До 100-річчя затвердження Тризуба державним гербом УНР.

Дослідження західних, особливо німецьких, учених-символістів протягом ХІХ та ХХ століть змусили найбільш неупереджених вчених переконатися, що без символіки — з її сімома підрозділами, про котрі наші сучасники майже нічого не знають, — ніяке старе Писання не може бути правильно зрозумілим.

Де немає розуму, там немає символів
Символіка повинна вивчатися в усіх її аспектах, бо кожен народ має свої особливі способи висловлення. Отже, жоден єгипетський папірус, індуська олла, ассірійські плитки чи єврейські звитки не повинні читатися і тлумачитися буквально.
І навіть притча чи легенда алегорично передають життєві реальності, події і факти. Власне, як мораль, яка завжди виводилася з притчі, будучи дієвою правдою і фактом у людському житті, так само й історична подія трактується тими, хто ознайомлений зі священними науками із емблем та символів, зафіксованими у давніх храмових архівах. «Релігійна та езотерична історія кожного народу викладена в символах, ніколи не писалася буквально та багатослівно. Всі думки та переживання, вчення та знання, повідомлені шляхом одкровення чи здобуті самостійно, знайшли у ранніх рас своє графічне вираження в алегоріях і притчах», — стверджує О. Блаватська в дослідженні «Еволюція символізму».
З точки прояву Божої сили виникає перша ідея, яку символізує пряма лінія. Від неї походять усі майбутні форми та думки. Кут є також простою ідеєю, але складнішою, бо відноситься до сил на інших планах або площинах. Із зростанням кількості кутів ускладнюється форма символу і чисельнішими та різноманітнішими стають плани діяльності. За визначенням езотериста Томаса Бургона, «Символ є об’єктивний феномен, в якому закладене співвідношення сил, що діють в різноманітних площинах. Вивчення наслідків символічної дії приводить людину до розуміння причин і принципів природи. Отже у символах закладені і діють сили відповідно до Закону співвідношення. Він є основним Законом символізму. Де немає розуму, там немає символів, немає ідей, немає феноменів».
Енциклопедія символізму так подає визначення символу: «Символ є знак, що має як множинне число значень, так і безкінечне число контекстів, для будь-якого прояву або вислову. Символ також трактується як знак збірної інформації під однією цифрою, літерою, логотипом або ідеограмою».
Вчений Маккензі вказав у своїй енциклопедії, що є велика різниця між емблемою і символом. Кажучи ще ясніше, емблема зазвичай є рядом графічних зображень, розглянутих і вияснених алегорично, котрі, як в панорамі, розкривають одну ідею за іншою.
Символіка текстів та дій
Перші прояви символіки ми отримуємо з природи. Релігійні тексти також переповнені символікою. У зв’язку з персоніфікацією символів, люди втратили можливість читати символи природи. Контакт богів з людьми відбувається через пророків, які передають символічну інформацію людям.
Держави для зручності обміну та оцінювання віддавна друкують грошові знаки, що несуть на собі національні символи народу та держави, яка їх випускає. Нині ми бачимо на грошових знаках портрети визначних діячів українського народу та його культурної ідентифікації.
«1992 року було розроблено дизайн нової української валюти. Українські гроші отримали назву «гривня», чим узаконювався зв’язок нової держави з Київською Руссю, а зображення на них як­раз і представляли пантеон національних героїв — Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Франко, Михайло Грушевський, Тарас Шевченко, Леся Укра­їнка. Проте впливати на свідомість громадян ці символи почали тільки 1996 року, коли було проведено грошову реформу і запрова­джено гривню», — написав Георгій Касьянов  у книзі «Україна 1991-2007». Нариси новітньої історії, 2007, Київ.
Найпершим символом серед портретів діячів українського народу є обличчя Тараса Шевченка. Символ обличчя у релігії має стандартизовані риси і вимоги, тому такий портрет називається іконою. Національні ікони також містять обличчя знакових діячів українського народу.
В національному пантеоні ми визнаємо українськими національними пророками Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Степана Бандеру, Володимира Шаяна, Лева Силенка. Ім`я Степана Бандери містить у собі символ перемоги саме по собі, крім того його тексти мають пророчі слова відносно майбутнього України та її справ. Пророки передрікають майбутній шлях народу через символіку текстів та дій. Спиридон Черкасенко, працюючи шкільним учителем на Лідіївських рудниках (тепер місто Донецьк) у ХІХ столітті, на покуті деяких хат, у яких жили його учні, побачив ікони Ісуса Христа і… Тараса Шевченка. Про це він написав у своїх спогадах («Батьківська бандура», Спиридон Черкасенко, «Бедрихів край», 2013 р., с. 5).
