Друк
Категорія: Історія
Перегляди: 861

Кривавою хвилею, як колір їхнього прапора, прокотився комуністичний режим багатостраждальною Україною. Мільйони українців стали жертвами сфабрикованих справ, безпідставних арештів, репресій та голодоморів. Скільки слів сказано, скільки матеріалів написано про криваві роки червоного терору, а скільки ще залишилося у невідомості, у спалених архівах та в теках з написом «Секретно». Та рано чи пізно частина цих таємниць все ж має змогу випливти на поверхню, щоб ще раз нагадати нам про злочини комуністичного режиму, про ті сторінки історії, які ми не маємо права забувати. Таким «нагадуванням» і стала книга «Соловецький мартиролог Поділля», автором і упорядником якого є Богдан Петрович Теленько – редактор газети «Проскурів», письменник, публіцист та громадський діяч.

Це літературно-документальне видання, яке містить відомості про репресованих у часи комуністичного режиму подолян – вихідців із території сучасної Хмельниччини, які загинули на спорудженні Біломорсько-Балтійського каналу та інших будовах Соловецького табору особливого призначення (СЛОНа) та ГУЛАГу в далекій Карелії в 1930-х роках. Унікальність книги полягає в тому, що створена вона на основі секретних архівів ФСБ Росії, які зумів віднайти та передати авторові відомий російський дослідник сталінських репресій Юрій Дмитрієв. Тільки йому відомими та його однодумців шляхами вдалося дістатись до сучасних архівів російської ФСБ, які залишилися в «спадщину» від каральних органів ЧК, ГПУ, НКВД, МГБ і КГБ. Загалом у цьому архіві було зібрано короткі відомості з так званих «літерних справ» про понад 70 тисяч персоналій і, завдяки детальнішому вивченню автора, вдалося виокремити понад 4,7 тисячі осіб, вихідців з сучасної Хмельницької області різних вікових категорій, коротка інформація про яких і увійшла до книги.
Не оминуло горе репресій і рідну Білогірщину: жертвами радянського терору стало 37 сімей, а це 177 осіб, із яких аж 86(!) – неповнолітні. Півтора десятка сіл втратили своїх жителів, які вже ніколи не повернулись на рідну землю. Є велике бажання згадати кожного поіменно і висвітлити весь список невинно репресованих земляків, який, на щастя, все ж дійшов до нас.
смт Білогір’я (тогочасні Ляхівці): Нагачевський (або Нагаєвський) Станіслав (по батькові і рік народження не відомі), дружина Емілія – 1899 р. н., діти: Геля – 1926 р. н., Антоній – 1937 р. н., Тадеуш – 1939 р. н.
Село В’язовець: Вельма Іван Романович – 1899 р. н., дружина Явдокія Архипівна – 1909 р. н., діти: Мотря – 13 р., Тихін – 11 р.; Вельма Олексій Захарович – 1906 р. н., дружина Анісія Радіонівна – 1910 р. н., син Георгій – 1938 р. н., теща Самарна Уляна Іллівна – 1872 р. н., її дочка Параска – 1900 р. н.; Гоц Пантелеймон Тимофійович – 1881 р. н., дружина Марія Мусіївна – 1887 р. н., діти: Іван – 21 р., Лука –          17 р., Федір – 6 р., Марія – 12 р.; Гутовський Микола Максимович – 1908 р. н., дружина Гапка Василівна – 1907 р. н., дочка Тамара – 1936 р. н.; Троян Костянтин Іванович – 1888 р. н., дружина Марія Федорівна, 1889 р. н., дочки: Гапка – 12 р., Ганна – 7 р., Тодоська – 3 р.
Село Гулівці: Пузиховська Ганна Іванівна – 1911 р.н.; Гирка Арсеній Федорович – р. н. невідомий.
Село Гурщина: Кучерук Іван Мусійович – 1896 р. н.
