Не стійте! Прошу. Сідайте. Правди в ногах теж немає. Почувайте себе, як вдома у мене. Місця вистачить всім. Не чекайте поки я вас посаджу. І двері, двері не треба зачиняти. Нехай свіжий вітер з вулиці піднімає мені і вам настрій. Хай будуть відчинені. Раптом пожежа! Чи органи провіряючі. Та мало там яка стихія наскочить. Особливо сьогодні…
Скажу, що я дуже радий зустрічі з вами! Ви теж усміхайтеся, не бійтеся. Вас багато, а я один. Та і зібралися ми ненадовго. Вирішимо все, як кажуть, у перший половині зустрічі. І мені добре, і вам нічого не буде.
Дуже приємно бачити знайомі обличчя. Давайте оплесками (сміліше–сміліше) привітаємо мого земляка Івана. Сиди, Іване, не в школі. Та й ти поки що нічого не накоїв. Пам’ятаєш? За соткою — сотка. З музикою, та під місяцем, на комбайні. Ех, як ми тоді боролися за високі врожаї! А потім, коли село вже спало, з піснями, під баян. Є що пригадати. І всім вистачало, ніхто не скаржився. Подивишся телик — не життя, а казка. Проходь, сідай в першому ряду, Ваню. Обережно! Допоможіть чоловікові, притримайте. Ось так. Я завжди готовий допо-
могти.
А от і Марія! Наша героїня. Що було, Маріє, те було. Вибачай, може, десь не так сталося, як хотілося. Молоді були, палкі. Але роботі нічого не заважало. Які надої від кожної корови надоювали. І ще більше могли! Не дали. Судом погрожували. А от грамоту дали. Щоб вона ніколи не згоріла. І нічого поганого в тому, що зараз Марія працює двірником, немає. Подивіться на її руки. Який там манікюр: їм роботу давай. А як вона працює! Героїня — вона і в буцегарні героїня. Вона, можна сказати, менеджер по прибиранню території нашої. Ви розумієте! Вона готує її на зразок європейського шляху. І першою піде по ньому. Майже як на Олімпіаді! Я впевнений, Марія сама вирішить, куди їй іти.
Мені підказують, що у вас є запитання. Слухаю уважно, записую для майбутніх мемуарів.
— Чи правда, що біженці прийдуть і до нас?
— Скажу відверто: за це не турбуйтеся, як були ви господарями землі за Конституцією, так і залишитеся на гербовому папері.
— Чи правда, що ціни ще будуть зростати?
— Скажу відверто: ціни не зростають. Вони, як і народ, піднімають голови
— Чи правда, що правда це неправда? І навпаки.
— Скажу відверто: долар–гривня, пан–пропав, ситий–голодний — гасла минулого.
А у нас правда одна: треба проголосувати за те, щоб землю за річкою передати в оренду одній ду–у–у–жже поважній людині. Все. Голосуємо! Голосуємо «За»! «Проти» ніхто не сміє голосувати. Ну ось — всі одноголосно «За»! Оплески! І то сміліше, сміліше! Ось так і твориться справжнє народовладдя. А тепер поки що всі вільні. Можете рушати на роботу, у кого вона є.
Gismeteo 