У книжках про українську символіку я помітив відсутність інформації, де би йшлося про національних пророків. «Українська символіка» авторства Анатолія Багнюка не містить статей про українських пророків та про державну символіку при рекомендації на українську школу та аудиторію. Релігійно-біблійну символіку юдеїв автор відносить до української культури. Я не заперечую присутність такого міфу у свідомості українців. Та чи цей міф є осереддям української культури, про що стверджує автор «Української символіки» (Тернопіль, «Богдан», 2010) Анатолій Багнюк, викладач Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка, автор багатьох художніх та науково-популярних книг.
Форма колективної свідомості
Знаки-символи також є у кольорах прапорів та різних штандартах державної та військової символіки. Прапори, як символи, містять кольори райдуги. Шляхом розкладу світлового променя через призму ми отримуємо кольорову гаму. Вибір кольорів на прапор має містичне значення, бо їм відповідають планети, а якість їхньої енергії полягає у частоті хвилі. Різниця цих частот і вібрації планет дає різнокольоровий спектр.
Вибір кольорів для прапора, що є символом народу, держави або роду надає йому специфічних якостей та вибору долі. Такими питаннями найбільше займаються теософія та екзотерика. В соціальній міфології присутні знання з астрології, астроміфології та астротеології. Українське суспільство послуговується трьома рівнями свідомості: релігійним, науковим (матеріалістичним), міфологічним. Карл Густав Юнг стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, а міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Міф не є ілюзією або вигадкою, а історична необхідність, яка твориться не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.
 «Для перемоги національного проекту необхідна послідовна, наполеглива, безкомпромісна боротьба з чужими національними міфами та національно-державними ідеями в Україні. Національна ідея слугує меті мобілізації етно­су під прапор певної держави і провідної нації. Якщо не протиставити колоніальним за характером для українців польській та російській національним ідеям своєї української, програш українців у царині ідей буде однозначний, а отже, збережеться і імперське панування над українською територією. Од­нією з таких негативних ідей-міфів була теорія “триєдиної Польщі”. “Польща, Литва і Україна, - писав В. Липинський, - після цієї теорії мали бути нероз­дільними частинами одного цілого з правом самостійного і всестороннього розвитку. Ця теорія, як історичний пережиток вікового спільного державно­го життя, була така сильна, що ще недавно, всього в 1963-му році, жили люди, котрі готові були за неї свої голови покласти”.
Аналогічною за побудовою і спрямуванням для України була російська теорія-міф про “триєдину Русь”. З нею В. Липинський полемізу­вав у листах до Є. Чикаленка, її політичним завдан­ням, попри зовнішній академічно-філологічний характер, було так само закрі­пити на ідейному рівні панівне становище російської культури в Україні і зберегти імперське панування Росії на українських теренах. Якщо польський міф спрямовувався на полонізованих правобережців, то російський міф - на лівобережну інтелігенцію. В. Липинський зазначав: “Не бу­дучи прихильниками філології в політиці, а вже рішучо противлячись всяко­му теоретичному затемнюванню дійсних, реальних потреб життя, ми думаємо, що, як нація рівновартна, ми мусимо стати нацією рівноправною в відноси­нах до всіх наших сусідів без виїмку - і ... психологічний підклад теорії «триєдиної Русі» для нас зовсім зрозумілий”. Якщо програєш в ідейній боротьбі, то збройна війна вже й не потрібна.
Національна свідомість є су­мою певних національних упереджень, переконань, які формуються на рівні науки або квазінауки історичними міфами через публіцистику і засоби масо­вої інформації. Завданням будь-якої держави або громадськості, яка від цієї держави хоче звільнитися, є індоктринація широкого загалу певним набо­ром історичних міфів. На жаль, українська еліта і значною мірою інтеліген­ція були інфіковані до 1917 р. чужинськими, передусім російськими, міфа­ми, що стало однією з причин низької мобілізаційної здатності української з походженням інтелігенції, її неспроможності об’єднатися під національно-дер­жавним українським прапором» (Ігор Гирич «Політична
публіцистика Вячеслава Липинського 1908-1917).
Історична правдивість
Державні символи тлумачить Конституція або профільний закон. У Росії діє спеціальна профільна комісія з питань символіки та геральдики на території держави. В Україні ж подібна структура з питань символіки взагалі відсутня. Символами Української держави є Декларація про державний суверенітет, прапор, герб, гімн або славень.
