До Старосинявської ЗОШ-гімназії колишній її учень Олександр Романенко повернувся у меморіальній дошці, на якій напис: “У цій школі навчався Романенко Олександр Трохимович 19.07.1960 — 08.19.2014, який героїчно загинув у зоні АТО (м. Іловайськ), захищаючи суверенітет та цілісність України. Герої не вмирають!”
Народився Олександр Трохимович у багатодітній селянській родині, котра дала йому надзвичайно потужний пласт виховання: мама-вчителька, батько-фронтовик. З п’яти дітей родини – хлопці, здебільшого зв’язали свій життєвий шлях із військовою справою. А далі, як і для звичайного хлопця — навчання в училищі, служба в армії, навчання в технікумі, у виші… Коли у 2012 році відбувалися вибори на посаду селищного голови, Олександр Романенко, завдяки жителям, впевнено переміг, здобувши першість у всіх шести виборчих округах, відірвавшись від своїх конкурентів на 5,4 раза. Це народ обрав очільника селищної ради, але, коли почалися події в Криму, він добровільно, у віці майже 54 роки, поїхав у Летичів і попросився на службу, а йому там нагадали, що вік має уже поважний. І це не стало для нього перешкодою. Двічі пройшовши Афганістан, він опинився там, куди кликала його совість, — на сході.
Перший заступник голови РДА Юрій Гурин пригадує, як Олександр сказав йому: “Я маю бойовий досвід. Я знаю, що таке воювати і знаю, що ворога треба зупиняти уже сьогодні, тому що завтра він може уже бути в твоєму домі. І зупиняти повинні такі, як я, які мають бойові і військові навички, а не недосвідчені та молоді хлопці”. Я горджуся тим, що мав такого друга. Олександр Романенко до кінця виконав свій священний обов’язок перед Батьківщиною, за що посмертно нагороджений бойовою військовою нагородою – орденом “За мужність” ІІІ ступеня від Президента України.
Учасник бойових дій у зоні АТО, боєць батальйону “Донбас”, випускник Старосинявської школи Юрій Пшеничний пригадує: “У першому нашому реальному бою, при взятті Лисичанська, Саша говорив мені, щоби я був поряд. Він опікувався мною, допомагав переносити всі труднощі армійського жит-тя”. У Саші був позивний “Скіф”. І в останньому бою ми були разом...
Ведучі заходу запрошують до слова Романенко Тетяну Володимирівну, дякуючи дружині за подвиг чоловіка-захисника, випускника школи. Учитель школи-гімназії, дружина Героя Тетяна Володимирівна каже: “Кожного дня, коли ми слухаємо інформацію зі сходу, мене тривожать повідомлення про загиблих і поранених… Боляче, що загинув чийсь чоловік, батько… На жаль, таку звістку отримали і ми. Вже третій рік не можемо з цим змиритися. Олександр Трохимович був людиною з величезним серцем, був чудовим батьком, прекрасним чоловіком, був люблячим братом, вірним другом. Він мав дев’ять хрещеників”.
Горять свічки пам’яті, і присутні схиляють голови перед подвигом славного сина України — Олександра Трохимовича Романенка. Заразом віддають шану полеглим — Герезі Олексію Віталійовичу, Шалатовському Вадиму Володимировичу, Сологубу Роману Михайловичу, які загинули на сході.
Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв. Олександр Романенко з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.
Gismeteo 
