Біля колишнього «Дитячого світу», теперішнього просто пересічного хмельницького торгового центру, зранку до вечора  транслюється  з вуличного монітора реклама  одного солідного вітчизняного банку, і «перебивкою»  рек-ламного озвучення чомусь став Гімн України. Кілька місяців поспіль, щоденно дитячий голосок нарозспів, старанно, борсаючись у непіддатливих ще літерах і звуках,  виводить  «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…».  Містяни  вже й звикли. Хоча чому банкіри-олігархи  українським Славнем принаджують людей до банальної реклами кредитів, гривні, яка чахне щодня на тлі фантастично  зростаючого долара, не зрозуміло. Ставка на патріотизм? А може,  дитячий спів подає  голосок надії, просочуючись у передноворічну метушню біля торгового плацу? Здається, що й нинішнє  наше життя, впереміш із  «Слава Україні» і «Героям слава», впереміш із війною і  депресією, безсиллям і   виживанням  так само просочується у майбутнє крізь тривожне сьогодення.

Далеко не кожен — таких одиниці, готовий прийняти у свою сім’ю нерідну дитину, зігріти її своїм теплом. Саме тому у дитячих будинках ще залишається велика кількість покинутих дітей, які так мріють про родину. А ось Тамара Миколаївна Дрозд із села Лонки Волочиського району огорнула теплотою шестеро прийомних дітей. Найстарша Оксанка вже навчається у восьмому класі, а найменшенький Ігор відвідує садочок. Отже, про все по порядку.

«Самопоміч білогородчанам Ізяславщини» — так назвали свою організацію волонтери Білогородки, що в Ізяславському районі. І трудяться, варто сказати, досить активно. Тринадцятеро хлопців із села мобілізували. І з кожним з них волонтери на постійному зв’язку. Знають, хто де, кому чого не вистачає, кому що передати. Вміють залучити небайдужих, організувати активних, знайти необхідне.

Майже два місяці пенсіонери Миколаєва живуть у тривозі — завідувачку фельдшерсько-акушерського пункту звільнили.  А недуга звалюється на голову без попередження. У кого просити медичної допомоги?

Він виборював краще життя для нас. І задля цього пожертвував найціннішим — власним життям. Зовсім юний… Чотовий дев’ятої чоти 15 сотні Самооборони, 26-річний Артем Мазур поповнив ряди Небесної сотні
3 березня. До цього перебував у комі. Бо у чорний вівторок, 18 лютого, отримав надзвичайно важкі поранення: в нього влучили осколки гранати. На додаток його, пораненого, по-звірячому побили… Медики до останнього боролися за життя героя, та…

— Не уявляєте, наскільки я був приємно вражений, коли після успішного відбиття диверсійної групи під  селом Кримське на Луганщині  дізнався, що на нашому БТРі встановлена швидкострільна гармата, випущена на Кам’янець-Подільському заводі точної механіки, — сказав якось  мій сусід Вадим, який приїхав на короткий перепочинок зі сходу. —  Бойові побратими навіть жартували, що, мовляв,  влучно  відбивати атаки сепаратистів мені допомагало   саме те, що зброя зроблена земляками-кам’янчанами, тому й вона — талісман, що приносить удачу.   Можливо, й так, але додам більше — свого часу біля витоків зброярського виробництва у Кам’янці був навіть мій батько, який працював на новоствореному підприємстві фрезерувальником.

Летичівська школа №2 святкує 105-річчя, її правонаступниці гімназії — щасливих 5!

Саме зараз мені пригадалася одна коротенька телерозповідь, як двоє дітлахів, скориставшись відсутністю дорослих, попрали в машині-автомат… кота. Можна лише уявити, що творилося з бідолашним, коли його дістали з барабана». Пройшовши усі пекельні кола — від потопу до викручування у 800, а то й 1000  обертів, — на диво, «дах» у кота не поїхав, вирячені очі за якусь мить «сіли» на місце, а ще трохи із щура він знову перетворився на того самого кота.

Йому лише 22.  А за плечима — стільки ж операцій, й це ще не завершальний акорд у лікуванні отриманої під час пекельного бою важкої травми.  А нагороджений уже орденами «За мужність»  3-го ступеня, «За зразкову військову службу» та «Слава і честь» (від спілки «афганців»). А в юній пам’яті стільки жахів — невимовно страшних, коли на очах помирали друзі, коли під рясним дощем із куль виносили поранених і загиблих із поля бою, а згодом дивилися їхні похорони в Інтернеті… А в очах стільки болю! А у ноутбуці, подарованім у госпіталі волонтерами, безліч фото — реальних миттєвостей війни, яку не розуміє, чому називають АТО, яка змусила  його й багатьох таких, як він, подорослішати, змінила світогляд, поламала життя.  Він стільки разів подумки прощався зі світом... А його батьки передчасно посивіли…
Денис Голодюк із села Червоне, що на Полонщині, героєм себе не вважає. «Це святий обов’язок кожного, тим паче, військового,  боронити Україну!» — стверджує.