Відповідно до статті 20 Конституції України (28.06.1996): «Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів». 24. 07. 2000 року офіційно встановлено державне свято - День прапора.
Вибір прапора є справою традиції та ритуалу, тобто визначення способу співіснування, формування відносин і їх взаємодії. Верховна Рада України, зважаючи на кількасотлітню традицію національних кольорів, вибрала і затвердила двоколірне полотнище у рівній пропорції жовтого та блакитного кольорів. Жовтий або золотистий колір є символом Сонця - мова про енергію життя. Дажбог є богом Сонця. Він визначає сили і дію Сонця як основи життя. Дажбог опікає Русь-Україну, тому русичі-українці - Дажбожі онуки. Блакитний є ознакою Юпітера, який символізує владу. Рівновеликі частини прапора лежать в одній площині. І мають визначену вібрацію або частоту. Тому якісь дискусії з приводу перевертання прапора мають дилетантський характер.
У шведських музеях збереглися козацькі прапори (1651 р.), які містять перехрещені промені блакитного та жовтого кольорів на малиновому тлі. Така традиція використання кольорової гами українських прапорів закорінена у глибшому часі. Із жовто-блакитними прапорами в часи Австрійської Весни народів 1848 року вийшли на маніфестації русини-українці. Багатотомна історія Михайла Грушевського містить інформацію про вибір символів українцями в часи козацькі і до козацькі. Варто пригадати прапори на картині Іллі Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султанові». Перед купівлею цього полотна царська сім’я замовила експертизу полотна на предмет достовірності жовто-блакитних козацьких прапорів і отримала підтвердження про історичну правдивість і доказову базу.
«Нова держава потребувала створення державної символіки, пантеону національних героїв, встановлення системи державних свят — усього того, що свого часу англійський історик Ерік Гобсбаум назвав «винаходом традиції». Зауважимо, що й тут ситуація була далеко не безхмарною, - йдеться у книзі Леоніда Кравчука «Є така держава – Україна» (Матеріали з виступів, інтерв’ю, прес-конференцій, брифінгів, відповідей на запитання. - К., 1992).
Ще в роки перебудови націонал-демократи домоглися нефор­мального визнання владою синьо-жовтого прапора — він почав усе частіше з’являтися на публічних заходах (раніше за його вивішу­вання можна було потрапити до в’язниці). З 1990 року синьо-жовтий прапор уже став звичним. У вересні 1991 року за ухвалою Верховної Ради його почали використовувати в протокольних заходах як дер­жавний прапор України».
«28 січня 1992 р. - Київ, почала роботу п’ята сесія ВР Украї­ни 12-го скликання. Парламент прийняв постанову «Про Дер­жавний прапор України», за якою синьо-жовтий прапор був затверджений як Державний прапор України.
У постанові ВР Ук­раїни закріплювалося, що: «Державний Прапор України - це національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташо­ваних смуг: верхньої - жовтого кольору, нижньої - синього ко­льору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3» (Ф. Брецко, А. Дрік, Л. Майор.  Незалежна Україна. Хроніка державотворчого процесу (1991-2009). Ужгород, «Гражда», 2009).
«Переконуючи колишніх товаришів по партії не відкладати в чер­говий раз перезріле питання, Президент України Леонід Кравчук знайшов потрібні слова: «Прапор, за який пропонується голосува­ти, уже «працює», хочемо ми цього чи ні. Без цього прапора зараз, повірте, і в дипломатичному, і в правовому міжнародному, і в ре­альному житті стає вже не просто важко, а стає соромно і смішно» (Ф. Брецко, А. Дрік, Л. Майор.  Незалежна Україна. Хроніка державотворчого процесу (1991-2009). Ужгород, «Гражда», 2009).
Екс-народний депутат Верховної Ради України Василь Скальський у книжці спогадів «На зламі епох» так розповідає про боротьбу за національні кольори у сесійній залі Верховної Ради: «Дещо порушуючи хронологію, звернуся до розгляду Верховною Радою 28 січня 1992 року питання «Про державний прапор України». Пам’ятаю щодо розгляду цього питання у сесійній залі точилося багато розмов і висловлювалися різні думки відносно кольору прапора. Одні пропонували залишити синьо-червоний, інші червоний, а опозиція наполягала на синьо-жовтому. Це різнобарвне бачення кольору прапора припинив своїм рішенням Кравчук Л. М. Особисто він, Леонід Макарович запропонував тоді розглянути це питання на засіданні Верховної Ради. На цьому засіданні Кравчук у своєму переконливому виступі наголосив, що синьо-жовтий колір вже працює. Він майорить на вулицях, його підтримує народ, а депутати повинні це зазначити у Законі. Він ще говорив, що колір прапора це життєва реальність і від неї ми не маємо права відвертатись. Той, хто не проголосує за прапор сьогодні, той не проголосує завтра, які б аргументи йому не надавалися.
