Уже минуло 35 років з часу найбільшої в історії людства техногенної катастрофи, яка сталася 26 квітня 1986 року. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи, після чого в атмосферу Землі піднялася гігантська хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду… За числом потерпілих від аварії Україна посідає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу.
За визначенням ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Загалом за екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу, адже радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
Четвертий енергоблок ЧАЕС пропрацював лише два роки на повну потужність, його запустили в 1984-му. До речі, це був «наймолодший» і найсучасніший реактор. Проте, як наголошували експерти, через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів і численні міні-аварії подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися.
Добре знаючи, що катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР вирішило її замовчувати, тому вся інформація про вибух на ЧАЕС одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КДБ. Ця трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси найважливішим цінностям життя і здоров’я людей. Отож, щоб продемонструвати, що нібито ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не скасувало першотравневу демонстрацію. І на Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі й школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня…
Варто пригадати страшну статистику: кілька десятків співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії; 500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів; 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення; 90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії — боролися з вогнем і розчищали завали. Зокрема майже шість тисяч подолян брали участь у заходах із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з яких на сьогодні серед живих залишилося понад три тисячі героїв-ліквідаторів.
Тому цьогоріч напередодні 35-ї річниці цієї страшної трагедії Хмельниччина вшанувала героїчний подвиг пожежних та ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, чиє життя забрали наслідки аварії. Покласти квіти до пам’ятника «Героям-пожежникам, які врятували світ від ядерної катастрофи» і пам’ятника «Героям та жертвам Чорнобиля» в Хмельницькому прийшли учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, очільники області та міста, а також представники силових структур і громадськість.
Голова Хмельницької обласної державної адміністрації Сергій Гамалій наголосив: «…Наші земляки були серед перших в лавах добровольців, які відважно кинулися ліквідовувати наслідки аварії. Я глибоко вдячний цим людям за їхній подвиг, низько схиляю голову перед тими, хто відійшов у вічність та радий, що можу подякувати особисто тим, хто сьогодні тут з нами».
Чорнобильські дзвони
Похилилися трави в зажурі,
Обпеклись від весняних заграв,
Чорнобиля подих похмурий
Коптів навкруги, догорав…
Залишились спустошені гнізда,
Зненацька завмерли хати.
Лише дзвони набат били грізно –
«Прости, земле рідна, прости!»
А люди чекали на свято,
На чари весняних ночей,
Та вдарив розлючений атом
Своїм смертоносним мечем!
Ми всі опинились у зоні —
Заручники в сірій імлі.
Чорнобильські дзвони,
чорнобильські дзвони
Лунають з тих пір на землі.