сильними в боротьбі з жорстоким і цинічним російським ворогом, який намагається нас зламати й знищити. Та наші захисники й захисниці, люди козацького духу, незламні й вольові, стали на захист рідної країни й не дають ворогу здійснити свій кривавий задум. Історія змушує нас вписувати на її сторінки періоди боротьби — така вже наша доля, Богом дана.
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія — об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.
Текст Універсалу ухвалили вночі 24 (11) січня 1918 року на засіданні Малої Ради Української Центральної Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Перед проголошенням IV Універсалу виступив голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Голосували за документ поіменно: «за» було 39, «проти» — 4, «утрималось» — 6 осіб.
Як усе починалося…
Революційні події в Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. 1 листопада 1918 року повстала Західно-Українська Народна Республіка, лідери якої ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. Їх результатом стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові «передвступного» договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові (нині Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.
І вже 22 січня 1919 року в столиці України в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.
В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості. Але пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали жителі Західної України й українська політична еміграція в країнах Європи й Америки.
Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України — місті Хусті. Це була наймасовіша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, адже в ній взяли участь понад 30 тисяч осіб.
Про ті події своїми спогадами поділився письменник та журналіст Василь Гренджи-Донський: «Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця Української Соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами щось біля двісті людей.
…Близько тридцяти тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні — рекорд.
Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старовинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочалися святочні збори на площі».
Досить знаковим для нашої історії було 22 січня 1990 року, на 71-у річницю Акта злуки, бо саме тоді в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій — «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель та знак ушанування подій Української революції. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.
Безсумнівно, незалежність і соборність є запорукою виживання Української держави. Втрата Україною незалежності через більшовицьку окупацію у довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат від Голодомору, репресій та війн, які довелося пережити в ХХ й переживати українцям у ХХІ, направду, переломному для нашої історії столітті.
І сьогодні наші мужні воїни-захисники так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України, як і їхні попередники майже 100 років тому. І ми обов’язково вистоїмо! Бо за нами правда і наше право на життя у вільній і єдиній Україні!
Gismeteo 
