Донька Ярослава Мудрого Анна, яка вийшла заміж за короля Франції Генріха I, писала своєму батькові: «У яку варварську країну ти мене послав. Тут житла похмурі, церкви потворні, звичаї жахливі. Народ письма не знає. Показала книжку королю, він поморщився і каже: я не священник, щоб читати. У нас в Європі жоден король читати не вміє».  (Уривок із листа королеви Анни).

Спочатку вона хотіла втекти до Києва. Однак вирішила виправити ситуацію. Навчила грамоти чоловіка короля, придворних, навчила користуватися їх виделками та митися.
В історії Франції Анна стала прабабусею тридцяти монархів, починаючи з її сина Філіпа I. Знала кілька мов, математику, історію, співала, малювала. На Реймському Євангелії, яке привезла із бібліотеки батька, складали присягу всі королі Франції включно до XVIII ст. Тоді Київ фактично був столицею для всієї Європи.
Слово «Україна» вживалося в ті часі у значенні «бойового кордону Руської землі кінця XII початку XIII ст.», разом з тим слова «росія», як держави, не існувало в природі. Саме до Русі належали Переяславщина, Посульська (за річкою Сула) оборонна лінія, Галицьке Низов’я (Бакота) і Берестейшина (частина Волині). Тоді це була «окраїна» Руської землі. Жоден історик світу не заперечить, що Руська земля до монгольської навали являла собою три землі: Київську, Чернігівську і Переяславську. Сьогодні це сучасна центральна Україна. Навіть академік Петербурзької академії Олексій Шахов стверджував, що малоруські (українські) племена полян, древлян, волинян, бужан, тиверців, дулібів, уличів заселяли територію від берегів Прип’яті аж до Чорного моря, від Дніпра і до Карпат. Саме ці слов’янські народності, тобто наші пращури не мали жодного споріднення з дикунами меря, мурома, весь, мещера, перм, печора, мокша, мордва, марі, які жили в X-XIII ст. у землі Моксель, а пізніше в московії — вічній землі великоросів, яка протяглася від Тули, Рязані і Пензи до Біломор’я. Все це були племена не слов’янського, а фінського походження.
Дика, варварська московія, як князівство та сам «столичний град», з’явилися у 1277 році з «височайшого повєлєнія» татаро-монгольського Суверена і стало улусом (ордою). Були це дикі племена язичників, які не мали ніякого закону, які ніколи не шанували загальнообов’язкові правила інших держав. А після загибелі татаро-монгольського ярма, московський улус усвідомив себе Третім Римом, відгородившись від цивілізованої Європи. Ось тут, як кажуть, і закопаний собака, чому древня, середньовічна і нинішня «расєя» так поводиться в співжитті з усім цивілізованим світом.
Як бачимо, «велікій русскій народ» ніколи не мав жодного родинного коріння з українським, бо був утворений із фінських племен, що згодом змішалися з булгарським і татарським етносами.
Тепер про так звану «спільність» української та російської мов.
У X-XIII ст. усі давньоруські землі користувалися в діловодстві, літописанні, церковнослов’янською мовою Кирила і Мефодія, яка була солунським діалектом болгарської мови. Її розуміли всі слов’яни. Зокрема, так писали і в Моравії — частині сучасної Чехії, проте ж ніхто не стверджує, що чехи і расєяні — один народ! Бо за такою логікою можна стверджувати, що італійці, французи, англійці та німці теж один народ, бо у діловодстві, стосунках між собою користувалися латиною.
Історія мов свідчить, що у східних слов’ян не було загальної початкової мови. У всіх слов’ян, до яких расєяні, звісно, не належать, були початкові протодіалекти, які потім перетворилися на сучасні слов’янські мови. Навіть знавець великоросійських діалектів В. Даль не погодився внести малоросійські (українські) слова до свого знаменитого словника, бо стверджував, що мова українців — цілком самобутня і не має нічого спільного із расєйською.
Прибалтійські й українські історики дослідили, звідкіля взялися три дияволи в істотах президента «ху*ла», міністра оборони рф шойгу та негідника у попівській рясі кіріла. Так ось, усі ці потвори належать саме до племен неслов’янського походження. Приміром, кремлівський ліліпут походить із вепсів, або чудьїв, — племені, яке, даруйте, ходило до вітру в норах, в яких проживало.
Предки шойгу жили в юртах і теж справляли нужду, не виходячи з них. Брудні, немиті, неосвічені, хоча про людське око хрестяться і стверджують, що є християнами. Від шойгу добряче попахує шаманізмом. Недарма він відроджує буддизм, допомагає зводити у туві, дацани (буддистські монастирі). Шаманізм — це душевна хвороба, викликана несамовитим холодом, самотністю і нестачею вітамінів. Саме представники цієї дикої віри і є постійними стражами та супутниками московського вилупка. Ну, а про кіріла годі вже й говорити. За національністю — мордвин, по суті цинік, шарлатан та ще й агент фсб, який благословив рашистську армію вбивати українських дітей, стариків, стирати з землі міста, села, школи, лікарні і навіть церкви.
Знаючи про походження кремлівського ліліпута, шаманіста шойгу та язичника мордвина кіріла, нічого дивуватися, що увесь цей 140-мільйонний московський зброд лапацонів уже за своїм історичним, етнічним походженням спадково століттями виробляв бацили агресивності, людиноненависництва, якоїсь своєї потворної винятковості. Все це йменується рашизмом, або нацизмом в расєйській імпровізації.
А ненависть до всього і всіх тих, хто краще, ніж вони, розвивається, живе, процвітає, і є основою ідеологічної та психологічної ідеї — фікс, тобто хворої ідеї, яка переважає у свідомості над здоровим глуздом.
Разом із тим, низька культура, печерний рівень розвитку побуту расєйських племен, стосунків між цими язичниками з хрестами на грудях пояснюють потворні стосунки між дітьми і батьками, синами і матерями на рівні обмеженої лексики дикуна П’ятниці. Спілкування між ними — суцільні бридкі матюки, які швидше нагадують спілкування між собою представників декласованих елементів. Усе це свідчить про повну деградацію «асвабодітєлєй». Складається враження, що вони і їхні мамаші та папаші провели все життя в камері із запеклими тюрмаками.
Зовсім по-іншому спілкуються в українських сім’ях, де стосунки високоморальні, високодуховні. Адже, погодьтеся, в присутності матері чи батька, старшої людини тощо українець не скаже навіть слово дупа.
На жаль, факт залишається фактом: саме це бездумне стадо поганців, об’єднавшись в расєйський улус, прагне світового панування. Як кажуть, дзуськи вам, погана сарано! Та найбільша трагедія цих рахітів, цих носіїв рашистської ідеї в тому, що вони просто не усвідомлюють, не знають, якими є ницими, деградованими, підлими.