Я не знаю, як назвуть пізніше цю будівлю історики. Можливо, за аналогією з будинком Павлова у Сталінграді, її наречуть «домом Павленка», позаяк прізвище командира жменьки бійців 93-ї механізованої бригади з Дніпропетровська і добровольців із Правого сектору, котрі захищають Донецький аеропорт, точніше, все що від нього залишилось, поки що залишається невідомим, та факт залишається фактом: коли «дом Павлова» тримався 32 дні, з 23 вересня по 25 листопада 1942 року, то руїни донецького летовища наші герої обороняють уже понад 185 діб!

 

Минулого тижня, щоправда, не з келихами шампанського, а з автоматами і гранатами у руках, українські вояки відзначили піврічний «ювілей» героїчної оборони аеровокзалу імені Прокоф’єва». Наводжу цей факт не для того, аби применшити подвиг учасників оборони «твердині на Волзі», хочу лиш воздати данину шани й поваги оборонцям твердині під Донецьком. Бо, на відміну від аеропорту, дім Павлова не обстрілювали з «Градів» і «Гіацинтів», а його захисників не викурювали снарядами із перцевим і сльозоточивим газом, не випалювали керосином, та й самі гітлерівці, хай простить мене Господь Бог, вели себе благородніше у Сталінграді, аніж путлерівці під Донецьком. Принаймні, вони не перевдягалися у форму радянських бійців, як чинять російські спецназівці, переодягаючись при штурмі летовища в українську форму, не використовували «затишшя», надане для вивозу з поля бою вбитих і поранених, як привід для нового нападу, як роблять росіяни. Саме під час останнього такого «перемир’я», коли путінським найманцям було дозволено забрати своїх «двохсотих» і «трьохсотих» з периметру бойових дій, на позиції українських бійців було кинуто понад десяток російських танків, більшість із яких поповнили особисту «бойову колекцію» захисників аеропорту.
Кажуть, таких боїв, які велися минулого тижня під Донецьком, не було від початку АТО. Чому така активність? А ларчик просто відкривається: знаючи російську історію і російську традицію, ця активність має логічне пояснення.
7 жовтня — день народження Х..ла. А які ж іменини без подарунка? От рашисти і прагнуть кров з носа до «дати» взяти аеропорт подібно тому, як Жуков брав Берлін до 1 травня, а перед тим — Київ до 7 листопада, вкривши спочатку береги Дніпра, а потім Зеєловські висоти трупами сотень тисяч бійців.
Під аеропортом сьогодні теж щоденно лягають сотні російських найманців. Не обходиться й без жертв із нашого боку: у понеділок — 29 вересня, смертю хоробрих поліг серед руїн аеропорту 28-річний юрист із Дніпропетровська Олексій Тищук. Альошенька, як називала його мама Ірина — суддя Дніпропетровського обласного апеляційного суду. І от, унаслідок російської провокації, вчиненої, нагадаю, під білим прапором, російськомовний українець Олексій Тищук — загинув. Не витримавши смерті сина, з горя повісилась його мати Ірина Миколаївна, росіянка за національністю — отак путлерівське кодло захищає «рускій мір і рускогаварящіх» в Україні! Та я — про інше. Знаючи нашу, в тому числі й військову, наскрізь корумповану систему, я питаю себе, і вас, дорогі читачі: як ви гадаєте, чи мала змогу суддя Донецького обласного суду, люблячи до безтями — понад життя свого сина, відмазати його від участі в АТО, як відмазують сьогодні правдами і неправдами власних чад від армії чимало українських вельмож і можновладців? Хто не вірить, хай поцікавиться, як виросло за останні півроку число операцій гриж, апендиксів, менісків із гомілкостопами, як зросли лави «білобілетників» і непридатних до служби в армії, і висновок напроситься сам собою.
«Я — за колгосп, але не в нашому селі!» — казав про таку ситуацію мій дід. Так і в нашому випадку виходить: ми — за Україну, але хай за неї воюють інші! Бо  
«помірать нам, рановато,
єсть у нас єщо дома дєла!», — як росіяни, хай би їх грець ухопив, співають!
