Надрукувати
Категорія: Історія
Перегляди: 764

Саме так, на мій погляд, високопосадовці при владі вирішують покращення життєвого рівня населення. Економічна криза, зростання цін буквально на все, що продається, в сфері послуг і т. д. є причиною зубожіння значної частини населення України. Як не дивно, але добробут високопосадовців не тільки не погіршується, а продовжує зростати всупереч перерахованим негараздам. Одним із основних чинників життєвого рівня населення є заробітна плата і пенсія. На сьогодні середня місячна зарплата в Україні становить 12549 гривень за місяць. У розрахунок увійшли і мільйонні зарплати чиновників. У високорозвинених країнах зарплати високопосадовців дійсно високі, але не в таких космічних масштабах, як у нас.

Так, керівники державної компанії «Нафтогаз України» отримують найвищу зарплату в Європі, порівняно з колегами на аналогічних посадах. На сьогодні вже звільнений керівник компанії Андрій Коболєв отримував набагато більшу зарплату, ніж керівники подібних компаній Великої Британії та Франції. Його зарплата складала понад 1 мільйон гривень в місяць, незважаючи на те, що в 2020 році «Нафтогаз» був збитковим.
Згідно з Конституцією, природні надра належать народові. Коболєв і його компанія те, що належить народові, використовували для особистого надзбагачення. Мабуть, свій відсоток мали й ті, хто дозволив цю аферу, й ті, хто зобов’язаний був її ліквідувати.
Очільник Укрзалізниці Євген Кравцов одержує 626 тисяч гривень, а це менше, ніж у попередників, та в 100 разів більше, ніж зарплата машиніста локомотива. До речі, місячна зарплата міністра зв’язку УРСР у 80-х роках становила 700 карбованців, а листоноші — 50-70 карбованців. У той незрозумілий для сучасного покоління час конверт з маркою коштував 4 коп. І лист можна було надіслати в будь-який кінець Радянського Союзу, який складався з 15 республік. Сьогодні тільки по Україні конверт коштує 10 грн. Де ж беруться космічні суми для зарплат не трударям, а їхнім начальникам?
Як бачимо, не завдяки  розширенню послуг і нарощуванню виробничих потужностей, а за рахунок підвищення тарифів, цін на товари і послуги, тобто за рахунок здирництва! Та перераховувати всі факти не вистачить ні сил, ні часу.
Джерело «надзарплатні»
Чомусь в інших країнах життя простих людей покращується з року в рік, а в Україні — ні, окрім тих, хто при владі і біля неї. Старше покоління пам’ятає лозунг «Все для людини, все в ім’я людини», а моральний кодекс будівника комунізму починався словами «Людина людині друг, товариш і брат». Цікаво, якою ж була зарплата в той час не в слуг народу, а в товаришів?
Посадовий оклад «вождя пролетаріату» товариша В. І. Леніна в 1917 році складав 500 карбованців, а місячний дохід робітника від 2 до 10 крб. Згідно з опублікованими спогадами очевидців, Ленін, дізнавшись, що на його лікування і благоустрій витрачають державні кошти, влаштував підлеглим «рознос» і вимагав витрачене вирахувати з його зарплати.
А насправді, згідно з дослідженнями історика-ленінознавця Анатолія Латишева, В. І. Ленін за час свого правління відвідував розкішні бенкети і за його розпорядженням для нього та його соратників таємно від народу будували шикарні санаторії, персональні дачі та будинок відпочинку під час жорстокого голоду в країні. Це так відрізняється від того ідеального образу Леніна, який створила радянська пропаганда.
Застосовуючи терор і насильство, з перших місяців революції Ленін з більшовиками здійснював політику заборони приватної торгівлі, хлібної монополії, продовольчої диктатури, «воєнного комунізму», «продрозверстки», загальної трудової повинності та масової конфіскації приватної власності, що викликало масове невдоволення і спричинило громадянську війну. 1918-му році Ленін проголосив та реалізовував політичний лозунг «Грабуй награбоване», націлений на пограбування приватного майна в широких верствах населення.
До самого 1979 року партійним посадовцям при владі суворо заборонялося одержувати-будь-які сторонні доходи, в тім числі і гонорари. Це робилося для того, щоб чиновник повністю віддавав себе роботі і відробляв витрачені на нього державні кошти. Одночасно це мало стати і проявом соціальної    справедливості. А як було насправді? Партійна верхівка в ті часи отримувала колосальні привілеї, жила як при комунізмі, який обіцяли всім радянським людям в майбутньому.
Як свідчать архівні документи (відомість на зарплату), Генеральний секретар КПРС Й. В. Сталін у 1936 році одержував 1200 крб. у місяць, а на виробництві зарплата тоді була в шість разів меншою, зате колгоспники не отримували зарплати, а лише злиденний «трудодень». Уже в кінці 1947 року зарплату Сталіну підвищили в п’ять разів, взявши його до уваги його внесок у перемогу у війні (1941-1945) і відрізнялася вона від середньої в країні в 10 разів.
Перший секретар ЦК КПРС товариш М. С. Хрущов одержував від держави 800 крб. на місяць протягом перебування на посаді.
Він скасував «сталінські конверти» — щомісячні премії апаратникам і керівним товаришам. За часи його правління державні чиновники, порівняно зі своїми попередниками, одержували нижчу зарплату, за що жорстоко помстилися Хрущову, призначивши йому пенсію всього 500 крб. за місяць.
Хрущов був останнім керівником країни, який жив лише на одну зарплату (якщо не враховувати чиновницькі привілеї) і вимагав від підлеглих наслідувати його приклад.
Генеральний секретар товариш Л. І. Брежнєв, протягом дев’яти років одержував 800 крб. на місяць, незважаючи на його заслуги як на війні, так і в мирному житті. Та згодом його «терпець» увірвався. Всього за 18 років при владі лідер Радянського Союзу одержав 500 тис. крб. У цю суму входила не лише заробітна плата, а й гонорари за мемуари «Малая земля», «Возрождение», «Целина», 2500 крб. за Міжнародну Ленінську премію «За зміцнення миру між народами».
Оклад генсека ЦК КПРС (він же президент), товариша М. С. Горбачова складав 800 крб., а це в чотири рази більше середньої зарплати в країні. І лише в 1990 році він став одержувати 3000 крб.
У той час, як і зараз, люди жили мрією про покращення життя хоча б у майбутньому. Цю мрію комуністичне товариство підтримувало лозунгом «Теперішнє покоління людей буде жити при комунізмі», або «Кожному за потребами, від кожного за здібностями».
Сьогоднішнє керівництво, як і минуле, обіцяє, що людям стане краще жити, коли піднімемо економіку. Комунізм не побудували, економіку не підняли.
Незважаючи на це, в нашій країні слуги народу незрівнянно краще народу живуть.