Єдина пісня про Устима Кармалюка, яка дійшла до нашого часу — «За Сибіром сонце сходить», нині вважається народною. Однак у неї є автори: слова написали Тимко Падура та Ян Комарницький, а на музику їх поклав граф Вацлав Ржевуський («золотобородий емір», про якого ми розповідали в одному з випусків «Орбіти краєзнавця»). Ще одна пісня «Гей, соколи!», яка стала широко відомою завдяки фільмові Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», також написана Тимком Падурою. То хто ж він, цей відомий-невідомий поет і композитор?

Його дуже часто у літературі називають польсько-українським поетом, а сам він писав про себе, що, мовляв, «родом рутенець, за національністю поляк». І мав на це всі підстави, адже народився у містечку Іллінці теперішньої Київської області 21 грудня 1801 року в родині шляхтича, який отримав від князя Сангушка у дожиттєве користування будинок і землю. Його дід був барським конфедератом, а батько — учасником повстання Костюшка.
З раннього дитинства Тимко вільно розмовляв українською мовою. Він захоплювався історичними піснями та оповіданнями з життя козаків, слухав пісні кобзарів і лірників про далеке минуле. Коли познайомився з творами Байрона та Оссіана, то захопився ідеєю написати історію України у віршах. Тиміш збирав пісні й народні легенди, «вслухався в стогін української ліри». А в своїх поезіях, написаних переважно українською мовою (польською транскрипцією), прославляв давні козацькі звичаї, оспівував спільні битви поляків і українців із татарами. Його перші пісні «Козак» і «Лірник», покладені на музику Миколою Лисенком, швидко розійшлися Поділлям та Східною Галичиною.
У 1825 році у волинському маєтку графа Ржевуського Саврані Тимко Падура, поет Ян Комарницький та композитор-торбаніст Григорій Відорт відкрили школу кобзарів і лірників, яку очолив Падура.
Саме тут, захоплені сміливістю Устима Кармалюка, який діяв тоді на Волині, Тимко Падура та князь Ян Комарницький написали вірш «За Сибіром сонце сходить» і подарували його Ржевуському. Цей вірш так припав графові до душі, що він і поклав його на музику.
Зрозуміло, така діяльна людина як Тимко Падура не міг не взяти участі у польському революційному рухові. Однак Тимко робив це дуже оригінальним способом: намагаючись підняти українських селян на повстання, убрався бандуристом і вирушив у подорож за Дністер та на Кубань. Ходив від села до села, співаючи свої пісні «Січовик», «Гей, я козак з України». У цій мандрівці він побував на Хортиці та відвідав місця усіх козацьких січей. Царська влада «гідно поцінувала» діяльність Падури: ув’язнила, і він рік катувався у тюрмі. Після звільнення безвиїзно жив у Махнівці (тепер Вінниччина), де й написав в українському та польському варіантах пісню «Гей, соколи!»
У 40-х роках ХІХ століття Тимко Падура несподівано розбагатів, вигравши у варшавській лотереї десять тисяч рублів, і виїхав до Праги. Коли ж гроші закінчилися, знову повернувся у Махнівку, де й помер у сімдесятирічному віці. А пісні його стали народними...