Мабуть, закономірно, що цей важкий час, коли ми переповнені болем, втратами, випробуваннями, має стати для українців періодом прозріння. Коли наче спадає полуда, і раптом очі бачать потвору, що так довго прикривалася маскою чеснот.

Такі відчуття з’явилися чи не в кожного, хто під час повномасштабної війни почав розглядати московську церкву в Україні під іншим кутом зору. Як фурункул на тілі, що пече, дошкуляє, зріє, нарешті виплеснув назовні усю гидоту, що чаїлася в ньому. І в цій гнійній ріці вже не приховати, як патріарх московської церкви кіріл благословляє на війну. Як парафіяни церкви московського патріархату на сході України закликали путіна прийти та звільнити їх. У цьому смердючому потоці – вищир паші мерседеса, тобто павла лебедя, настоятеля Києво-Печерської лаври, з прокльонами на президента Зеленського і погрозою, що не втече з України, допоки не відспіває останнього українця. Парафіянам, які прикладалися до пухкої руки митрополита паші, як до святині, немає чого втрачати, а ось йому – навпаки. Після обшуків на квартирі та на віллі духовної особи знайшли чималу статуетку рибки з чистого золота, його портрети в позолочених рамах, персні та інше добро, яке «непосильним трудом» заробив настоятель Лаври. А віллою, де відпочивав від мирської суєти, можна втерти носа й регіоналу-втікачеві пшонці, бо ж тут – ціла стіна із золота заспокоювала стражденну душу паші мерседеса.
Купаючись у розкоші, він та інші попи московські залякували простих парафіян, що не може бути іншої церкви, окрім московської. Що впаде на наші голови кара Божа, якщо відречемося «справжньої віри». Та які б залякування про іновірство, розкольництво, блуд і кару застосовували в своїй пропагандистській роботі служителі московської церкви, вони не спрацюють для тих, хто цікавиться, вивчає, бодай перечитає, історичні факти. Лише у 1448 році московський князь Василій Темний скликав церковний собор, який самочинно висвятив на митропольну кафедру єпископа Іону. У такий спосіб була утворена московська митрополія – на 460 років пізніше (!) Київської, що була підпорядкована Константинопольському патріархату. Підступним чином московський патріархат було створено лише у 1589 році.
Чому підступним? Константинопольський патріарх Єремія прибув до москви, і цим скористався цар Борис Годунов. Загрожуючи довічним засланням, змусив Вселенського патріарха благословити на патріарха митрополита Іону. На той час землі нинішньої України не входили до складу московії, а православні на українських землях підпорядковувалися канонічній Київській митрополії. Тож право на Києво-Печерську лавру, яку так відстоювали прибічники московського патріархату, твердження про споконвічну церкву – це міф, який вигадали і який нав’язують московити. Незнання та невігластво — на руку московським попам, адже воно допомагає тримати людей в покорі, страхові, вдало управляти ними. Навіть тексти молитов, суть яких для переважної більшості залишається незрозумілою, це теж добре продумана частина впливу на парафіян московської церкви. фсб-шна російська церква продовжує дурити голови людям, роблячи їх своїми заручниками. Нічого спільного з духовністю, з вірою в Бога не має та агітаційна література, якою одурманювали парафіян московські попи. Її знайшли і в Свято-Покровському кафедральному соборі Хмельницького, де «смиренні» та «богобоязні» отці побили колишнього військового. Зберігали її і в інших церквах мп. Варто розуміти, що це – ворожа агітація високої проби за русскій мір, який закликають, насаджують і через вплив церкви. Недооцінювати цю ідеологічну складову не можна. На неї московія витрачає дуже великі кошти, до цієї «машини», що влазить в уми людей, зомбуючи на відданість, залучаються кращі московські «змії».
Ті, кому вдалося вже скинути полуду з очей та позбутися московського гіпнозу, відмовляються від церкви, що міцно зв’язана з московією. З початком повномасштабної війни все більше церков Хмельниччини, які підпорядковувалися УПЦ мп, переходять до Православної Церкви України, якій у січні 2019 року Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Томос. За всіма церковними канонами Православна Церква України є визнаною і незалежною. Лише за останній тиждень церковні громади Нетішина, Летичева, Красилова проголосували за перехід до ПЦУ, поповнюючи такий перелік. Наслідуючи приклад Хмельницької, Кам’янець-Подільської міських рад, відбулася позачергова сесія Славутської міської ради, де прийняли рішення про заборону московського патріархату. Таке доленосне рішення одразу після побиття московськими попами військового прийняла Хмельницька обласна рада, і закликала всі органи місцевого самоврядування перервати договори оренди земельних ділянок, якими користуються храми московського патріархату.
