22 червня — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

Другий рік в Україні триває повномасштабна кровопролитна війна, яку розпочала росія. Від її початку зруйновані сотні тисяч цивільних об’єктів, завдано збитків на мільярди і мільярди доларів, загинуло понад 8 тисяч наших співвітчизників, із них майже пів тисячі дітей, більше 10 тисяч отримали поранення. Російські окупанти продовжують порушувати закони і звичаї ведення війни, звіряче вбивають і катують українців на тимчасово окупованих територіях, жертвами варварства та геноциду стають беззахисні жінки та діти, яких вони ґвалтують і калічать, багатьох викрадають і вивозять в росію.
Усе це ще раз свідчить про те, що для російського агресора не існує ні правових, ні людських меж у творенні зла — зла, яке вже мало місце в Україні у 1941-1944 роках, коли на її території господарювала нацистська Німеччина. Нині, мабуть, не знайти української родини, якої свого часу не торкнулася б, не залишила свій кривавий слід та жахлива німецько-радянська війна. Звичайно, 82 роки тому для кожного з наших співвітчизників старшого покоління вона розпочиналася по-різному, і кожний із них мав або має свої спомини про 22 червня 1941 року.

Більш як вісімдесят літ тому — в червні 1941 року — наш земляк, поет, військовий кореспондент Леонід Левицький написав:
“На наші мирнії квартали,
Багаті колосом лани
Від бомбовоза тінь упала,
Лягла примарою війни...
                      ( Вірш “Недоспівана пісня”).
І от через десятиліття все повторилося. Лише напрямок удару змінився із заходу на схід. Та й тепер той шал війни подесятерився: і військовою технікою, і злістю, і жорстокістю рашистів, їхніми ординськими замашками, тисячократним варварством. Такого звірства, яке чинять російські війська на території України, не знає історія, не пригадують старожили. Чому, за що така лють і ненависть? А чи відають ті рашисти на чолі із своїм правителем путіним, за що і на кого руку підняли?! Що ж, постараюся нагадати їм дещо з історії.

Чорнобильська катастрофа визнана найбільшою у світі за всю історію ядерної енергетики, бо внаслідок аварії на ЧАЕС було викинуто в 100 разів більше радіації, ніж від атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі в 1945 році. Після оприлюднених засекречених архівних даних КДБ Службою безпеки України людство отримало нарешті відповіді на багато питань, які тодішня радянська влада приховувала, цинічно жертвуючи людським життям.

Напевно, свідків цієї історії вже майже не залишилося серед живих, бо після важких подій Другої світової війни минуло чимало часу. Однак дізнатися її подробиці все-таки вдалося завдяки очевидиці, яка й повідала про двох юних хлопців — фотографів із села Гусятин, що на Чемеровеччині.

Мабуть, закономірно, що цей важкий час, коли ми переповнені болем, втратами, випробуваннями, має стати для українців періодом прозріння. Коли наче спадає полуда, і раптом очі бачать потвору, що так довго прикривалася маскою чеснот.