А дядькові Миколі хоч би хни! Сидять собі на колодці біля плоту і повагом так цигаркою попахкують. Кажуть, що на тій колодці їм дуже добре думається, бо на ній прямий зв’язок із самим… Господом.

Те, що розкажу, може скидатися на чорний гумор, але так, я кинув палити!
Відправили мене, значить, на підмогу одній фірмі, яка в сусідньому місті орендувала кімнати на сьомому поверсі у величезному корпусі.
Працюємо. Все добре, але дивлюся, одинадцята година, а ніхто не палить! Ха! А я на- вчений: вийшов у коридор, став тихенько біля вікна...
Аж тут хтось хап з руки цигарку:
– А в нас не палять!

Ага, це саме про мене. Бо я не за буграми-морями Європу знайшов, а в себе у селі організував, і тепер живу-поживаю, не згірш, ніж ті іноземці. Як, запитаєте? А дуже просто: трохи праці, трохи видумки, трохи зусиль і ось воно – омріяне життя.