А як все було добре, поки не йшли дощі. Сільський голова іноді навіть залишав своє авто і з гордо піднятою головою ходив селом, пригощаючи зустрічних чоловіків дорогими цигарками, а всім жінкам обіцяв щастя, попереджаючи, що його треба трохи почекати.
І тут пішли дощі.

А дядькові Миколі хоч би хни! Сидять собі на колодці біля плоту і повагом так цигаркою попахкують. Кажуть, що на тій колодці їм дуже добре думається, бо на ній прямий зв’язок із самим… Господом.

Ага, це саме про мене. Бо я не за буграми-морями Європу знайшов, а в себе у селі організував, і тепер живу-поживаю, не згірш, ніж ті іноземці. Як, запитаєте? А дуже просто: трохи праці, трохи видумки, трохи зусиль і ось воно – омріяне життя.

Те, що розкажу, може скидатися на чорний гумор, але так, я кинув палити!
Відправили мене, значить, на підмогу одній фірмі, яка в сусідньому місті орендувала кімнати на сьомому поверсі у величезному корпусі.
Працюємо. Все добре, але дивлюся, одинадцята година, а ніхто не палить! Ха! А я на- вчений: вийшов у коридор, став тихенько біля вікна...
Аж тут хтось хап з руки цигарку:
– А в нас не палять!