Вчора Кам’янеччина провела в останню путь ще одного свого Героя — на цей раз Господь покликав на небеса справжнього патріота України, який став на захист її незалежності та цілісності з першого дня проведення антитерористичної операції, 24-річного  капітана Дана Колісника. Загинув він 25 жовтня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Софіївка Луганської області.

знайшли правоохоронці в домівці 43-річного мешканця Дунаєвеччини.

84-та  мистецька осінь в обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Старицького відкрила завісу виставою з національної скарбниці — соціальною комедією І. Карпенка-Карого  «Життєве море» з його незавершеної трилогії про життя так званої нової української інтелігенції (режисер-постановник — Олександр Сторожук). А перед початком прем’єри  глядачі і  колеги щиро привітали заслуженого артиста України, відомого актора Ігоря Сторожука із 50-річчям та 30-літтям сценічної діяльності. Втім, про все — по порядку.

Маленькі тихі Русанівці Летичівського району востаннє чули залпи армійської зброї у далекому 1944 році,  у весняні  місяці війни, коли з Поділля гнали фашистів. Цьогоріч, 15 жовтня, салют із стрілецької зброї прогримів на місцевому кладовищі. Русанівці і сусідній Голосків, які десятиліттями пов’язувала доля спільного колгоспу і територія сільської ради, прощалися з юним Денисом Дзингелем, героєм, бійцем АТО, життя якого забрала нинішня війна.

Минулого тижня подружжя села Кам’янка Кам’янець-Подільського району Ігор і Лариса Закієви та директор ТОВ «Агросолюшнс» Віталій Завадський відправили в зону АТО черговий вантаж. Цього разу добродійники укомплектували медикаментами, кровоспинними джгутами, іншими медпрепаратами, закупленими в основному Віталієм Завадським, 35 індивідуальних армійських аптечок першої медичної допомоги і передали їх українським бійцям 92-ої механізованої бригади, «Правого сектору» та іншим. Ці життєво важливі на війні солдатські засоби безкоштовно виготовили працівники Кам’янець-Подільського колективного швейного підприємства, очолюваного В’ячеславом Погоржельським.

Я часто порушую це питання: яку країну ми будували більше двадцяти років? І не знаходжу відповіді, окрім однієї, — всі ці роки ми жили в країні, де переважав страх. Страшно було простим громадянам — втратити роботу, подачку, тобто субсидію, у формі компенсації за комунальні послуги, майбутню копійчану пенсію.
Саме тому працюючих, особливо бюджетників, раніше легко було змусити голосувати за провладну партію, легко було вивести на мітинги на підтримку влади, легко і безкарно позбавити не лише гарячої води й газу, а й житла. Саме тому суспільство не отримувало правдиву інформацію, громадянських свобод, плюндрувалися людська гідність.

Тишком-нишком уряд вирішив загнати понад 5 мільйонів українців в ощадкаси та позбавити елементарних фінансових зручностей.

У Волочиську учасникам АТО та їхнім сім’ям міська влада надала пільги.

Указом Президента України Петра Порошенка 14 жовтня цього року відзначається державне свято — День захисника України. Водночас указ, підписаний Леонідом Кучмою, який встановив День захисника Вітчизни 23 лютого 1999 року, скасовано.

Допомагати солдатам можна і потрібно не лише матеріально, але й духовно. Саме так вирішили в редакції газети «Подільські вісті» і разом з обласною організацією Національної спілки журналістів України започаткували акцію «Подаруй пораненому книгу».

Минулої середи на Алеї Слави Кам’янець-Подільського міського кладовища з’явилася третя могила учасника антитерористичної операції на сході країни. На цей раз своє останнє пристановище на рідній подільській землі знайшов 35-річний кам’янчанин   Олександр Луньов.

У зоні АТО загинув сорокарічний старшина медичної роти Володимир Володимирович Ознамець. Він родом із села Ногачівка Славутського району, там живуть його батьки. На кладовищі рідного села він знайшов свій останній спочинок.

Тривожним став вересень для українських педагогів: останні його дні головні інформаційні канали заповнені повідомленнями про скорочення виплат учителям, збільшення навантаження, яке призведе до масових скорочень працівників галузі (близько ста тисяч чоловік), укрупнення класів та «розмороження» поки що діючої заборони закриття сільських шкіл.
Що це? Міна вже не сповільненої дії для української освіти, яка й без того постійно перебуває у перманентному цейтноті реформ та реорганізацій?

Що не кажіть, а Інтернет — дивовижна річ. Геть усю інформацію «витягнути» можна. І навіть ту, що вже обібрали тебе, як липку, і що споконвічна сільська земелька з-під носа «тю-тю».

