Чорнобильська катастрофа визнана найбільшою у світі за всю історію ядерної енергетики, бо внаслідок аварії на ЧАЕС було викинуто в 100 разів більше радіації, ніж від атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі в 1945 році. Після оприлюднених засекречених архівних даних КДБ Службою безпеки України людство отримало нарешті відповіді на багато питань, які тодішня радянська влада приховувала, цинічно жертвуючи людським життям.

 

Мало хто знав, що аварії на ЧАЕС траплялися і до 26 квітня 1986 року. Так, у 1982 році на 1 енергоблоці відбувся значний викид радіоактивних речовин. Але доповідь КДБ про це закінчилася звичним «здійснено заходи для недопущення панічних та провокаційних чуток». А в 1984 році аварійні ситуації були на 3 і 4 енергоблоках.
Варто наголосити, що у 1983-му компартійне керівництво отримало інформацію, що ЧАЕС є однією з найнебезпечніших атомних станцій у СРСР через відсутність засобів безпеки.
Офіційно саме 28 березня 1984 року виведено на повну потужність четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Він вважався найсучаснішим, але до катастрофи пропрацював лише два роки.
Фатального 26 квітня 1986 року приблизно о 01:23 на четвертому енергоблоці стався вибух. На той момент у реакторі було майже 200 тонн урану. Внаслідок аварії зруйновано обшивку, тож через відсутність захисної оболонки у повітря здійнялися 60 тонн радіоактивних речовин. Відразу після вибуху реактора радіонукліди були викинуті на максимальну висоту — до 10 кілометрів. І протягом двох днів керівництво колишнього СРСР інформацію про цей вибух від світу приховувало.
За архівними даними, пожежа на енергоблоці тривала 10 днів і остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.
…Трохи страшної статистики: 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії;
8,5 мільйона жителів України, Білорусі та росії отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення. До кінця літа 1986 року з 81 населеного пункту евакуювали 90784 особи. 2293 українських міст, селищ і сіл, населення яких складало понад 2,6 мільйона людей, виявилися забрудненими радіоактивними нуклідами.
Загалом на ліквідацію наслідків було кинуто майже 600 тисяч осіб. Зокрема, й на Хмельниччині проживає понад три тисячі ліквідаторів аварії.
«Перших уражених наші «швидкі» привезли ще вночі, — пригадувала медсестра з Прип’яті, яку у вихідний посеред ночі розбудив дзвінок колеги, котра сповістила про аварію й сказала миттю бігти в лікарню. — Потім до медзакладу зі станції привозили все нових уражених радіацією — пожежників, співробітників ЧАЕС і не тільки. У приймальному покої постраждалих роздягали. Хто міг стояти на ногах відправляли під душ. Кому було дуже зле одразу клали під крапельницю. У всіх опромінених відкриті частини тіла — обличчя, руки були багрового кольору, наче люди просто обгоріли десь на пляжі.
Крім уражених радіацією пожежників та співробітників станції, у медсанчастину доставили й двох працівниць позавідомчої охорони, які під час аварії перебували на своїх постах, приблизно за 200 метрів від зруйнованого реактора. Їм стало зле, вони вийшли на дорогу, де їх і підібрала «швидка». У ніч з 26 на 27 квітня двох жінок, а також 26 чоловіків, які перебували у вкрай важкому стані, відправили літаком до московської клінічної лікарні. Жінки померли…».
Багато лікарів у Східній Європі та Радянському Союзі рекомендували вагітним жінкам зробити аборт, щоб уникнути ризику народження дітей з вадами та захворюваннями, навіть попри те, що рівень радіації, впливу якої піддавалися жінки, був невеликий.
Цікавими є чимало фактів, які замовчувалися. Так, у жовтні 1987 року кореспондент французької газети Жан Водон намагався вивезти за кордон зразки ґрунту і води з Прип’яті. Проте в секретній доповіді КДБ звітував про свою успішну спецоперацію: взяті іноземцем зразки підмінили на радіоактивно чисті.
Після розсекречення даних з архівів СБУ, які за часів СРСР були не доступні навіть багатьом чиновникам, стало відомо, що за останні два роки роботи станції (до вибуху реактора на ЧАЕС) через неякісні монтажні роботи, недотримання заходів безпеки під час будівництва, порушень технологічної дисципліни, правил радіаційної безпеки на станції сталося п’ять аварій і аж 63 відмови обладнання.
Чорнобильська АЕС, як і більшість подібних структур за часів СРСР, зводилася дуже швидко і працювала потім «на знос», розповідав Володимир В’ятрович, який був директором архіву Служби безпеки України під час роботи АЕС. Він наголошував, що вже через два роки після запуску одного енергоблока в КДБ почали надходити скарги.
А історик і директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут розповідав, що проблеми існували з самою конструкцією. Чорнобильська АЕС була однією з перших, каркас реактора якої не повністю литий з бетону. Виявилося, що бетон був неналежної якості і заливали його не так, як це передбачали технічні норми. Тому й утворилися тріщини та прогалини між різними блоками. Така недбалість спричинила те, що перекриття не витримало і завалилося всередину.
Однак найбільш цинічним з боку тодішньої радянської влади було не лише замовчування трагедії, а й проведення демонстрації 1 травня в Києві за 150 кілометрів від Прип’яті. Бо скасування таких масштабних заходів точно викликало б запитання, тому 1 травня 1986 року демонстрація відбулася.
Але, за словами Андрія Когута, в документах, які тоді передавали вищому керівництву, чітко йшлося про те, що костюми дітей, які брали участь у тій першотравневій демонстрації, після того, як вони їх здали, мали величезний радіоактивний фон.
...Та скільки б років не минуло від Чорнобильської трагедії та скільки б архівних даних не розсекретили, незмінним залишається одне — навіть дитячі життя були нічим для тодішньої влади.