Село Залужжя: Малиновський Петро Романович – 1910 р. н., дружина Настасія Григорівна – 1908 р. н., діти: Іван – 3 р., Юлія – 1935 р. н., Марія – 1939 р. н.; Рачок Максим Арсенійович – 1888 р. н., дружина Тетяна Михайлівна – 1889 р. н., діти: Володимир – 13 р., Ганна – 7 р., Надія –            3 р., Віра – 1935 р. н.; Рачок Павло Васильович – 1894 р. н., дружина Варвара Іллівна – 1896 р. н., діти: Дмитро – 11 р., Оксана –  4 р.; Юзвенко Іван Петрович – 1903 р. н., дружина Анастасія Купріянівна – 1904 р. н., дочка Тетяна – 7 р.
Село Зіньки: Ревюк Анатолій Давидович – 1908 р. н., батько Давид Васильович – 1867 р. н., мати Христина Григорівна – 1899 р. н.; Тимощук Яким Кузьмич – 1895 р. н., дружина Уляна Степанівна – 1896 р. н., діти: Ганна – 2 р., Лукерія – 5 р.
Село Карасиха: Жуківський Рафаїл Антонович – 1891 р. н.
Село Лепесівка: Ковбасовський Карпо Якимович – 1885 р. н., діти: Харитон – 1910 р. н., Григорій – 1913 р. н., Іван – 1912 р. н., невістка Віра Лук’янівна – 1920 р. н., онука Клава 1937 р. н.
Село Ліски: Поліщук Микола Антонович – 1885 р. н., дружина Мотря Карпівна – 1889 р. н., дочка Антоніна – 22 р.; Степанюк Яків Феодосійович – 1898 р. н., дружина Дарія Іванівна – 1904 р. н., діти: Микола – 9 р., Антоніна – 1934 р. н., Ольга – 1940 р. н.; Ящук Артем Данилович – 1906 р. н., дружина Софія Йосипівна – 1907 р. н., мати Варвара Григорівна – 1877 р. н., сестра Олена Данилівна – 1917 р. н., діти: Ольга і Олена 1935 р. н., Ліда – 1938 р. н.
Село Мала Боровиця: Ладичук Хома Миколайович – 1904 р. н., дружина Федора Іванівна – 1909 р.н., дочка Надя – 3 р., брат Яків – 1912 р. н., мати Антоніна Степанівна – 1878 р. н.; Мельник Григорій Лук’янович – 1884 р. н., дружина Ганна Миколаївна – 1899 р. н., діти: Євтух – 20 р., Павло – 4 р., Станіслав – 1 р.
Село Міжгір’я (тоді Волоське): Невеличук Кирило Климович – 1901 р. н., дружина Параска Микитівна – 1907 р. н., донька Софія – 9 р.
Село Паньківці: Боденчук Юхим Васильович – 1896 р. н., мати Явдокія Миколаївна – 1872 р. н., дружина Ласовета Микитівна – 1900 р. н., діти: Ганна – 10 р., Віра – 1 р., Марія – 13 р., Марта – 4 р., Текля – 10 р.; Боденчук Павло Мілетович – 1911 р. н., батько Мілет Порфирович – 1884 р. н., мати – Варвара Трохимівна – 1884 р. н., брат Яким – 1914 р. н.; Бойчук Мусій Іванович – 1883 р. н., дружина Настасія Карпівна – 1894 р. н., діти: Дмитро –                14 р., Іван – 12 р., Ліда – 5 р., Федір – 7 р.; Кирея Лаврін Лаврінович – 1895 р. н., дружина Тетяна Карпівна – 1900 р. н., діти: Ганна – 6 р., Василь – 12 р., Дмитро – 1 р., Іван – 1939 р. н., Ніна – 4 р, Ольга – 11 р.; Собчук Анісій Флорович – 1900 р. н., дружина Уляна Авдіївна – 1899 р. н., брат Іван – 1916 р. н., діти: Андрій – 9 р., Ганна – 1 р., Микита – 1935 р. н.; Хаврусь Гаврило Якович – 1890 р. н., дружина Марія Дмитрівна – 1896 р. н., діти: Григорій – 17 р., Леонтій –  18 р., Софія – 11 р., Євген – 7 р., Михайло – 4 р., Яків – 2 р.