Виступ Кравчука Л. М. був сприйнятий позитивно. Хоча окремі депутати, такі як О. Гарадєєв, Ю. Єльченко та деякі інші комуністи залишились при своїй думці.
Зауважу, що за нинішній державний прапор України голосування проходило двічі. Перший раз «За» проголосувало 218 депутатів, а після виступу Кравчука, другий раз — 253. Першого і другого разу віддав свій голос і я».
За Богами та символами
Московська «Енциклопедия символов» стверджує «Тризубець є одним із основних символів сучасної незалежної Держави Україна». З приводу семантики та походження висловлювалися різні думки. Наприклад, символом влади, геральдично-нумізматичною фігурою, українською монограмою, символом влади над трьома світами – небесним, земним та підземним. У численних варіантах тризуб-символ випливає в історично-хронологічному контексті з часів князя Володимира. Цьому символу присвятив велику роботу «Феномен України» дослідник національної історичної символіки киянин Братко-Кутинський.
Адепт Володимир Шаян стверджує: «Значення символу Тризуба, що його можу сьогодні подати до відома, є екзотеричне. Зрозуміння цього символу є одночасно ініціацією, тобто втаємниченням високого ступеня в Ордені. Тризуб — це один із старинних символів і тільки у сві­ті старинної Тайної Мудрости, у вченні символіки і магії, мо­жемо знайти деякі натяки, потрібні до розв’язки його справж­нього містичного значення.
Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або від­кидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає, що азбука не має ніякого значення.
Значення символів було відоме тільки втаємниченим, тобто — адептам. Було великою таїною старанно береженою від негідних. Розуміння символу створило дорогу до пізнання вищих правд, а отже до потуги у зовнішньому світі. Знання символів могло бути надужите для низьких цілей чорної магії.
Звичайно, було теж два значення символів: екзотеричне, тобто призначене для розповсюдження на зовні, і езотеричне, тобто таємне, призначене тільки для адептів. Часто подавалося як таємне і езотеричне таке значення символу чи правди, що було по суті тільки першим кроком до знання таємного, а часто навіть ще у межах призначеного для екзотеричного роз­повсюдження. Тут важив рівень слухачів. Навіть екзотеричні труїзми могли видаватися таємними для початкуючих учнів.
Велич Символу Тризуба освячена життям мільйонів ге­роїв. Навпаки, кожна злочинна спроба матеріялістів зневажи­ти святість Символу звернеться безпосередньо проти спричинника зневаги і станеться причиною його моральної і фізичної смерти.
Ми мусимо зачати від значення символу взагалі.
Символ — це зовнішній знак для уявлень, емоцій і ідей, що не дадуться виразити інакше у слові. Символ є отже якістю вищою від слова. Символ є комплексом слів і ідей, вираженими одним знаком. Символ висказує все те, що закладене в цілій системі ідей, а рівночасно щось більше, щось, що в даній систе­мі ідей не дасться виказати ні словом, ні в жоден інший спо­сіб. Думаючи про символ, чи викликуючи його в нашій свідо­мості чи теж у магічній дії, ми немов „одним словом” заторкуємо увесь комплекс з усією його ідейно-моральною висотою і глибиною. Через цю свою властивість символ стається святістю для його визнавців, чи це буде релігійний рух, військо чи нація. Часто слово чи міт набирають значення і функції символу. Незрозуміння старинної мудрости полягає на тому, що новочасні дослідники не зуміли відрізнити слова від слово-символу. Проте, ці міркування виходять поза межі нашого листа. Більшість із символів виникає на світанку людської істо­рії, в добі героїчних летів людської душі.»
Пророк український Лев Силенко говорить, що кожен народ пізнається за його Богами та символами. Історик Микола Костомаров назвав герб князів України-Руси тризубом. Лев Силенко каже, що ця емблема не має нічого спільного із зубами. Вона така стара, як історія культури і цивілізації людства (пелазги-гітіти-скити-кияни). Ця емблема у санскриті зветься «Трисута». «Книга Велеса» (давній літопис України-Руси) пише: «Перше Триглаву поклонятися маємо і йому велику славу співаємо» (Триглав – три сутності буття»).
