20 лютого оголошено Днем Героїв Небесної Сотні. Відповідний Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності (листопад 2013 — лютий 2014) та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» Президент підписав «на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейського майбутнього України», йдеться в документі. Усі воїни Небесної Сотні в листопаді минулого року нагороджені державним орденом «Герої Небесної Сотні», хоча героями їх назвали ще того дня, коли мільйони українців прощалися на майданах із безсмертними легіонерами свободи.
Патріотичний календар сучасності у минулому році оновив День захисника Вітчизни — 14 жовтня. Як відомо, на Покрову (14 жовтня) святкувався День Українського козацтва і створення УПА. Таким чином, нарешті, «зрізано» чуже, московське гілля з дерева української історії: одіозну традицію відзначати «большевицьке», вороже 23 лютого.
Отож державних свят (точніше, вшанувань українських героїв) у нас побільшало. Скільки ще свічок запалюватимемо за убієнними в Голодоморі, у репресіях, на Майдані, тепер — на сході? Невже це свічкове коло усе збільшуватиметься? Чи будуть покарані убивці українського народу, минулі і теперішні? Чи ми лише ставитимемо пам’ятники героям, перейменовуватимемо на їх честь вулиці, напишемо книги та зворушливі пісні? Питання залишаються без відповіді.
З нинішнього навчального року Хмельницький технологічний ліцей носить ім’я свого колишнього учня, 26-річного Артема Мазура, Героя Майдану, який 18 лютого 2014 року отримав смертельне поранення в голову в Маріїнському парку, а добили його пси-«беркутівці» ногами і прикладами. Від важких поранень юнак помер, не опритомнівши, у лікарні 3 березня.
Старокостянтинівська гімназія також носить ім’я Героя Сергія Бондарчука, учителя фізики, який загинув від кулі снайпера 20 лютого на вулиці Інститутській, виносячи поранених побратимів.
26-літній Олександр Клітинський із села Чепелівка Деражнянського району, член самооборони Майдану, загинув у Будинку профспілок і попервах вважався пропалим безвісти. Його тіло поховане 5 квітня на Аскольдовій могилі разом з іншими неупізнаними майданівцями. Після експертизи ДНК, аж 8 липня, мама Олександра дізналася про свого сина-героя.
Дмитру Пагору, який загинув від кулі снайпера під стінами Хмельницького СБУ, було лише 22 роки. Надії Шеремет, яка впала навколішки перед автоматниками, котрі з вікон приміщення СБУ стріляли по мирних людях, було за сімдесят…
Небесна Сотня об’єднала їх у своїх лавах, таких різних і таких схожих у головному — любові, заради якої добровільно віддали життя, пішовши під кулі. І перетнули межу безсмертя. Про них нині кажемо: «Герої не вмирають!» Але ця фраза має закінчення: «Вмирають вороги». Вороги, людожери мають бути покарані. Бо можуть наплодитися нові. І знову — безкарні?
115 Героїв Небесної Сотні розпочали жертовний мартиролог української свободи ХХІ століття. Семеро з них — наші земляки, подоляни, яким доля напророкувала безсмертя. Крім уже згаданих, схилімо нині голови перед вічною світлою пам’яттю учителя Миколи Дзявульського з Шепетівки, Віталія Васильцова та Анатолія Корнєєва з села Гаврилівці Кам’янець-Подільського району.
Історія незалежної України у своїй сучасній протяглості не знає подібного сплеску героїзації наших сучасників: протягом неповного року в кожному місті і містечку, по селах з’явилися вулиці Героїв Небесної Сотні, споруджуються і відкриваються пам’ятники. Здавалося б, події на нинішньому буремному сході віддалять у часі, у першочерговій доцільності оцю пам’ятникотворчість. Мовляв, завершимо війну, і тоді усім героям спорудимо і меморіали, і поставимо пам’ятні знаки. Але люди не забувають навіть нині, у дні страшного протистояння з московським агресором, хто першим став на захист свободи і України. Ще 2 вересня минулого року відкрито пам’ятник у Старокостянтинові, 14 жовтня — в Ярмолинцях, нещодавно — у Волочиську. Є пам’ятні знаки в інших райцентрах і навіть селах нашого краю.
Найдовшою історія зі спорудженням меморіалу Героям Небесної Сотні виявилася у Хмельницькому. Ініційований депутатами Хмельницької міської ради мистецький конкурс на кращий пам’ятник героям проводився тричі, і боротьба за кращий проект, справді, була напруженою. Переможцями у мистецькому марафоні стали народний художник України Микола Мазур та скульптор Роман Албул, чию спільну роботу журі визнало найдостойнішою. Про конкурс, його перипетії і його переможців газета писала неодноразово.
Втім на конкурсних пристрастях спорудження меморіалу Героям Небесної Сотні на символічному місці, де раніше стояв пам’ятник В. Затонському, українофобу і «герою» іншої революції — жовтнево-більшовицької, все й зупинилося. Виявляється, в усьому винна бюрократична тяганина з оформленням проектно-кошторисної документації та відсутність відповідних коштів у цьогорічному бюджеті.
— Минулого року міська рада виділила на спорудження пам’ятника 500 тисяч гривень, але цих коштів недостатньо, аби виконати весь комплекс робіт, — пояснює головний архітектор міста Хмельницького Віктор Дунаєвський. — Проект, справді, талановитий, і його потрібно втілити. На жаль, затягуються строки з виготовленням проектно-кошторисної документації, і це тривожить.
А Роман Албул повідомив, що, за попередніми підрахунками проектувальників, для спорудження потрібно близько п’яти мільйонів гривень. Адже «вічний матеріал» — бронза — подорожчала, враховуючи нинішній курс долара.
А куди поділася бронза «ленінська»? Коли у березні минулого року скидали в парку імені М. Чекмана 5-тонний пам’ятник Володимиру Леніну, тодішній міський голова Хмельницького, а нині народний депутат України, Сергій Мельник пообіцяв, що «ленінська» бронза піде на пам’ятник Небесній Сотні. То таки «піде» чи вже кудись «пішла»? Газета спробує провести власне розслідування і повідомить про це невдовзі.
Громада сподівається, що пам’ятник, як пообіцяли міські депутати, буде відкрито в Хмельницькому на День незалежності. Це — наш борг перед Героями Майдану, полеглими і покаліченими, і героями нинішньої війни з агресором. Герої не вмирають, бо живуть у пам’яті не лише згорьованих матерів, а й усього народу.
Gismeteo 