Село Сивки: Безлисюк Василь Кирилович – 1888 р. н., дружина Анісія – 1888 р. н., діти: Ганна – 11 р., Віра – 8 р., Мотря – 10 р.; Карпінський Федір Мартинович – 1890 р. н., дружина Марія Арсентівна – 1893 р. н., дочка Ольга – 1940 р. н.; Кожухівський Олександр Федорович – 1890 р. н., дружина Ганна Андріївна – 1902 р. н., діти: Антоніна – 1 р., Іван – 13 р., Микола – 5 р., Петро – 3 р.; Сомчук Павло Іванович – 1891 р. н., дружина Таїсія Гнатівна – 1892 р. н., діти: Василь – 16 р., Дмитро – 13 р., Іван – 10 р., онуки: Віра – 1938 р. н., Ніна – 1940 р. н.; Шпичка Федір Микитович – 1884 р. н., дружина Ганна Лаврентіївна – 1892 р. н., діти: Василь – 13 р., Євдоким –  9 р., Іван – 11 р., Віра – 8 р., Дем’ян – 6 р., Марія – 3 р.
Село Степанівка: Кушпель Михайло Андрійович – 1905 р. н., дружина Наталія Іванівна – 1907 р. н., дочка Галина – 4 р., мати Марія Гнатівна – 1888 р. н.; Лисак Артем Іванович – 1888 р. н., дружина Параска Михайлівна – 1889 р. н., діти: Матвій – 23 р., Павло – 11 р., невістка Ганна –  20 р., онук Андрій – 1938 р.
Село Хорошів: Матвієць Петро Тимофійович – 1887 р. н., дружина Явдокія Степанівна – 1889 р. н., діти: Віра – 21 р., Лариса – 16 р., Петро – 10 р., Ганна – 6 р., Марія – 4 р.
Ці люди навічно так і залишились на тих пекельних землях… Голод, холод, рабські умови праці без будь-якої техніки безпеки та тотальне виснаження організму забирали душі невинних каторжників практично кожного дня. Там їх навіть ніхто не хоронив… На кістках померлих продовжувалось будівництво «великого» комуністичного проекту, який неможливо назвати проривом чи досягненням, адже користь від нього була мінімальна, практично нульова. Своє відношення до Біломорсько-Балтійського каналу Москва виявила вже в перші роки після його запуску: в червні 1941 року вище командування з легкістю віддає наказ про підрив усіх гідроспоруд каналу, від якого залишиться лише його водний фарватер. Ну і звичайно ж, що після закінчення війни канал почали повільно відновлювати ціною неймовірних зусиль і втрат все того ж простого люду…
Цинізму та імперським амбіціям комуністичного режиму просто не було меж, і от зараз ці всі негативні риси режиму перейшли у спадок Росії. Все такими ж методами боротьби з «інакодумцями» борються і в «правонаступниці» совку. Не так давно, а саме 15 грудня 2016 року, російська спецслужба за надуманим звинуваченням арештувала Юрія Дмитрієва, людину, яка оголосила «війну» путінському режиму, той самий інакодумець, що вирішив поборотися за правду. Як зазначає автор «Соловецького мартирологу Поділля» Б. Теленько: «Юрій Олексійович вже тоді усвідомлював, що рано чи пізно ФСБ спробують заволодіти ним та іншими його документальними свідченнями про злочини комуністичного режиму, тому розумію, чому він вирішив передати цей архів в Україну і у такий спосіб (в електронному вигляді)». Звичайно, займаючись такою діяльністю в Росії, потрібно завжди бути напоготові і в очікуванні «тривожного дзвінка». Їх історія нічому не вчить, навпаки, вони з гордістю продовжують «великі» традиції Радянського Союзу. А нам все ж не потрібно обертати голову в той бік, а пам’ятати ці жахливі та криваві сторінки власної історії, яка все ж повинна чомусь нас навчити, щоб у жодному разі не допустити її повторення. Замість постскриптуму: можливо, в прізвищах репресованих можуть виявитись неточності, то це пов’язано виключно з незнанням української мови радянськими каральними органами, які вели всі записи російською мовою.