Надрукувати
Категорія: Історія
Перегляди: 2509

З часу проголошення незалежності України різко зріс інтерес до теми козацтва. В містах і селах створюються козацькі осередки, успішно діє таке об’єднання і в Славуті.

...Майже на кордоні з Житомирщиною лежить старовинне село Ставичани Славутського району, яке до 1946 року мало дещо дивну назву Чорнокали. Нині в ньому 118 дворів, в яких проживає 304 особи, в селі є сільська рада, ЗОШ І-ІІІ ступенів, дитячий садок, церква, клуб та медпункт. Село гордиться своїми вихідцями, які стали фахівцями найрізноманітніших професій, зокрема тими, хто присвятив своє життя захисту Вітчизни. З села вийшли генерал-майор ЗСУ А. В. Паламарчук, 5 полковників, 8 підполковників, 5 майорів ЗСУ та МВД України. Серед них багато таких, які носять прізвище Чумак або є родичами Чумаків. Як виявляється, це прізвище у Ставичанах має козацьке коріння і з’явилось в селі при цікавих обставинах.

Уродженці Славутчини — аташе з питань оборони посольства України в Китаї генерал-майор А. В. ПАЛАМАРЧУК та екс-
міністр оборони України генерал армії О. І. КУЗЬМУК. Фото 2004 року, Китай.

