У цьому році селу Кунів Ізяславського району виповнюється 470 років з часу першої писемної згадки. 

Містечко Кунів згадується в актах 1545 року в описах Луцького замку. Зокрема, в ньому йдеться про «Семена і Михайла Єловичів з Кунева». Ще одна згадка міститься в універсалі короля Сигизмунда Августа про приєднання землі Волинської до корони Польської від 25 травня 1569 року. У цьому документі король під загрозою конфіскації маєтностей велить дворянам погодитися на приєднання і підтвердити свою згоду присягою. У документах міститься і список обивателів Луцького повіту, як тих, що присягнули королю, так і тих, що не з’явилися до присяги. Серед тих, хто присягнув, згадується «Семен Єлович з Кунева». Після Єловичів Куневом володіли Малинскі, потім містечко перешло у володіння полковника Станислава Яблоновского. А після польського повстання 1831 року  було конфісковане і передане до казни.
У кінці позаминулого століття в Куневі проживало  1636 православних, 75 римо–католиків і 800 євреїв. У 1878 році на кошти прихожан збудована дерев’яна церква на честь Святого Чудотворця Миколая. У володінні церковного причту була орна, сінокісна і болотиста земля, а також водяний млин та кам’яний кр’єр у селі Кам’янка. Однак кар’єр ніякого прибутку церкві не давав, бо запаси каменю вичерпалися ще тоді, коли він належав до казенного майна.
Церковно-приходська школа відкрита 24 жовтня 1886 року. Тоді у ній навчалося 22 учні. У позаминулому столітті в Куневі працювало два шкіряних заводи і пивоварня. Щонеділі й у святкові дні відбувалися ярмарки. Загалом Микола Теодорович в «Опису церков і приходів Волинської єпархії», який побачив світ наприкінці позаминулого століття, так охарактеризував Кунів: «Містечко це – брудне і бідне – лежить у болотистій низині серед пісків і хвойного лісу».