Довоєнні переписи населення України засвідчують велику частку єврейського населення, що проживало на Хмельниччині, зокрема, і в межах Полонського району.

Історики стверджують, що єврейська релігійна громада Полонного була свого часу найбільшою на Волині. Саме звідси родом засновники нової в той час релігійної течії в іудаїзмі – хасидизму. Знаними і шанованими релігійними постатями були Яаков Йосеф Коен і його послідовник Ієгуда Лейб. Їхні поховання у Полонному стали місцем паломництва для кількох поколінь спадкоємців хасидизму.

Історичні перекази зберегли факти про те, що на території Полонського району, у селі Лабунь, у 1930-х роках працював чи не єдиний «єврейський» колгосп, де провідні та керівні посади посіли представники єврейського народу. Всесвітньо відомі імена оперного співака Лева Сибірякова, репресованого письменника Переца Маркіша міцним єврейським корінням вплелися в історію полонського краю. Багато старожилів теплими словами згадують найкращих тогочасних перукарів, працівників сфери медицини, освіти, торгівлі та культури, якими запам’яталися нащадки багатостраждального єврейського народу.

Життя невпинно рухається вперед і сьогодні вже не дізнатися реальної правди, під прикриттям якої було винищено в роки війни, а в післявоєнні роки вивезено «для кращого життя» цілі єврейські родини. Факт лишається беззаперечним, що на початку XXI століття в Полонському районі зосталося лише кілька єврейських родин. А ще сумнішим є той факт, що майже не лишилося тих, хто, шануючи пам’ять предків, доглядатиме за місцями їх захоронень. Заростає бур’янами кілька єврейських кладовищ на території району та стирається в людській пам’яті інформація про місця масових захоронень часів Другої світової війни.

В той час, коли представники Хмельницького благодійного фонду Хесед Бешт та небайдужі полончани опікуються благоустроєм кладовища у центральній частині міста, а Новолабунське єврейське кладовище захищене старим муром від вандалів, то старе єврейське кладовище на Карповщині (історичний район міста Полонного) приходить у повний занепад. Більше того, кілька місцевих родин уже ворогують за право на володіння землями, де ще донедавна стояли єврейські надгробки-мацеви.

Тему масових єврейських захоронень часів Другої війни не можна не торкнутися, бо давно розкрадені огорожі, пам’ятники повністю зруйновані, кілька останніх десятиліть не бачили ремонту. Та й у Міжнародний день пам’яті жертв голокосту, який відзначали 23 січня, на могилах лише поодиноко лежали квіти і догорала свіча пам’яті.

В цьому контексті особливої актуальності набирає міжнародний молодіжний конкурс «Місцеві єврейські кладовища», розпочатий представниками європейської ініціативи зі збереження кладовищ та Centropa. За підтримки Європейської комісії збереження єврейських кладовищ, минулого року було обстежено близько 1500 цвинтарів у п’яти країнах Європи – Греції, Литві, Молдові, Словаччині та Україні. На офіційних веб-сайтах представництв, в тому числі ESJF, для загального доступу опублікована інформація про обстежені ділянки із фотографіями, описом та координатами. Доповнено цю інформацію і кількома регіонами Хмельниччини. Та все ж більшість кладовищ та захоронень залишається не дослідженими, і в багатьох випадках через повну відсутність живих носіїв інформації.

На теренах Полонщини змістовним помічником в отриманні інформації можуть стати архівні джерела, що зберігаються у місцевому музеї, колишньому музеї Переца Маркіша. Достовірним джерелом є публікації та книги місцевого краєзнавця з Понінки Петра Ящука, що базуються на спогадах старожилів та очевидців, які він особисто збирав наприкінці минулого століття. Деякі з них стосуються подій весни 1942 року, коли на околицях Понінки було розстріляно кілька тисяч єврейських родин. На розстріл їх звозили із самої Понінки і єврейського гетто з Полонного, що розміщувалося в кар’єрі неподалік колишнього заводу художньої кераміки. До того гетто звозили євреїв із усіх околиць.

Збережені деякі магнітофонні записи, зроблені П.Л. Ящуком з голосу очевидців. Серед них і запис від 12 липня 1991 року, де зафіксовані спогади понінківчанки Н. С. Бобрівської 1912 року народження, які, серед інших, були опубліковані в книзі Петра Ящука «Портрет темряви». «Євреїв вивезли сюди в ліс повних сорок вісім машин за один день. Бо я і Томашевська стояли в воротях і рахували машини. За один день перевезли сорок вісім машин, як стали їх перевозити. Війна почалася в сорок першому році, а цей розстріл був у сорок другому році. Вісім ям було розстріляних. Вісім ям. Сама бачила, що вісім ям… На гряді одна яма, а тут, біля озера в лісі – вісім ям розстріляних євреїв… Вже після війни євреї понасипали могили, впорядили і поставили були пам’ятники. Але могили понасипані навмання, не на місцях могил, де справжні ями, хоч і в тому самому місці, де розстрілювали. Ті ями позакидали, і лиси нори рили в могилах, кості людські розтаскували. А теперішні могили насипані точно не на тих ямах».

Місцеві краєзнавці нещодавно бували на цій місцині, і перспектива її увіковічення невелика. З кожним роком місця захоронень заростають самосівами і зменшується число тих, хто ще може переповісти події давно минулих літ. Але пам’ять людська не має меж. Враховуючи, що місцями в багатьох регіонах єдиним свідченням єврейської присутності залишилися кладовища, потрібно робити все для того, аби вогник пам’яті не згасав.

Руслан САВА. м. Полонне.