І досі мало відомо про те, що після закінчення Другої світової війни комуністична влада була в пошані далеко не в усіх населених пунктах нашого краю. Люди добре пам’ятали і голод 1932-33 років, і репресії 37-х, і 1944-й, коли відразу після звільнення від фашистів комуністи збирали останніх чоловіків по селах. 

Вони жбурляли їх на передній край під нищівний вогонь ворожих кулеметів (так загинув мій дід Петро Алексюк), за те, що не загинули від фашистів першими.  Тож кров безневинно зведених в могилу рідних, близьких, знайомих стукала в серця живих подолян і відгукувалася невимовним болем змучених душ. Але людям, розчавленим голодом, злиднями, репресіями, ідеологією, війною опиратися вже й не можна було, та й не було кому, бо тим, хто все ж вижив у горнилі війни, воювати далі більше не хотілось. Тож традиційно вважалося, що протистояли більшовикам лише зазбручанські, західні області України. Втім, дослідження сучасних пошуковців змальовують дещо іншу картину повоєнних подій, котрі замовчувалися в СРСР.
Починаючи з 1946 року, ОУН через значну концентрацію каральних підрозділів радянської влади в західних регіонах, спрямовує свої сили на схід країни, проводячи агітаційно-просвітницьку антирадянську пропаганду, з метою встановлення Соборної незалежної української держави. За словами дослідників, південь сучасної Хмельниччини перетворився на своєрідний епіцентр протистояння більшовизму.  Зокрема й Віньковецький район входив до зони впливу крайового проводу ОУН «Поділля», а відповідно – й до Дунаєвецького надрайонного проводу. Цей поділ ми згадуємо, бо сімдесят років тому у Майдані-Олександрівському, в селі, яке нині належить до Віньковецької громади, сталася подія, відлуння якої срібним дзвоном долинуло до сьогодення.
...На світанку 20 жовтня 1951 року село Майдан-Олександрівський оточила міліція та війська МДБ, озброєні солдати атакували оселю Марії Герасимчук, під дахом якої знайшли свій нічний притулок двоє підпільників: Василь Николин із села Олексинці Борщівського району Тернопільської області (псевдо — Богдан, очільник Віньковецького надрайонного проводу) та Михайло Гандзюк із села Перекоринці Мурованокуриловецького району Вінниччини (псевдо — Терентій), обоє 1924 року народження. Бій тривав лише півгодини, бо в українських патріотів шансів не було, а здаватись у полон вони не збиралися. Тіла забитих хлопців МДБешники покидали у кузов вантажівки та вивезли у невідомому напрямку. Де знайшли свій вічний спочинок герої зараз вже не знає ніхто, бо документи не збереглися…
Вшановуючи пам’ять про борців за незалежність України, минулої неділі в Майдані-Олександрівському урочисто відкрили меморіальний знак, ажурний металевий хрест на честь бійців ОУН — двох побратимів Василя Николина та Михайла Гандзюка, котрі, не шкодуючи власного життя, зберігали незгасну віру у вільне майбутнє України.
Знак встановлено за ініціативи та завдяки наполегливості небайдужої людини Володимира Кохана, котрому вдалося долучити до такої потрібної справи спонсорів, меценатів, територіальну громаду. Про ці події Володимир прочитав у книзі краєзнавця, письменника, патріота Василя Горбатюка «Ще настане ваша пора» (2012) і вирішив обов’язково увіковічнити згадку про цей подвиг.
У відкритті взяли участь представники громади села, депутати обласної, Хмельницької міської, районної, селищної рад, радник Хмельницького міського голови з питань учасників АТО Тарас Бойцерук, Віньковецький селищний голова Володимир Лужняк, волонтери, громадські активісти, духовенство ПЦУ.
Споглядаючи величний, металевий і водночас легкий ажурний хрест, який виготовили за власними ескізами учні та викладачі Хмельницького ВПУ №11 (директор Василь Селізар), зі словами історичної правди до присутніх зверталися представники політичної партії «Команда Симчишина» перший заступник голови обласної ради Володимир Гончарук та голова Хмельницької районної ради Олександр Чорнієвич. Студент історичного факультету Вінницького державного педагогічного університету Лев Ребар заспівав реквієм «Чуєш, брате мій...»
Висаджуючи довкруж освяченого хреста пагінці дубків, як символ майбутньої козацької сили, керуюча справами Хмельницького міськвиконкому Юлія Сабій зазначила: «Цей хрест не просто пам’ятка молодим, це розуміння належності до свого роду, свого народу, до незнищенного українського духу».
Останній бій вояків Української Повстанської Армії проти оперативної групи Тернопільського УКДБ відбувся 14 квітня 1960 року...