Надрукувати
Категорія: Історія
Перегляди: 408

 

13 листопада 1915 року в Притулку українських січових стрільців у Львові з'явився незвичайний постоялець — Іван Франко.

«Прийшов Франко в дуже лихому станi здоровля, — згадував помiчний лiкар притулку Володимир Щуровський. — Ноги пухли. Серце вiдказувало послуху. Приходилось пiддержувати сили впорскуванням лiкiв. Впрочiм, це була лише тiнь колишньої людини».

До такого кроку Франка змусив не лише стан здоров’я, але й обставини. Вдома його нікому було доглядати, бо сини — Тарас і Петро — на фронті, донька Анна — в Києві, дружина Ольга — в лікарні. За спогадами Івана Яковича, його одиноким товаришем і прислужником залишився лише братанич Василь.

Та немічність і важка хвороба не стали на заваді творчості Франка. Уже наступного дня свого життя на новому місці він написав кілька поезій — «Жінка з револьвером», «Дві чети», «Пригода в Підбужи». І не було жодного дня, щоб він не працював над циклом поетичних переспiвiв за мотивами iсторiї Стародавнього Риму («Від заснування міста»). За чотири мiсяцi в притулку цих оповiдань (разом із переспівами, зробленими вдома) набралося два томи. Ще один том складає збірка «Вибір із старогрецьких поетів» — «Старе золото». Доволі солідний доробок і оригiнальних поезiй Iвана Франка, створених у притулку. А в його архіві є ще й малюнки та схеми «Української стрiлецької шнайдизи для розсiкання дротiв». Це пристрій, яким можна було на віддалі, «так, що ніхто й не спостеріг би, перетинати колючий дріт в окопах». Не виключено, що до проектування шнайдизи підштовхнули Франка розповіді недужих стрільців, з котрими він постійно спілкувався.

Невдовзi пiсля складання заповіту I. Франко покинув притулок і повернувся у свій захололий за зиму дім, де невдовзі й помер. «Це прочуття близької смерти і туга за домом спричинили утечу», — пояснював сам поет.

На фото: І. Франко з недужими стрільцями.