Газу цьогорічної зими ми маємо спожити майже на третину менше. Відповідно грітимуть батареї гірше. Який елементарний висновок варто зробити? Запрацюють калорифери. Подача гарячої води очікується із перебоями ― увімкнуться електрокотли. А ще відбувається перехід на альтернативні види опалення, у тому числі електро-, ― знову зростання споживання електроенергії. А ще врахуємо, що терористи нищать Донбас, закриваються шахти, вугілля не відвантажується на теплостанції. Який запас палива для ТЕС заготують на зиму ― наразі загадка. Отже, споживання зростатиме, виробництво (ймовірно) скорочуватиметься — не виключені серйозні проблеми з електропостачанням узимку: обмеження, а то й відімкнення споживачів. До чого нам готуватися, розповів начальник інспекції Держенергонагляду у Хмельницькій області Петро ГРИГОР’ЄВ.

Над Савур-Могилою сходило сонце. Відчувалося, що новий день знову буде спекотний не лише від небесного світила, а й від постійної стрілянини терористів.
Петро вибіг з намету, махнув кілька разів руками. Нагнувся вправо-вліво. Коротенька  розминка, і сну як не було. Вдома він залишив троє малолітніх дітей і кохану дружину. Тепер воює на Донбасі —  боронить з сотнею таких же відважних волю України. Не шкодує себе.

Ганна Вох, 74-річна пенсіонерка (село Зіньків Віньковецького району):
— На нашім кутку (бачите, які у нас горби й урвища?) газу ніколи не було. Усе своє життя я палила в грубі і в п’єцу. Сини щороку приїжджають у відпустку, дров мені заготовлять, нарубають, і я — багачка. Їсти варю на балонному газі, але скільки там мені одній треба?! Якщо світла не буде, теж не дуже страшно: свічка є, а ні, то й у темряві кілька годин посиджу, ми до усього звичні. Головне, щоб здоров’я не підводило, щоб нікому не заважати...

Мені, 54-річному майору Збройних сил України, частково мобілізованому на службу у зону АТО, не раз доводилося переживати обстріли АГСів у виритому нашвидкуруч окопі, який зверху накритий лише деревом і землею…
…Це було під селом Тельманове, що на Донеччині.

Я не знаю, як назвуть пізніше цю будівлю історики. Можливо, за аналогією з будинком Павлова у Сталінграді, її наречуть «домом Павленка», позаяк прізвище командира жменьки бійців 93-ї механізованої бригади з Дніпропетровська і добровольців із Правого сектору, котрі захищають Донецький аеропорт, точніше, все що від нього залишилось, поки що залишається невідомим, та факт залишається фактом: коли «дом Павлова» тримався 32 дні, з 23 вересня по 25 листопада 1942 року, то руїни донецького летовища наші герої обороняють уже понад 185 діб!

Із облуплених стін кімнати сиплеться штукатурка. А по кутках — купа лахміття й різного непотребу. В іншій кімнаті — гора брудного посуду. Немитими мисками та каструлями заставлений не лише стіл, а й підлога. І не хочеться вірити, що у помешканні, яке потопає у бруді, знайшли притулок не безхатченки — у ньому проживають троє діток. Проте на чорно-білих фотографіях, які надіслала наша читачка, не усе розгледиш. Вона не раз зверталася у соціальні служби не лише району, а й області. Та керівники цих служб скаржницю так і не почули.

Ніколи й не здогадувався Олексій Гордій, що хазяйнуватиме сам. І, ставши вдівцем, залишився наодинці не лише зі своїми журливими спогадами, а ще й з малими дітьми, трьома онуками дружини.

Вірш юної киянки Анастасії Дмитрук, написаний нею ще у дні Майдану, не йде з думок. Він — про Росію. Вірш, як фотоплівка, проявився в душі. І підтвердилося, що душа народу — це код, який спрацьовує в екстремальних умовах вибору. І душа українця, навіть якщо він живе за годину-дві пішої ходи до кордону — українська. І ця душа нині постійно запитує себе: «Чого він, «рускій», до нас лізе? Чого ми в нього викликаємо скажену лють?» Відповідь коротка, мов постріл: «Бо ми — різні!» І про це маємо нині говорити так часто, як часто про це думаємо. І поки мізки не очистяться, цими мізками легко маніпулювати.

Валютні кредити — задоволення не з дешевих. Позичальники — а їх в області сотні — відчули це ще кілька років тому. Обпеклися, зализали фінансові рани, і — куди дітися? — таки змушені сплачувати той кредит. І ось вкотре долар зріс майже удвічі (порівняно з початком кредитування). Соціальна напруга зростає, держава і банк шукають компромісне розв’язання проблеми. Чи знайдуть?

