Курси валют

Відстала, ой, відстала від життя баба Югенька. Як каже сучасна молодь, фішку не січе. Не осягнула, видать, баба глибини суспільних процесів та інтеграційних перетворень. Не дотяглася до осмислення важливості глобалізації. Не бачить переваг науково-технічного прогресу. А звідси і збої у її методиці розв’язання нагальних проблем, які ставить перед нами життя. А страждає хто? Клієнти. Ось і я постраждав…

От раніше до неї черга з молодиць і дівчат аж до хвіртки шикувалася. І всім вона чимось таки допомагала. Хоч ті прохачки й не хвалилися тим, що в неї просили. Та то зрозуміло і без зайвих аргументів, бо до баби не по сіль, качалку чи сито на позички приходили. Тут, можна сказати, життєві маршрути коригувалися і долі людські вершилися. Ну, або не вершилися. Але то вже як кому судилося.
Мо, баба чого не дочула. Чи не добачила того, що їй за послуги принесли. Ну, на крайняк, клієнт проявив нерозторопність і вчасно не виконав настанови, які вимагають точності у проведенні процедур та операцій.
Ну, та я не про те. То жінки – що з них візьмеш. Але ж я мужик! А бабині поради не спрацьовують, хоч ти плач, а хоч лайся. Не призводять вони до бажаного результату. І забаганки ж у мене зовсім не якісь аж фантастичні, бо хочу всього-на-всього роз-ба-га-ті-ти. І баба при перших відвідинах сказала, що вона такі прохання здійснює нараз – ледь не однією лівою ногою, якщо умови створені відповідні. Я й погодився.
Позолотив, як кажуть, зморшкувату шкарубку її ручку. Аякже. Я ж чоловік серйозний. Можна сказати, без п’яти хвилин мільйонер. Наладнав диктофон, аби нічого з Югеньчиних порад не пропустити. А баба почала з моніторингу. І таке питала, як не сповна розуму. Ну, до прикладу, чи я бува коли в хаті не свистів. Господи, та хіба я пам’ятаю, де й коли я свистів? Мо, коли й присвиснув, футбол дивлячись по телеку, коли наші чи не наші гола якось фінтового забили. Так що вже після цього мені у жебраки записуватися й бідацьку дорогу топтати?
А баба свого править: чи не виносив коли-небудь з дому сміття поночі? Хе, от чого не було – того не було. Бо я і вдень його ніколи не виносив. Хіба в армії. Так то давно і брати те до уваги не варто. Бо солдат – він і в Африці солдат: людина підневільна. Наказали – то й виніс. Хай за те командир страждає. Так що з цього напрямку чекати небезпеки не варто.
Після таких розпитувань, баба почала научати, як слід діяти, аби гроші широкою рікою потекли не лише в мої кишені, але й на банківські рахунки та швейцарські банки. Хм, і звідки баба знає про Швейцарію і те, що там навіть є банки. І не дво- чи трилітрові, у яких сільські молодиці огірки квасять і помідори маринують. Ну, і самогон від чоловіків і своїх, і чужих по всіляких хитрющих стромах ховають. А солідні і фешенебельні будівлі повні-повнісінькі доларів і євро. Про гривні тамтешні клерки, певно, ще не чули. Та що вони в тій альпійській глушині можуть знати про нашу грошову одиницю і науку баби Югеньки? А нічогісінько… Та я це враз виправлю. Ось тільки хай у мене грошва заведеться.
Баба ж продовжує свій, по-нинішньому висловлюючись, тренінг. Тільки вже на вищому, так би мовити, рівні. А він передбачає якомога частіше загадувати свої бажання між чоловіками-тезками. Обов’язково між чоловіками. Бо між жінками однойменними якраз усе навпаки – і загадане не збудеться, та ще й надбане раніше щезне. Ну, бо жінки на будь-яке надбання мають особливий нюх.
І тут мене наче струмом ударило. Почав гарячково пригадувати, де коли, з ким і між якими дівками й молодицями сидіти чи стояти доводилося. І найголовніше – про що тоді думалося? Словом, пам’ять оперативно проревізував і зітхнув полегшено: жодного разу, будучи між двома жінками, не думав про гроші. Бо які там гроші, які там багатства, які там статки, коли жіночі коліна (ну і всі інші принади також) з обох боків? Отож і звідси від бідності надійно захищений.
А наостанок баба майже пошепки порадила безвідмовний прийом, так би мовити, свою козирну фішку видала: треба щоб птаха з неба, так би мовити, «благословила». Тільки обов’язково, щоб у польоті, а не на гілляці сидячи, відбулося. І чим щедріше, тим для збагачення краще. Хе, думаю, оце я вже собі організую – на всі швейцарські банки вистачить. Чекайте найбажанішого клієнта! Бо ж іще з дитинства добре знаю, де хмари вороння у небі ширяють.
Одразу від баби й рушив у ті грошові поля. І що б ви думали – все мимо. Я і бігав, і стрибав, і на траві лежав, і кричав, і лаявся. Все даремно. Хоч би одна вцілила. А літає ж їх ціла прірва – угодованих, товстих, пір’я аж вилискує. І все дарма. Немає мені удачі. Зажурився, але тішуся, що то не мій день був.
А йдучи додому, відчув ніби щось таки «благословило». Повертаю голову, а там… тьху. Якраз на мою нинішню зарплатню. Бо не вистачить того «благословення» навіть на премію. Та що там на премію – навіть на плящинку не вистачить, аби стрес зняти…