Які «діла», спитаєте? Як то які? А вибори — хіба не «розлюбезнеє діло»? Отож то! Є округи, де уже з півсотні претендентів на «папаху» набирається. Та й колишні нардепи не пасуть задніх у цій «череді». Понад дві третини з них — 302, справжня тобі конституційна більшість(!), знову не пріч отаборитися в будинку під куполом. А що? Там, у Верховній Раді, як каже мій сусід, – «тєпло, свєтло і — мухи не кусають!». Бо — недоторканність! От до неї і лізуть багато хто із тих, у кого «рильце в пушку»! Та все ж, як на мене, верхом цинізму у цьому вавилонському стовпотворінні під назвою «парламентські перегони під час війни» є той факт, що із трьох сотень діючих нардепів, котрі беруть у ньому участь, 127 — це саме ті, хто голосував за сумнозвісні «диктаторські» закони 16 січня, які, нагадаю, і призвели до кривавих протистоянь у центрі Києва і рострілу Небесної Сотні! Позичивши очі в Сірка (а що? Сором не дим — очі не виїсть!), як ні в чім не бувало, пруть до Верховної Ради свинячим клином — є такий метод здобуття перемоги — і Новинський з Тігіпком, і Мірошниченко з Шуфричем. Воістину, нахабство — друге щастя. Але й воно, попри відсутність діючого Закону про люстрацію, якого все ніяк не підпише Президент, не врятувало Нестора Івановича від «народної люстрації». Заявившись на минулім тижні в Південну Пальміру, головний поставщик «тітушок» на антимайдан відгріб в Одесі-мамі, як мовиться — по повній! Що ж, як кажуть в Україні, носив вовк — по-
несли і вовка! Причому — прямісінько в лікарняну палату, де Нестор Іванович нарешті отримав змогу відпочити від занадто бурхливої політичної діяльності і в спокійній обстановці обдумати перспективи свого існування у разі фанерного «прольоту над парламентом».
Та от що дивно: не встиг Нестор Іванович «побої» зняти, як уже де не взявся наказ — «ретельно розслідувати одеський інцидент і — покарати винних». Щоб, знацця, іншим не повадно було здіймати руку на «недоторканного»! І що ви думаєте: ще й доби не пройшло, як віддубасили екс-регіонала, а вже 14 осіб, запідозрених у побитті Нестора світ-Івановича, оголосили в розшук. Оце реакція, оце оперативність! А кажуть, наша міліція й прокуратура не вміють працювати. Вміють, ще й як уміють. Щоправда, уміють там, де треба.Чомусь кільканадцять екс-беркутівців, які зібрались на захист свого командира Дмитра Садовника під стінами Печерського суду і «на-чорно» віддухопелили екс-майданівця Олександра Кравчука, ніхто не шукає. Бо таки й справді, хто такий майданівець Кравчук супроти антимайданівця Шуфрича? Нуль, порожнє місце. А тому, не сумніваюся: кривдників Нестора Івановича, на противагу кривдникам Олександра Кравчука — буде знайдено. І — покарано. Себто — посаджено. І не під домашній арешт, як було посаджено вбивцю Небесної Сотні, командира столичного «Беркуту» Дмитра Садовника, з-під якого він благополучно утік, а буде запроторено — в СІЗО, на зону. Бо ще древні латиняни застерігали: що дозволено Юпітеру — те не дозволено бику...
Однак повернемося до наших баранів, себто — до дня народження Х...а. Отримавши облизня в Україні, зокрема,
в Донецькому аеропорту, рашисти прагнули компенсувати його перемогою на парламентських виборах у Латвії, що відбулися 4 жовтня. Та латвійці, як і українці, сказали: «Путін, іди на х..!». Позаяк більшість місць у парламенті (62%) вони віддали представникам правлячої нині коаліції, котра суттєво випередила на парламентських перегонах проросійську опозицію. З тієї простої причини, що топ-ідеєю виборчої кампанії в цій країні Балтії рашисти зробили вихваляння агресивної політики Путіна, окупації Криму та збройного вторгнення на схід України. Таким чином гер Путін уперше за 12 літ свого панування в Рашці залишився без подарунка на іменини. З чим ми його від усієї душі й вітаємо!