Президенти світу мають різні «хвороби». Один колекціонує автомобілі, інший – давні археологічні черепки чи знамениті картини. А господіна Путіна постійно кортить привласнювати чуже: від територій самостійних держав до відомих і славетних постатей. Пригадуєте, скільки ажіотажу викликав друг президента французький актор Жерар Депардьє, який заявив про намір постійно жити в Росії. Не витримав атмосфери «русского міра» – якось тихо і непомітно, продавши квартиру, чкурнув до Бельгії. Днями В. Пу вручив російський паспорт американцю Стівену Сігалу. За повідомленнями Інтернет-видань, голлівудському майстру східних єдиноборств симпатизує борець Путін. Звичайно, можна тренуватися разом, але при цьому голлівудська зірка не відмовляється й від американського паспорта. Подібні пропагандистські сенсації «знай наших!» не довготривалі для рейтингу Першого росіянина.
Інша справа – привласнювати київських князів, не соромлячись називати їх «русскімі». Аби не закралися сумніви ні в необізнаного співвітчизника, ні в іноземців-туристів, у Москві встановлено пам’ятник князю Володимиру Великому. Зважте на суттєву деталь: поблизу Кремля, на Боровицькій площі, в символічне свято – День народної єдності. «Трійка» (як у незапам’ятні сталінські часи) трималася бадьоро і переможно: Путін називав князя «нашім видающімся предком», «духовним основатєлєм государства Російского». І, що найдивніше, визначив роль в історії князя-воїна: «собіратєль і защітнік русскіх земель», який заклав основи сильної і єдиної централізованої держави. Мовляв, таким курсом прямую і я, ваш далекоглядний слуга. (На відміну від київського пам’ятника, московський Володимир тримає хрест, а в іншій руці – меч). Потім 24-метровий монумент освятив «особо почітаємому святому» патріарх Кіріл. Прем’єр-міністр значущим поглядом оцінював, очевидно, реальну вартість «хрестітєля» Росії (це не Крим – «дєнєк нєт» для урядових перевертнів). І подумки визнав: десь близько 150 мільйонів рублів — не така вже велика сума для казни. Словом, «трійця» залишилася задоволеною. Все-таки поставили во славу Русскую монументальний 300-тонний пам’ятник на віки. На віки залишаться й вони, основатєлі «русского міра».
Та не кожен росіянин чи іноземець такий наївний, аби не здивуватися і не запитати, чому саме в Москві стоїть пам’ятник Володимиру? По-перше, скажуть вони гідам і телевізійним брехунам, це істинно київський володар, який охрестив своїх одноплемінників у 988 році. По-друге, княжив сей великий муж в Русі-Україні і помер 13 липня 1015 року. Тоді і близько не існувало Москви! Як поселення, воно засноване, за московською ж версією, 1147-у, хоч насправді в 1272 році. Московія як князівство (з 1547 р. царство) виникла 1277 року й була улусом Золотої Орди. Жодних фактів немає про зв’язок Київської Русі з невідомими північними «братами». Хоча про Володимира Великого згадують Скандинавські, Німецькі, Візантійські, Арабські літописи. Як же тоді Путін може називати князя Володимира «засновником російської держави»? «Немає історії великоросів на землі Київській! – обурюється також відомий вчений Ярослав Дашкевич. – Історія великоросів починається із Заліської землі, з Московії, які ніколи не були Руссю» (див. статтю «Як Московія привласнювала історію Київської Русі», книга «Сила м’якого знака», с.296). Чітко й переконливо пише про це подільський історик Володимир Білінський у книзі «Країна Моксель, або Московія»: «Великоросам завжди хотілося починати свою історію не з якихось «сумнівних» князювань, а з появи Москви і великих московських князів. Мовляв, погляньте, як усе в нас сходиться: Київ почав утрачати свою велич і вплив, а Москва, як і личить спадкоємиці, перебрала до своїх рук слов’янську спадщину та слов’янську велич. Цим намагалися вселити собі й «інородцям» законність права Московії, а згодом великоросів, на спадщину Великого Київського князівства та права «збирання земель російських». Але сама Москва і Московія як князівство виникли в часи татаро-монгольського панування над суздальською землею, з веління хана Менгу-Тимура».
Коментуючи неординарну подію, російський історик, професор Андрій Зубов сказав: «Це своєрідна реакція на пам’ятник у Києві князю Володимиру. Мовляв, ми не гірш українців. Чому він поставлений? Думаю, особливо хвилюватися не варто. Князь Володимир належить усім нам, він наш (?) загальний історичний герой – це безумовно… А те, що Путін при найменшій нагоді говорить, що росіяни, білоруси й українці – один народ, то це просто через брак знань. Очевидно, в Путіна зовсім неграмотні спічрайтери. Збирачем земель був Іван ІІІ, але ніяк не князь Володимир. Що стосується погроз. (Путін на відкритті пам’ятника закликав росіян протистояти сучасним викликам і загрозам. – Авт.). Адже насправді Україна Росії зовсім не погрожує… Це Росія погрожує Україні. Тому такі слова – просто спроба посіяти істерію в російському народі. Я сподіваюся, що російським людям вже набридло і повтору того ентузіазму, як два роки тому, точно не буде».
А ось думка російського журналіста Артема Троїцького: «У російської влади було три причини для того, щоб відкрити в Москві пам’ятник київському князю Володимиру, котрий ніколи в цьому місті не був, оскільки жив задовго до його заснування… Одна з мотивацій у тому, що в нас нині ім’я Володимир у великій пошані. Друга – хльоснути зайвий раз Київ, де, як відомо, князь Володимир хрестив Русь. Сказати, що хоча в Москві він ніколи не був, а пам’ятника ми поставили вищого за ваш. Третя мотивація – бажання підігріти народний дух».
Щодо популярності імені… Москвою гуляє жарт: «Тепер у нас один Володимир лежить, другий сидить, а третій стоїть». Причому, всі троє – поблизу. Хто не зрозумів натяку іронії, то москвичі додають: у Мавзолеї Ленін (лежить), на троні Путін (сидить), пам’ятник київському князю (стоїть). Ось така вийшла помпезна з гумором церемонія з відкриттям чужому і не «спільному історичному герою» – Володарю і Хрестителю України-Руси, який «ішов» до Москви тисячу років… Ось лише навіщо? Адже за життя князь тягнувся до цивілізованого світу, а не до країни, що зневажає всі людські та християнські цінності.
Gismeteo 
