Не знаю. Ой, не знаю, чи доживу до кінця цієї напасті. Ну, коронавірусної пандемії. І не вірус той, хай йому грець, укоротить мені віку. Ой, не вірус, а якась зла пригода. От хоч би й така, яка недавно трапилася.

Шановні громадяни! Пропонуємо запис програми однієї з місцевих FM-радіостанцій.
«Доброго дня, дорогенькі слухачі! Як вам цей дощ? Третій день! Я вже, як риба! Жартую! Переходимо до новин.

А як все було добре, поки не йшли дощі. Сільський голова іноді навіть залишав своє авто і з гордо піднятою головою ходив селом, пригощаючи зустрічних чоловіків дорогими цигарками, а всім жінкам обіцяв щастя, попереджаючи, що його треба трохи почекати.
І тут пішли дощі.

Моя донька Леся вже п’ятнадцять років живе і працює в Японії. Викладає українську мову в одній із шкіл міста Сікоку. Після обміну студентами між країнами їй вдалося влаштуватися на роботу. Має сім’ю, квартиру, машину. Для нас дивно те, що в Японії дуже мала відпустка. Лише дев’ять робочих днів. І це при тому, що робочий тиждень — з одним вихідним. Японські капіталісти висмоктують з людини всі соки.