— Найстрашніше зробити перший крок у безодню, коли настають три секунди вільного польоту, і поки відкриється купол парашута. Потім чекаєш землю. Повз неї ще ніхто не пролітав, – говорить Ірина Паригіна, старший лейтенант, начальник групи автоматизації батальйону зв’язку, яка здійснила сьогодні 75-й стрибок. – Різниця між першим стрибком і десятками наступних тільки в тому, що на початку не знаєш нічого, а потім приходить досвід. На прийняття миттєвих рішень завжди впливає страх, як природний, логічний стимул. Не бояться тільки дурні. Напевно, тому і забобони є: чоловіки намагаються не голитись до стрибка і всі під час програми підготовки ходять в одному й тому ж одязі, яким брудним би він не був. У нас немає останнього стрибка, є тільки крайній.
Ірина родом з Ізяслава. Розпочинала службу солдатом у 1997-му. Знайти роботу в маленькому містечку непросто, а тато і мама в неї теж десантники. Військовими були і дідусі, тож вибір для неї очевидний. Нині в її сім’ї «стрибає» і чоловік. Син також планує бути військовим, одне слово – десантна династія.
У 8-му окремому полку спецпризначення, який дислокується в Хмельницькому, проходять планові навчання з повітряно–десантної підготовки. За три тижні здійснено 1400 стрибків, близько сімдесяти військовослужбовців стрибатимуть уперше, для них зазначена висота 800 метрів, решта десантується із шестисот. Крім того, виконується обов’язкова річна програма від двох до п’яти стрибків, яка залежить від фізичного віку військових, старші стрибають менше; також підрозділи здійснюють десантування в тил умовного противника з метою проведення спеціальних розвідувально-диверсійних операцій. Десантування виконується із транспортно-бойового вертольота Мі-8МТ під управлінням бригади армійської авіації з міста Броди, що на Львівщині.
...Ірина Паригіна сказала, що повз землю ніхто не пролітав, а я додам, що багато десантників-спецпризначенців, відштовхнувшись не тільки від літака, а й від землі, назавжди полетіли в небо. За нас, за мирне небо.
Gismeteo 
