Хто не знає нашого літератора Юз. Невчука? А ніхто й не знає!
Жаль. Бо він зарекомендував себе таким близьким до кожного, що багато хто вважає його абсолютно недалеким.
Ще у шостому класі вечірньої школи Юз. Невчук відкрив очі своїй вчительці на те, що про зміст книги говорить її заголовок. Вже тоді йому стало ясно, що, приміром, «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного — це довідник зоотехніка, а «Лісова пісня» Лесі  Українки — це збірник пісень хору ветеранів лісництва тощо.
Тому на всьому літературному шляху від хати до автобусної зупинки і назад нашого титана Підпарнасся пронизує від п’ят до лисини переконання, що апофео- зом кульмінації апогею будь-якого твору є його назва. Саме цим просякнуті заголовки Юз. Невчука — не тільки до бездоння його поем, сценаріїв, віршів, але й навіть гімнів, щодо яких він зарекомендував себе справжнім творцем і писцем.
Деякі його, з дозволу сказати, гімни подаємо читачеві лише у фрагментах, оскільки газета не в усьому поділяє думки цього автора.

Людей на автобусній зупинці назбиралося багато, як ніколи.
— І куди вони всі їдуть? — почала заводитися баба Ксенька, котрій навіть причини не потрібно було, аби зчинити сварку. Тому на її слова ніхто не відповів.