7 лютого виповнилося 530 років перемоги в битві під Заславом.

Цього дня 1491 року десятитисячне військо Великої Орди було вщент розгромлене із співвідношенням втрат, якщо вірити історичним джерелам, – 1:1000. Так що заледве 50 татар зуміло втекти живими.

Битва мала свою передісторію. 1487 року заволзькі татари вторглися в межі Великого Князівства Литовського (ВКЛ). Але під селом Копистрином над річкою Мурафою, вони зіткнулися з військом ВКЛ та Речі Посполитої, яке очолював королевич Ян Ольбрахт.

З 5-тисячного татарського загону 1500 лягли на полі бою. А в полоні, окрім інших нападників, опинився татарський царевич. Йому Ольбрахт наказав відтяти голову на місці.

Орда відступила, але не далеко. Понад річкою Ворсклою біля кордону з Великим Князівством Литовським вона зали- шилася у зайнятих напередодні кочовиськах. Взимку 1488 року ординці зайняли територію над середньою течією річки Буг на Поділлі. «Мали з собою жінок і дітей, орали і сіяли, чинили великі збитки підданим Його Королівської Милости», — свідчить джерело.

А в кінці 1490-го татари вторглися на Волинь, спустошуючи все на своєму шляху. Передові їхні загони сягнули навіть околиць Любліна. В неволі опинилися тисячі волинян. Об'єднані руські війська на чолі з маршалком Волинської землі князем Семеном Гольшанським і львівським каштеляном Миколаєм Ходецьким, переслідуючи нападників, наздогнали їх біля Заслава і вибили майже до ноги.

Після цього ординці на чолі з Ахматовичами покинули територію України, яку перед тим перетворили на велику пустку, і більше не поверталися.