Курси валют

Росли собі дерева. Довго росли. Мабуть, півстоліття, якщо зважати на розмір. Місце вони собі обрали не дуже вдале. Але, що з них узяти. Хоч живі, але нерозумні істоти. Штук п’ятнадцять-двадцять було їх. А затиснулися деревця на клаптику десь сто-двісті метрів квадратних розміром. Між зупинкою «Насолода» з супутніми кіосками, двома магазинами та проїздом до будинків на Курчатова. Звісно, люд хмельницький протоптав стежину по діагоналі міні-скверу, яку давненько вже заасфальтували. Й усе гаразд було. Ніхто не звертав собі уваги. Дерева — то дерева. Стежина — то стежина. Але прокинулася в когось дизайнерська сверблячка…

Десь із місяць тому приїхала бригада працьовита. Хоча не дуже торопка. Бо частенько можна було спостерігати, що хлопці моторні більше в тіньочку ховалися, ніж працювали. Але — то дрібниця. Факт у тому, що згідно з дизайнерським рішенням спиляли дерева праворуч від стежини. А може, й ліворуч — залежить звідкіля дивитися. Всі спиляли, лише від «куща» з трьох дерев чомусь залишили два. Одне — під бензопилу пішло. Мабуть, за феншуєм так має бути або бензин у пилці закінчився. Почали упорядковувати половину ділянки.
Й серйозно взялися за справу — асфальт продовбали до стовпа на зупинці. Електрику, так здається, від нього потягли до напівскверу. Якщо чесно, то гарно зробили. Стежину плиткою виклали, також якось фігурно її повкладали на «своїй половині». Інша — так і стоїть у дикості, лише забруднена будівельним сміттям. Лавки чотири поставили — потрібна річ, бо в кожному з магазинів кава є. Ще й на зупинці каву готують, а присісти людям із задоволенням немає де. Не на зупинці ж смакувати кавою?
Й біля кожної лавки по урні встановили. Все культурно та гарно. Опалубку для трьох, мабуть, ліхтарів (для чогось ж дроти з неї стирчать) змайстрували. Краса та й годі. Але… Так було і два тижні тому, і тиждень, і нині. Бо немає вже бригади майстровитої. Чи то гроші закінчилися, чи то дизайнерський запал у когось вщух. Думалося, що лад наводять до Дня незалежності. Але вже ось він — на носі, а робота покинута.
Ще раз кажу, все гарно зроблено, але чому не завершили,  покинули подальше облаштування?  Не тільки будівельний непотріб валяється, а й цілком придатні плитки. Причому їх потроху меншає. Попервах було майже дві заводські упаковки — ще в поліетилені, десь по метру кубічному чи більше кожна. Але розпакована потрохи меншає — люд український, імовірно, її тягає для своїх потреб. Якесь господарювання дещо дивне: гроші сплачені, то нехай вже валяється? Ніде місту більше ця бруківка не потрібна? Купимо ще? А якщо нічийна вона вже, то, може, справді перетягнути її, бо неподалік десятиліттями стоїть вічна калюжа — радість дітлахів. Як рясний дощ — калабаня утворюється поруч зі сквериком у дворі. Малечі за щастя у ній бовтатися. Поперекидати б туди нікому вже не потрібну плитку — лад би був, бо цей комашиний розплідник інакше не знищити.
Зручно нині: йдеш з роботи — присів, каву попив. Звісно, кілька дерев залишити для тіні — було б краще. Але навіть за нинішніх умов — усе гаразд. Але чому не доробили? Чому стоять остови ліхтарів? Чому бруківка як непотріб лежить? Чому сміття будівельне так і не прибрали? Дизайнери так усе й задумали?