Про таке страшно навіть думати, а не те, щоб говорити вголос, але іноді у душу закрадається підступне відчуття, ніби якесь правічне прокляття чорним круком зависло над нашою стражденною Україною. На долю чи не кожного із її поколінь випадають важкі випробування: іго, гноблення, загарбницькі війни, голодомори, революції, деспотизм і тиранія вождів-катів... Ліку немає усім поневірянням нації. Чи міг бодай хтось ще рік тому хоч на мить уявити ті жахіття, що чатували на нас попереду? Навіть третьому оку маститих віщунів-провидців не припіднімалася завіса недалекої біди. Пророкували різне: і кінець світу з його точною датою, і зіткнення з кометами, планетами, іншу безглузду всячину. Та щоб таке...

Наприкінці липня Кабмін ухвалив рішення скоротити на 30 відсотків обсяги постачання природного газу промисловим підприємствам та на 10 відсотків бюджетним організаціям, які обігріваються від котелень «Теплокомун-енерго». Також говорять про можливе тимчасове припинення електропостачання населенню. У Міністерстві регіонального розвитку розробили проект постанови про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання і чекають звітів про плани від обласних кризових енергетичних штабів акурат до початку опалювального сезону. У тривозі народ «змітає» з прилавків бойлери і буржуйки, заготовляє дрова... Дехто через скруту запасається  лише теплими шкарпетками. Про якісь довгострокові прогнози щодо цьогорічної зимівлі відповідальні особи усіх рівнів та усілякі кризові центри говорять дуже скупо. Але як, приміром, мають зимувати школи і дитячі садки — хіба не топ-тема, яка усіх достеменно цікавить?
На обласному зібранні освітян в кінці серпня посадовці повідомили: ще не вирішено питання забезпечення закладів освіти твердим паливом, при потребі вугілля на сезон 15716 тонн, у наявності лише 5837 тонн (33 відсотки). Найбільша проблема з цим у Кам’янець-Подільському, Летичівському, Старосинявському районах. Загалом по області до роботи підготовлені 519 шкільних котелень, а це 88 відсотків. Керівництво ж управління Державної служби з надзвичайних ситуацій повідомило, що ряд шкіл з районів написали заяви на відновлення (у разі нестачі газу) пічного опалення.
ЗАМЕРЗЛИ — ЇДЬТЕ ДО НАС!

Мало не купилися на дешевий сир із мишоловки і не віддали свої земельні паї  сумнівному орендаторові жителі села Монастирок Ярмолинецького району. Однак здоровий глузд у селян все ж переміг, і на провокацію вони не піддалися.
Після гарячого сходу села  громада Монастирка заспокоїлася і  дійшла висновку —  від’єднання землі заколотили місцеві «сепаратисти».  

ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ ПОСТАНОВА
29 вересня 2014 року м.Київ № 1306
Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, висунутих Політичною партією «Опозиційний блок», в одномандатних виборчих округах на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

«Попри те, що немало жителів Хмельниччини через засоби масової інформації звертаються з проханням надати матеріальну допомогу на лікування за кордоном, серед них практично немає урологічних хворих, — каже завідувач урологічного відділення Хмельницької обласної лікарні Станіслав Собчинський. Адже у нашому відділенні запроваджена достатня кількість сучасних методик, і щоб отримати медичну допомогу високого рівня, урологічним хворим не треба шукати порятунку десь-інде», — підсумовує мій співрозмовник.

В Городку залишилось не так вже й багато діючих заводів. Колись їх, успішних, було аж шість, тепер же — два: «дихаючий на ладан» молокозавод і цукроварня. Судячи з ситуації, яка склалась довкола цукрозаводу, найближчим часом і він піде у небуття як символ втраченої індустріальної епохи.

Відверто кажучи, двері у службовий кабінет голови обласної ради І. Я. Гончара завжди відчинені для усіх, незважаючи на те, що для особистого прийому громадян у керівника відведений конкретний час. Так ось, на зустріч до Івана Ярославовича попросилися дві жіночки. Скромно, по-сільському зодягнуті, огрубілі від нелегкої селянської праці руки одразу ж видали соціальний стан відвідувачок. Однак не це вразило голову.
— Коли я запитав жіночок, чим може обласна рада допомогти їм, вони попросили посприяти реалізувати картоплю, яку зібрали на власному городі. Тут же додали, що сина в АТО відправляють, а бронежилета немає за що купити. Від почутого я був вражений і схвильований до глибини душі, — пригадує Іван Ярославович.
Звісно, насущну і важливу просьбу селянок І. Я. Гончар одразу ж вирішив, повністю екіпірувавши бійця. Але важкі, гнітючі роздуми про той випадок і досі не покидають його.

У редакцію «ПВ» надійшов лист від Марії Сухораби з Ізяслава з проханням допомогти відновити для її матері Лідії Мельник із села Яснозір’я Віньковецького району звання «Мати-героїня», яке вона отримала ще за радянських часів, народивши п’ятеро дітей. Проте в незалежній Україні цього почесного титулу чомусь їй не дісталося.