Напередодні Дня Незалежності — 23 серпня, Україна традиційно відзначає День Прапора. Про одну із маловідомих сторінок історії утвердження українського стягу йдеться в уривку з трилогії нашого колеги Петра Воробея — «ЗАГРАВА», яку ми пропонуємо нашим читачам.
Не стільки радував Михайла той факт, що не переводяться на Вкраїні такі патріоти, як Василь Макух, котрі, давши присягу вояка УПА, на все життя залишилися вірними їй, як те, що кров героїв, у тому числі і його кров, пролита у боротьбі за волю, не висихає, а кличе, рекрутує до лав борців-героїв нове, молоде покоління, яке хоч і не пов’язане з традиціями збройного підпілля, однак завзято, жертовно, самовіддано і самозречено бореться за українську справу.
Давно Орленку не було так радісно, так світло й затишно на душі, як того дня, коли в сірій, вогкій і незатишній камері Володимирської пересилки Михайло Горбаль повідав йому про подвиг двох молодих українців — Віктора Кукси і Георгія Москаленка, прапороносців, як подумки назвав їх Орленко, які у ніч на Перше травня 1967 року над дахом Київського інституту народного господарства вивісили жовто-блакитний стяг із написом «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито!»
Місце для акції хлопці вибрали не випадково — саме там шикувалися першотравневі колони демонстрантів із Нивок, Святошиного, Солом’янки перед тим, як вирушити на Хрещатик.
Із неймовірними труднощами в непримітній крамничці — аж на Дарниці, хлопці знайшли тканину синього і жовтого кольорів, яку Віктор власноруч зметав докупи. Довго сперечалися, яку пілку — жовту чи синю поставити зверху. А в кого запитаєш? Хто розсудить? На уроках історії в інституті про це не розповідали. Скористалися поемою Володимира Сосюри — «Червона зима»:
Бій одлунав. Жовто-сині знамена
затріпотіли на станції знов…
Якби хлопці відали про символіку стихій, згідно з якою, жовтий колір символізує вогонь, а синій — воду, вони б знали, що «послухавши» Сосюру, вчинили б вірно, бо вода не може бути поверх вогню, інакше, вона його рано чи пізно загасить. (Думаю грішним ділом, може, першопричина усіх наших негараздів, як стверджують знавці символів і геральдики, пропонуючи «перевернути» український прапор, позаяк він «неправильний» — «неканонічний» голубе тло якого — вода, домінує, заливаючи жовту стихію вогню?).
На прапор студенти нашили з чорних атласних стрічок тризуб, який скопіювали з грошей Української Народної Республіки, для чого Куксі навіть довелося звертатися до знайомого нумізмата, адже ті зразки Володимирового герба, які регулярно демонструвала радянська преса, зокрема, сатиричний журнал «Перець» — у вигляді вил-трійчаток, явно не годився.
На правах художника-початківця, як казав про себе Москаленко, оскільки «цілих» два роки ходив до художньої школи, Григорій вивів чорною фарбою «друкований» текст: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито!». Пізно увечері 30 квітня, із рукотворним стягом за пазухою, пара відважних спудеїв останнім трамваєм приїхала до будівлі інституту «нархозу», як називали студенти рідний вуз. Кукса поклав прапор за пазуху і пожежною драбиною, поліз на дах адміністративного корпусу. Вправним рухом зрізав ножем червоне полотнище й з огидою пошпурив його вниз, а на місце комуністичної шматини припасував український національний стяг.
Начитавшись пригодницьких і «шпигунських» романів, хлопці посипали все довкола тютюном із поширених тоді цигарок «Памир» ще й полили гасом — щоб собака не взяла сліду.
Відходячи від будівлі інституту, прапороносці радісно оглядалися на вивішений ними прапор, який гордо тріпотів на вітрі у світлі прожекторів.
…Їх «вирахували» за дев’ять місяців. Увесь цей час усіх студентів викликали до військкомату із надуманою пропозицією — заповнити друкованими літерами спеціально придуману анкету, яку потім детально аналізували кадебістські графологи. Так день за днем, крок за кроком чекістські нишпорки звужували коло підозрюваних, до яких потрапили Кукса і Москаленко. І коли підозри виявились більш ніж очевидними, до кімнати в гуртожитку, в якій проживали хлопці, підселили стукача. І хоч прапороносці нічого не розповіли йому про свій вчинок, але й не приховували своїх патріотичних поглядів. Зокрема, стосовно повальної і насильницької русифікації.
Заарештували прапороносців напередодні Дня радянської армії — 22 лютого. Недосвідчені й необстріляні «горобці», потрапивши в лабета досвідчених борців з «інакомислієм», хлопці не заперечували свого вчинку. Віктор Кукса отримав два роки таборів суворого режиму, а Георгій Москаленко — три. У додатковий рік в’язниці йому вилився звичайний складний ножик, який радянське «кривосуддя» розцінило, як холодну зброю.
У таборах хлопці пройшли справжній політичний вишкіл у товаристві українських повстанців, які добували свої каторжні двадцятип’ятилітні терміни ув’язнення, тож не дивно, що після такого загартування вони стали справжніми патріотами. Як найвищу нагороду в своєму житті вони сприйняли день 23 серпня 1991 року коли, після провалу путчу в Москві, група народних депутатів внесла освячений священиком УАПЦ Петром Бойком синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. (Саме до цієї події і «прив’язаний» Указ Президента України Л. Кучми № 987/2004 «Про День Державного Прапора України»).
Наступного дня Україна проголосила свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
…А 16 листопада 2006 року на будівлі першого корпусу Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, над якою вперше в післявоєнній столиці України підняли жовто-блакитний стяг молоді націоналісти-прапороносці, було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про геройський вчинок Віктора Кукси та Георгія Москаленка.
Gismeteo 