Мешканці Ставичан ще у 80-х роках минулого століття багато чули про історію роду Чумаків від Йона Івановича Чумака, котрий мав гарну пам’ять до глибокої старості, а помер у 1988 році на 101 році життя. Про свого прапрадіда Максима та прадіда Івана Чумаків — козацьких полковників, Йонові розповідав батько Іван Микитович, а той переказував сімейні історії племінникам (своїх дітей у нього не було, хоч пережив трьох дружин). Зокрема, таке. Після перемоги російських військ над французами Іван Максимович Чумак зі своїм драгунським полком у 1814 році повертався з Франції нашими краями. Важка артилерія йшла зі Львова на Київ по шосе через Корець, Житомир, а кавалерія — навколишніми селами. Полк Івана Чумака проходив через село Ставичани, де і зупинився на відпочинок. У місцевого поміщика Богуцького Іван Чумак познайомився з рідною сестрою поміщика, гарною дівчиною Софією, закохався в неї, запропонував їй одружитися та переїхати на Черкащину. Але Софія відмовилася.
Повернувшись з полком на Черкащину, Іван Чумак після закінчення військової служби розпродав володіння, продав будинок в місті Золотоноші і, забравши сина від першої дружини Микиту, переїхав у Ставичани. В селі він купив землю, побудував будинок. Сучасні власники цієї землі при оранці городів досі знаходять міцні цеглини з написом «1812». 
Про дітей Івана Чумака від шлюбу з Софією нічого невідомо, швидше за все, що дітей у них не було. Його ж син Микита одружився з місцевою дівчиною Наталією, мав двох дочок та 10 синів. Всіх синів в селі шанували, вони були гарними майстрами: столярами, теслями, шорниками, шевцями, бондарями. Старший син Іван Микитович виростив синів Віктора, Нечипора та Йона — правнуків козацького полковника Івана Чумака. Йон та Нечипор воювали у складі російських військ проти кайзерської Німеччини у 1914-1916 роках, були унтер-офіцерами. Тоді Йон служив у роті охорони Генерального штабу Російської армії, пізніше обирався засідателем Житомирського губернського суду. У 30-х роках він був розкуркулений і сидів в тюрмі. Нечипор нагороджений двома Георгіївськими хрестами за участь у бойових діях у 1914-1916 роках.
Чув про це не раз від свого двоюрідного діда Йона й Валентин Чумак — нащадок Максима Чумака у 7-му поколінні. Розповіді дідуся про минуле свого роду можна було б сприйняти і за гарну легенду, але, як виявляється, той розповідав бувальщину. Підтвердженням цього став лист Валентину Чумаку від директора Черкаського державного історичного музею В. П. Підопригори від 16.04.1972 року такого змісту: «На Ваш запит повідомляємо, що, дійсно, у нашому музеї зберігаються відомості про Ваших предків Чумаків, які народилися на Черкащині. Полковник Запорізької Січі Максим Іванович Чумак (1738-1808) воював у складі Запорізького війська проти загарбників (Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. — авт.). Пізніше він воював під проводом останнього запорізького отамана Петра Калнишевського. 
Після розгрому Запорізької Січі царицею Катериною ІІ Максим Чумак разом з полковниками Антоном Головатим, Харком Чепігою та іншими козаками повернувся на Україну з Угорщини, куди втекли раніше. У 1783 році Максим Чумак прийняв російське підданство. Козацьке військо перейшло на державну службу в Російську армію, де він командував козацьким полком у м. Золотоноша Черкаської губернії. Ці події описані в книзі «Історія українського війська» (автор Іван Тиктор, Львів, 1936 р.).
Син Максима Чумака Іван (1786-1856), закінчивши юнкерське училище, служив козацьким сотником у селі Піщики Черкаської губернії. Він був активним учасником бойових дій у війні з французами 1812-1814 рр., отримав чин полковника і командував полком драгунів. Іван Чумак був нагороджений орденами і золотою зброєю, яку вручав йому особисто М. І. Кутузов. Після російсько-французької кампанії Іван Максимович Чумак закінчив службу і, забравши семирічного сина Микиту, мати якого померла, за сімейними обставинами переїхав на постійне місце проживання у Волинську губернію. Ці події описані у книзі письменника, історика В. П. Чепіги «Боротьба українського народу проти чужоземних загарбників», Київ, 1935 р.».
Про подвиг Івана Чумака йдеться на 89-92 сторінках цієї книги: «…У Бородінській битві виявив героїзм і мужність сотник козацької сотні Іван Максимович Чумак. Отаман Іван Чумак під час атаки на російську батарею ворожої піхоти першим врубався в неї, чим підбадьорив своїх товаришів, вигукуючи «Ура». Отримав поранення. Батарея була врятована. За цю битву отримав Георгіївський хрест і «Знак військового ордена», нагороджений «золотою» зброєю, яку вручив йому головнокомандуючий М. І. Кутузов». 
Ось як переплелися розповіді столітнього діда Йона і офіційні письмові свідчення про двох козацьких полковників Чумаків, які незаперечно підтверджують, що Чумаки із села Ставичани є прямими нащадками відомого полковника Запорізької Січі Максима Чумака. 
Сьогодні нащадки відомого полковника Запорізького війська Максима Чумака є в сім’ях Туракевичів, Усарчуків, Дзехів, Палійчуків, Бобів, Нагорнюків, Щурів, Дітчуків, Хільчуків, Марчуків, Тарасюків, Гибалюків та ін., що живуть не лише в Ставичанах, а й по всій Україні та в країнах СНД. Назвемо декого з них. Генерал-майор Анатолій Васильович Паламарчук, 1944 р. н., пройшов шлях від командира танкового взводу до командира танкової дивізії. Він закінчив військову академію бронетанкових військ та Академію генерального штабу СРСР, був військовим комісаром столиці України у 1991-2005 рр., заступником начальника Генерального штабу ЗС України. Служив в НДР, Афганістані, був військовим аташе з питань оборони в КНР; полковник ЗСУ Олексій Іванович Захарчук, полковник МВС Григорій Іванович Захарчук, полковник авіації Павло Чумак, підполковник ЗСУ Анатолій Васильович Чумак, підполковник МВС Валентин Миколайович Чумак (автор книги «Міліція Славутчини. Сторінки історії та сьогодення»), Іван Пантелеймонович Чумак — Заслужений будівельник СРСР тощо.
«Козацькому роду нема переводу», — стверджує українська приказка. І справді, уже більше 200 років не губиться в історії горде українське прізвище — Чумак.