Своєю кров’ю українці вибороли право молитися рідною мовою, в храмах, де не вшановують кегебіста кіріла та його прибічників у ієрархічному ряду. Бо навіть якщо священник не згадує ім’я цього диявола у рясі, то його славить митрополит онуфрій, а настоятеля УПЦ мп — новопризначений єпископ віктор, який став на чолі Хмельницької єпархії УПЦ мп.
Прозрінь, сподіваємося, буде ще більше, бо не можна боротися з русскім міром, що витоптує своїми брудними чоботами все українське, нас, українців, і оберігати, годувати його найближчу, найвірнішу соратницю – московську церкву.
Позбуватися звичного, обжитого не просто. Але це потрібно зробити так, наче зорати землю, щоб зрушити зашкарублий ґрунт і засіяти його новим зерном, що дасть благодатні сходи. Це прагнення висловили й жителі села Кульчини на Красилівщині. Оголосили, що хочуть на території їхнього храму, який допоки ще належить до УПЦ мп, встановити Український Прапор. На думку організаторів – місцевого товариства козаків – це мало стати першим кроком до того, щоб перейти до ПЦУ. Вперше за багато десятиліть на території храму молитва «Отче Наш», яку разом із Степаном Семенюком виголосили майже 70 людей, звучала українською мовою. Вперше тут здійнялася увись пісня «Червона калина», наче то звучав голос української душі. Місцевому священнослужителю громада вручила списки захисників, які воюють на фронті, аби в їхньому храмі молилися за здоров’я бійців та їхнє повернення додому з Перемогою. Тепер організовують збір підписів за те, щоб храм перейшов до ПЦУ. І хоч прагнення звільнитися від невидимих пут московії поки що не одностайне, та це й справді, історичне рішення, яким ще будуть завдячувати патріотам села, котрі вміють відділити зерно від полови.
Та допоки це вдається не всім. На Хмельниччині, за даними державного моніторингу реєстраційних даних, залишається 613 церков, які підпорядковуються мп. Занадто туго обплутані московськими шнурами приходи, які не хочуть порушувати звичну «зону комфорту». «Наш батюшка дуже добрий. Ми разом із ним будували церкву. Тут ще мої батьки шлюб брали. Тут мене хрестили…» Ось такі, правду кажучи, недолугі аргументи наводять парафіянин московських храмів, які не хочуть «здаватися». Але ж церква, з якою були пов’язані важливі періоди життя, не зникає, проте у ній має відчуватися не московський, а український дух. Це – справедливо і це необхідно землі, яка своїх найкращих синів кладе на вівтар боротьби за свободу, за Україну.
«Добрі батюшки», як правило, навчалися в семінаріях росії. Якщо поцікавитеся, то зможете дізнатися, що у багатьох із них кровні чи близькі родичі також є московськими попами, на території ворожої для нас країни. Чи перервали «добрі батюшки» зв’язок із ними? Чи засудили відкрито рідних, які благословляють на вбивство? Навряд чи. Здебільшого – принишкли вичікуючи: а що як все повернеться на круги своя. Продовжуючи тримати в страхові тих, хто боїться змін, хто не вміє мислити критично.
Саме такі люди нині стоять біля собору Олександра Невського в Кам’янці-Подільському, супротивлячись, щоб він перейшов до ПЦУ. Саме такі плетуть нісенітниці про іновірців, саме такі знаходять десятки причин, аби й далі цілувати руку московським попам, які використовують церкву як ідеологічну зброю.
І все ж московська полуда повинна впасти з очей українців. Бо чим довше опиратимемося змінам та не прийматимемо, не цінуватимемо свого, тим більше сил набиратиметься московська гідра. Ті, хто відстоює церкви московського патріархату, годує вовка в овечій шкурі. І якщо потрібен останній аргумент у прийнятті рішення, згадайте про тисячі відважних воїнів, які нині у фронтовому пеклі, під шквальним вогнем борються і гинуть за Україну. І які вже ніколи, після повернення додому, не переступлять поріг московської церкви.