Гортаючи сторінки нашого минулого, вкотре пересвідчуєшся, що чимало подій, періодів і донині озиваються пекучим болем. І Поділля, на жаль, не стало винятком, адже війна, колективізація, два голодомори, наче чорні прірви, затягували людей.
Окремим, вкрай важким розділом з життя нашого краю була діяльність цілої розгалуженої системи таборів, облаштованих німцями для радянських військовополонених. Серед них був і славутський табір «Гросс-лазарет», де нацисти утримували поранених і хворих бійців та офіцерів червоної армії. За два кілометри на південний схід від Славути восени 1941-го колишнє радянське військове містечко гітлерівці пристосували під табір, який у німецьких документах значився як «Stalager 357».
За свідченнями військовополонених лікарів Чигрина та Жданова надзвичайній комісії, німецькі медики там навіть проводили експерименти, результатами яких стали спалахи парахолери, що забрала життя до 80% людей. Крім того, в’язні масово гинули через антисанітарію, голод, різні інфекційні хвороби та відсутність належного медичного догляду.
У десятьох триповерхових казармах (блоках) в’язнів утримували відповідно до їхніх хвороб: у першому блоці (його ще називали блоком смерті) перебували хворі на холеру та тиф, у другому — дизентерійні, в третьому і четвертому — хірургічні, а в п’ятому і шостому були терапевтичні, в сьомому — ті, хто видужує, у восьмому — медичний персонал і зв’язківці, а в дев’ятому і десятому — робочі команди табору. Однак адміністрація не дотримувалася правил і поряд із терапевтичними хворими розташовували полонених з тифом і дизентерією.
Загалом німці зробили все можливе для того, щоб умови існування полонених були нестерпними. Так, їхній добовий раціон включав 250 грамів ерзац-хліба (борошно перемішане з тирсою) і баланда з відходів гречки, гнилої картоплі та кормового магару. Від недоїдання в них розвивалася дистрофія, тяжкі захворювання травної системи. Полонені харчувалися в їдальні, а лежачим санітари приносили так звану їжу в бараки.
Територія кожного блоку займала майже півтора гектара, була відгороджена колючим дротом, перед яким на відстані 5 метрів був попереджувальний оголений дріт, вихід за який означав розстріл на місці. Сараї ж використовувалися як морги для складання трупів.
У казармах строго заборонялося запалювати світло вночі, тож якщо німці з вишок бачили його у вікнах полонених, то одразу стріляли по них. А після випадку втечі групи з 15 осіб із табору вікна нижніх поверхів оббили дошками і колючим дротом. По кутах загорожі розміщувалося п’ять сторожових вишок, на кожній з яких було два вартових, а за колючим дротом табору патрулювала охорона з собаками.
Про тортури — можна писати нескінченно... Охоронці знущалися з бранців, як могли, постійні побої та страти були звичними в таборі. Також вони регулярно обходили блоки, вишукуючи підозрілих, яких потім виводили на кладовище і розстрілювали. А всіх непокірних кидали в карцер — на холодну цементну підлогу без їжі та води. Після таких тортур не виживав ніхто.
На час звільнення міста 16 січня 1944 року від фашистських загарбників у «Гросс-лазареті» перебувало 600 хворих та поранених полонених. Люди були доведені до критичного стану — сім чоловік померли по дорозі до госпіталів, а 47 — в перші дні надходження до медичних закладів. У 525 військовополонених, яким вдалося вижити в славутському таборі смерті, після проведення судово-медичної експертизи виявили щонайменше три захворювання.
У справжньому пеклі під назвою «Гросс-лазарет» назавжди залишилися ув’язненими душі військових, які, на жаль, не витримали перебування в блоках смерті.
Gismeteo 
