Надрукувати
Категорія: Гумор

Ох, і люблю ж я їздити до міста! Там не те що у селі. Там ніколи не знаєш, яка пригода чи халепа на тебе чекає. От минулої неділі не встиг зійти з автобуса та обтрусити дорожню куряву, як міська дівчинка простягає якийсь папірець, та ще й так, мило посміхаючись, припрошує:
— Відвідайте наш тренінг, і ви назавжди забудете про свої хвороби, негаразди і неприємності.
— Та невже? – перепитую недовірливо.
— Подивіться у мої чесні очі, — відповідає серйозно. — Хіба я можу вас обманути?

Ну, що тут удієш? Доведеться іти на той тренінг, аби переконатися, чи справді у тієї дівчинки чесні очі і чи вміє вона обманювати. Пішов. Добре, що не далеко. Ага, у готелі якомусь просто на поверсі такі ж як і я перевіряльники чесності зібралися.
А там дві молодички – старша і молодша – у таких коротеньких білих халатиках, що ледь-ледь, ну, ви зрозуміли, зустрічають і посміхаються так, наче то не випадкові незнайомі люди до них прийшли, а з гостинцями дорогі батечко з мамцею у гості завітали. Та ще й припрошують сідати, запитують, чи зручно? Пропонують води попити. Словом, сервіс — на рівні!
Коли всі умостилися, увімкнули фільм про їхню фірму, яка, буцім, у всьому світі відома своєю продук- цією чудодійною. Дививсь я на екран і думав, сторожко озираючись, що оце тут зібралися якісь особливі люди, котрі з невідомих причин до сивого волосся якось дожили, не користуючись винаходами тієї фірми. Коли нарешті згас екран, молодички розпочали свій тренінг.
— Пропонуємо вашій увазі ось цей найновітніший прилад, розроблений і зареєстрований у країнах Євросоюзу, — це старша молодиця взяла до рук якусь штукенцію. – Він випромінює незвичайне світло, яке виліковує будь-які хвороби. Якщо у вас зносився суглоб, чи, скажімо, десь вискочив чиряк, чи якась інша хвороба, то достатньо посвітити на те місце лампою і все минеться, а болячка враз безслідно щезне.
— О, це корисна річ, — подаю я голос. — А скажіть-но, шановна, якщо, приміром, посвітити цією лампою межи очі моїй сусідці Ганьці, бо вона така клята, як холера, то Ганька також назавжди щезне?
Молодиці мовчки перезирнулися. А тоді молодша й каже:
— Ну, наша фірма таких досліджень ще не проводила. Але їх можете провести ви…
Від тих слів я аж оторопів, бо перспектива будь-яких досліджень Ганьки мене не те що не гріла, а й по-справжньому лякала. Знаючи бабу, міг передбачити й без ворожки, що закінчиться той експеримент у кращому випадку лементом на весь куток, а у гіршому – контактом її грабової палиці із моєю спиною.
— Як це? — запитую.
— А дуже просто, — відповідає. – Купуєте у нас цю чудодійну лампу, і проводите свої дослідження на сусідці. А для чистоти експерименту й на інших сусідах також…
— І в що мені обійдеться оцей прилад? – запитую, а сам думаю, як же то мені житиметься на безлюдді, коли й справді експеримент удасться і всі сусіди десь пощезнуть?
— У 300 доларів, — й оком не моргнувши випалила молодичка.
«Хм, — думаю собі. – І де б я оті долари взяв, якщо у мене в кишені грошей тільки на хліб, дрібненьку рибку та на дорогу назад? Та й навіщо мені ті експерименти? Либонь, Ганька стільки не коштує, навіть з півнем та псом в придачу».
— Нє, — кажу, — на живих людях я експериментувати не буду. Бо навіть триклятої Ганьки мені шкода…
— Ну, якщо вам так вже шкода тієї Ганьки, то ми пропонуємо придбати для неї ось цей диво-крем.
Молодичка високо підняла над головою якусь зелену довгасту коробку й почала розмахувати нею, наче протестувальник прапорцем на мітингу, ще й повертаючись час від часу у різні боки, мабуть, для того, щоб її принади краще можна було розгледіти.
— А як довго Ганька зможе махати цим кремом, не рушаючи з місця? – запитую, бо вже смикнув, що жодна ворона на мій город не сяде, поки баба там з кремом замість опудала стовбичитиме…
Цього разу молодицям заціпило: вони не мали що сказати і просто вирячилися на мене, люто стискаючи щелепи. Коли ж старша нарешті збагнула, що я мав на увазі, то вже сердито так процідила крізь зуби:
— Цей крем не для махання, а для натирання. Він дуже помічний. У Євросоюзі жодна людина, яка себе шанує і про здоров’я своє піклується, не обходиться без нього: регулярно користується, аби не витрачати кошти на різні ліки та ще й приємно пахнути…
Після таких пояснень у мене пропав до крему будь-який інтерес, бо для гарного запаху маю ще радянський одеколон «Шипр». О, то такий засіб, що не тільки наймогутніший перегар миттю перебиває, а й найлютіших псів ще здалеку відлякує!
Потім молодички поперемінно розхвалювали і пропонували придбати то пігулки для схуднення, то омолоджуючі засоби, то шампуні з екзотичних тропічних трав, то експериментальні лікувальні засоби, яких ще немає у продажу в жодній країні світу, бо вони призначені для боротьби з хворобами, які ще не описані лікарями, але вже ніби-то давно псують життя людям. Всі ці розповіді я слухав з інтересом, але не міг знайти для них практичного застосування в умовах сільського життя.
— І на закінчення хочемо з приємністю повідомити: якщо придбаєте запропоновані вам лікувальні прилади та засоби, то сьогодні увечері зможете ще й келих доброго червоного вина випити, аби відзначити таку вдалу і вигідну оборудку.
— А вино у подарунок, чи також тільки рекомендуєте придбати? – запитую, аби з’ясувати, що нам грішним ще пропонуватимуть тренінгові благодійниці.
— Ні, спиртним ми не торгуємо, — відповідає молодша, — але можемо дати адресу тренінгу відповідного спрямування…
Ну, думаю, таке спрямування я й сам можу хоч кому дати, аби тільки грошей вистачило. Але порада перехилити увечері келих червоного вина мені дуже сподобалася. Отож, виходить, не обдурила та вулична дівчина і не дарма я на тренінг ходив...