9 березня — особливий день для кожного свідомого українця: день гідності і свободи. Йдемо до Тараса. Читаємо його вірші і по-новому осмислюємо його думи і святу любов, віддану Україні.

Цього року Україна молиться за свого пророка з вірою, що його могутній дух допоможе визволити з московських кайданів, якими намагалися скувати й Тарасову душу імперські тирани, а нині його духовну доньку — нескорену українку Надію Савченко, яку 9 березня в російському суді знову розпинали новітні україноненависники. Молимося за Надю, за всіх лицарів України словами Шевченка і віримо в живу силу найвищої справедливості:
Не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста, а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть…
Віримо, що кривдники України будуть покарані, бо до визволення можна прийти лише через очищення. У Тарасів день наша віра — особлива, а надія — близька.
У Хмельницькому, як і в усій Україні, Шевченківський день розпочався урочистостями біля пам’ятника Кобзареві і громадянською акцією на підтримку московської бранки, нескореної Надії Савченко. Очолили акцію активісти громадської організації «Солідарність».
— Ми будемо влаштовувати наші громадянські акції доти, допоки Москва не поверне нашу Надію, і віримо, що це станеться незабаром, бо весь світ — за Надію і Україну, — розповідає активістка хмельницької «Солідарності» пані Ольга.
Першими корзини квітів до підніжжя пам’ятника Т. Г. Шевченку традиційно покладають очільники області та міста Хмельницького. Найшанованішими учасниками цього дня біля пам’ятника уже третій рік стають воїни АТО, добровольці, волонтери, майданівці — наші герої, якими пишається Україна.
Втім, нинішня Шевченкіана у Хмельницькому має свої особливості, і про це не раз писали ЗМІ, а у міськвиконкомі збиралися представники патріотично налаштованих громадських організацій. Тема обговорення і громадянського обурення: з чийого дозволу біля постаменту Тарасу Шевченку, де був споруджений пам’ятник Книзі, точніше «Кобзарю», із словами «Заповіту», із бронзових сторінок книги-скульптури зникли Тарасові слова, а з’явилась реклама фірми екологічної деревини і назви сортів екзотичної сакури, висадження якої на клумбі біля Тараса ініціювала група хмельницьких підприємців? Сакура – прекрасне дерево, але чому хмельничани, замість рядків «Заповіту», читають біля Тараса... рекламу? Це — святотатство, це — все одно, що встановити посеред церковного подвір’я рекламний білборд.
До речі, стовбурці японського символу кмітливі «сакуролюби» давно повисмикували із грунту, і алеї, по суті, немає. То, може, повернемо Шевченку його бронзового «Кобзаря»?
Громадськість міста сподівається, що вже наступного Шевченкового, травневого, свята — дня повернення поета в Україну, ми будемо читати з бронзового «Кобзаря» Тарасів заповіт: «Свою Україну любіть...»