27 травня 2016 року, такого сонячного весняного дня, у Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті наче постріл прозвучала страшна звістка — загинув командир батальйону 72 окремої механізованої бригади Андрій Жук (позивний «Мауглі») — рідний і єдиний брат нашої колеги, першого проректора ХКТЕІ Оксани Сергіївни Дзяни.
Тридцятиоднорічний Андрій — кадровий військовий. В АТО — з 2014 року. Справедливий, мужній, сміливий, чесний, скромний. Із вдумливим поглядом приязних очей. Надзвичайно любив читати. З раннього дитинства його улюбленим подарунком були книги. І саме герой «Мауглі» — справедливий, мудрий, сміливий хлопчик був його дитячим ідеалом.
Таким пам’ятатимуть його колеги Оксани Сергіївни — адже в гарному колективі — як у родині — всі всіх знають. Знали, що за покликанням серця пішов на фронт. Втім, Андрій як справжній чоловік завжди був небагатослівним — прагнув оберігати близьких серцю людей від зайвих переживань. Лише по його трагічній загибелі ми зі сльозами на очах читаємо на сторінках соцмереж лаконічні і проникливі спогади про «Мауглі»...
А сьогодні його вже немає серед нас. І ніколи більше не буде.
Його смерть — це наче заклик до нас усіх: війна тут! Вона поруч! І щодня гинуть чиїсь сини і батьки! І ми рішуче маємо запитувати: коли війна закінчиться?
Андрій понад усе мріяв про перемогу, батьківство — мати доньок, щасливе майбутнє — своє і країни, у якій народився і виріс, якій віддано служив, виконуючи одвічну і найпочеснішу чоловічу місію, — захищати Батьківщину. Тій, заради майбутнього якої віддав найдорожче, — молоде життя.
Світла пам’ять герою!
Gismeteo 
