Знаю! Я вже точно знаю, що хочу на Новий рік. Але поки що не озвучуватиму свою нову мрію, бо ж можна отак ненароком її й сполохати. Маю досвід. І то гіркий! Не раз переконався, що краще помовчати до слушного часу. А коли той час настане, питаєте? Так у новорічну ніч і настане. Саме тоді, кажуть, можна загадати нове заповітне бажання на новий рік. І вже тоді немає ніякого значення, чи збулося бажання, загадане на старий рік. Чи всі збуваються, питаєте? Збуваються. А як же. Не всі, правда, але збуваються. Бо на те вони й бажання.
От років із 15 тому забажалося побувати у Парижі. Цілісінький рік леліяв його, те бажання. Перечитав купу путівників, назапам’ятовував силу-силенну назв тамтешніх вулиць, начитався про музеї і визначні пам’ятки архітектури. Ніби й справді побував на берегах Сени. Але… походити своїми ногами його вулицями та побачити на власні очі того міста так і вдалося. Фінансовий фактор не дозволив.
А ще якогось року забаглося на райські океанські острови, де батончики «Баунті» ростуть навіть на пальмах. Білосніжний пісок первозданних пляжів, прозора блакить чистісіньких океанських вод, дівчата, наче німфи… Ех, і солодко мріялося. Та знову ж таки не склалося — грошей на той рай не знайшлося.
І ще якоїсь новорічної ночі наснилося мені бажання побувати на отому гучному німецькому «Октоберфесті» — попити тамтешнього пивка та закусити знаменитими на весь світ сосисками. Готуватися розпочав наступного ж ранку. Ні, не літературу читав. І в Інтернеті сюжети не переглядав, а побіг одразу ж до магазину, ну, щоб заздалегідь відповідну форму набрати. Бо там же тільки проф-ф-ф-ес-с-с-сіонали збираються. А початківцям там робити нічого. Словом, готувався ґрунтовно – посібники у скляних і металевих посудинах ящиками можна рахувати. Але й тут не склалося. Та спогади, що там казати, лишилися приємні навіть від самого процесу підготовки.
А ще забаглося у Японію. І так мене потягло в ту країну вранішнього сонця, що взявся навіть мову місцевого люду ретельно вивчати. Ну, аби з японцями по-їхньому спілкуватися, а не лупати на них очима, коли вони щось розповідатимуть чи запитуватимуть. Вчив, вчив їхню мову, та так і не вивчив. Усі мої пізнання зупинилися на «саке», «суші» і «банзай». А тепер, скажу я вам, добре, що нічого й не вивчив більше. Бо до Японії мрія мене також не привела. Не поталанило, можна сказати…
А яка мрія збулася, питаєте? Еге, збулася й не одна, а цілих дві! Перша, коли приверзлося, щоб у новому році нарешті у мене з’явилася нова… лопата. І що ви думаєте, з’явилася ще взимку. Ну, не сама, звичайно, з’явилася, а за кревні свої на базарі купив. Одразу ж вдома нагострив, змастив, держака ясенового заправив. І вже навесні нею картоплю садив. Та от біда, що копати ту картоплю омріяною лопатою не довелося – зламалася! Видать, коли мріяв про неї, то припустився якоїсь помилки. Так би мовити, порушив технологію. Яку, питаєте? Ну, технологію леліяння мрії. Тільки досі не можу зрозуміти, як так може бути? От, лопата – вона ж з металу? З металу. А зламалася… А руки мої і поперек – вони ж не залізні? Не залізні! А не зламалися. Правда, болять ночами – заважають мрії леліяти.
А яка друга, питаєте? Хе-хе. Друга – осягнути чайну церемонію. Ох, як хотілося побувати у тій ролі та попити того чаю, та ще й відчути його дух і атмосферу філософського пізнання себе і оточуючого світу. І так я перейнявся тією мрією, що навіть кума умовив у ній участь взяти. Бо що ж то за чайна церемонія наодинці? А кум у мене чоловік простий, без заморочок зайвих, але… креативний! Він церемонію ту поглибив і розширив. Як питаєте? А дуже легко: коли ми все підготували до проведення чайної церемонії у новорічну ніч, то він захопив ще й пива, тарані, креветок, анчоусів, сухариків… А ще заявив, що без ієрогліфів, які удачу закликають, нічого не вийде. І взявся за малярну щіточку. Пихтів, сопів, щось бурмотів, виводячи ті ієрогліфи на папері. А коли явив своє творіння світові, то мені одразу подумалося, що то не ієрогліфи ніякі, а якісь дві криві нахабні морди, якими не удачу закликати, а хіба що злих духів відлякувати. А так все дуже навіть гарно вийшло. Правда, чай ми вже наступного ранку пили, але без усіляких церемоній.
Gismeteo 
