Мій дід — Сорокатий Іван — під час Великої Вітчизняної війни був старостою села Чорниводи. Коли німці мали робити облави, він попереджав про це євреїв та інших людей. Двоє євреїв, яких він допомагав рятувати, — це Моть та його дружина пізніше, в мирний час, працювали в місті Городку фотографами.
Це подружжя перебувало в нього вдома (тепер вулиця Центральна, 96) лише два дні, бо хата знаходилася напроти млина, де було завжди багато людей. Він домовився згодом із рідним братом своєї дружини Ольги Яковом Бевзом, щоб він їх переховував у себе (тепер будинок по вул. Артема, 15).
Яків у підвалі під хатою, де стояла в нього корова, під жолобом викопав глибоку яму, в якій переховував Мотя та його жінку, годував їх, а вночі виводив подихати свіжим повітрям. Так вони жили до того часу, поки Червона армія не визволила село від німців.
Після цього ці двоє євреїв жили в Городку і підтримували зв’язок із Яковом Бевзом.
На превеликий жаль, мій дід, Сорокатий Іван, разом із Червоною армією пішов на фронт і не повернувся.
Наприкінці свого життя Моть та його дружина виїхали в Ізраїль, але й потім через свого знайомого Банаса підтримували зв’язок із Яковом.
Однак зараз серед живих уже немає нікого.
Gismeteo 