Скити (українці-русичі) вірили, що основу людського єства творять три суті (три глави): Нав (духовне буття), Яв (явне, матеріальне буття) і Прав (правила духовного і матеріяльного буття). І «Велесова Книга» пояснює, що буття (суті) перебувають «в єстві людини, і вони переборюють сили темряви і ведуть до добра». І вони ознаменовані емблемою: ми її звемо Трисуття (тризуб).
У цій емблемі втілено заповіт Предків наших, який має немеркнучий зміст: розумними правилами (законами) самовдосконалюй ду­ховну і тілесну силу, то «перебореш сили тем­ряви і ощасливишся добром». Будова такої держави, як Україна-Русь, потребує, щоб її архітектори були добрими знавцями історії людства».
«19 лютого 1992 р. - Київ, ВР України прийняла постанову, за якою затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.
Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ.
Відповідно до статті 20 Конституції України (28. 06. 1996): «Великий Державний Герб України вста­новлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба Украї­ни є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Дер­жавний Герб України)».
Наразі великий Державний Герб України не прийнятий.
«У січні 1992 року Президія Верховної Ради затвердила музичну редакцію державного гімну «Ще не вмерла України...» (автор музи­ки М. Вербицький). Слова гімну, які написано у XIX столітті, не було затверджено з мотивів ідеологічних, оскільки вони містили пасажі, неприйнятні за сучасних умов. Деякі офіційні поети діста­ли завдання скласти слова гімну, проте захід провалився, і після прийняття Конституції України 1996 року офіційним текстом гімну стали перші два куплети й приспів», - пригадував Георгій Касьянов  у книзі «Україна 1991-2007». Нариси новітньої історії, 2007, Київ.
А де національна чи регіональна символіка?
Символіка, що прийшла до нас з минулого, дісталася від феодалів, лицарів, князів та князівств. Тому вона має переважно родове призначення. А родова свідомість містить у собі ознаки і символіку спадщини, яка проявляється в емблемі–гербі. Цехи та структури самоврядування - магістрати - також користувалися відмітними знаками-гербами та печатками для їхньої ідентифікації чи краще сказати розпізнання. Герби зображують на прапорах, хоругвах, монетах, печатках, документах тощо.
Навколо форми гербів точаться дискусії, як правило, нефахівців. В основі формування символу лежить Закон співвідношення. Тому вибором символу мають займатися адепти й окультисти. Він, як знак накопичення інформації, формує агрегор на різних планах. Агрегор, як інформаційне поле, живить соціальну атмосферу в суспільстві і взаємодіє з рештою інформаційних полів. Це вже не рівень краєзнавців, бо тут мова про математичні та знання фізики і квантової механіки.
Звертаючись до традиції горбоутворення, зауважу, що більшість з новоутворених чи перезатверджених гербів з сучасного українського гербовника не містять українських державних символів. Документом і джерелом про стан символічної дії на території Хмельницької області є дуже добре поліграфічно виготовлена книжка «Символіка Хмельницької області» (2016 р). Але автор подає детальну інформацію лише про традиції формування гербів Російської імперії.
Зупинюся на тому факті, що 2002 року Хмельницька обласна рада схвалила проект художника Мастикаша, який не містив державних символів України і національної кольорової символіки. Територіально-етнографічна символіка у проекті герба Хмельниччини також відсутня. Очевидно, обласна рада скликання 2002 року мала в меншості українських свідомих націонал-патріотів або загалом обізнаність народних обранців у цій справі була дуже обмежена.
Поряд з іншими, у книжці «Символіка Хмельницької області» подано не повністю правомірний проект герба Хмельницької області з увінчанням Тризуба на блакитному щиті і з оздобленням вінка-картуша, як його називає автор книжки, жовто-блакитною символічною стрічкою. Цей проект виконав геральдист Валентин Ільїнський. Правда, щит, як носій герба, не містить національної чи націонал-регіональної барвосимволіки, та й сам щит за формою є французьким. Більше того, в останні 15 років будь-яка дискусія на захист національно-регіональної символіки у місцевій пресі відсутня.
Подібна ситуація і з гербом Хмельницького, який є носієм символіки польського феодала Замойського. Державний символ Тризуб та барва національного прапора –  жовта або біло-зелена від подільської символіки – також відсутні. Крім того в основу герба покладено іспанський щит. Тому видається слушним побажання обом радам – міській та обласній – повернутися до геральдичної роботи з огляду на виняткове значення символів для подальшого розвитку держави. Та й внесення національної символіки на прапори та герби міста Хмельницького й області є справою честі лицарів!
(Перелік літератури для вивчення теми складається з 26 найменувань і знаходиться у редакції).