Минулої неділі на площу Шевченка у Шепетівці прийшли тисячі краян, щоб провести в останню путь командира розвідувально-диверсійної роти батальйону «Айдар» Сергія Оврашка. Сліз не вдавалося стримувати  навіть чоловікам. Не стало ще одного Героя. Справжнього. Мужнього. Не стало сина, чоловіка, батька, товариша… 

Коли ціни кусаються — про смаки не сперечаються. Треба переходити на здорову їжу. Вона дешевша.

Минули часи, коли через відсутність хорошого обстеження лікарі наосліп ставили діагноз та займалися «пробним» лікуванням. Ультразвукова діагностика — найбільш поширений метод виявлення захворювань. Якщо вас, боронь Боже, спіткає якась недуга, то фахівець з УЗД прийде на допомогу одним з перших.
Ми попросили лікаря вищої категорії відділення ультразвукової діагностики обласної лікарні Ірину Кібіцьку розповісти про ефективність і переваги цього методу.

Ветеран української цукрової промисловості ТОВ “Старокостянтинівцукор” успішно завершив черговий сезон цукроваріння з рекордними результатами — найвищими за всю історію підприємства з 1896 року.

Як українським аграріям почуватися захищеними і водночас отримувати високі прибутки? Як реалізувати сільгосппродукцію за вигідними цінами? Як захистити ціни на майбутній врожай? І, врешті, як мінімізувати шкоду від можливих погодних ризиків? На всі ці питання має відповідь міжнародна швейцарська компанія, у якої є необхідні знання і досвід, щоб допомогти нашим сільгоспвиробникам працювати на розвиток, отримувати гарні прибутки від своєї праці в сьогоденних українських складних реаліях.

Коли хмельничанка Галина Скоциляс проводжала сина на війну, то в очах у неї було дуже багато смутку. Однак надія на його повернення її ніколи не полишала.
Чекання вісточки від сина минало у молитві: «Отче наш. Нехай буде воля Твоя», — щодня не раз повторювала жінка. І нині вважає, що її молитва вберегла життя її сина у цій залізній заметілі.

І не лише подумки, теплом свого серця чи  молитвою. Допомога студентів абсолютно реальна й, що дуже важливо нині, взимку, актуальна.

Споконвіку в нас велося, що прізвище, ім’я та по батькові людині давали ті, хто її народжував. За виняткових обставин — уповноважені законом державні органи. Але щоб це входило у функції банку — такого раніше не доводилося чути. Та з чим лише не зустрінешся на тернистому життєвому шляху. Отож і я понад двадцять літ з народження жила собі під скромним прізвищем мого покійного вже батька. Після заміжжя довелося змінити деякі паспортні дані, але ім’я та по батькові, ясна річ, жодних трансформацій не зазнали. Хіба лише не любила, коли хто обзивав мене на москальський манер “Наташою”, бо хоча я й не Полтавка, та ім’я моє Наталка.

Ну не везе Летичівщині з начальниками відділу Держземагентства, як бабі Рузі з рябими поросятами! То кілька літ тому очільниця летичівських землевпорядчиків і землемірів Наталія Ковальчук за махінації із землею на 8 літ  загриміла під фанфари туди, куди  Макар телят не гонить. Причому не сама загриміла, а за компанію з тодішньою головою райдержадміністрації Марією Литвин і її донькою Наталією Склонною — екс-керуючою справами РДА. Тепер же, обурені й доведені до відчаю летичівці, зі сміттєвими баками за нинішнім начальником відділу Держземагентства в Летичівському районі Ольгою Варенко, як Кармелюк за паном Вовковинським, полюють. Члени відокремленого підрозділу ГО «Хмельницька самооборона» 1 грудня навіть попереджувальну акцію на центральній площі селища, тій самій, біля якої бронзовий Кармель свої пута рве, провели. З вимогою — люструвати чиновницю. За свавілля і неповагу до простих людей.

Всю ніч Катерину терзали сумніви, чи правильно у своїх 46 вона робить: покидає рідну домівку, містечко, у якому народилася, виросла та провела, певно, більшу частину життя, і їде в абсолютну невідомість? А найпекучіше дошкуляли сльози молодшої доньки. Світланка не хотіла залишати школу, друзів, тим паче, саме перехідний вік настає у дівчинки... Але ж і старша має рацію, коли переконує, що там, у далекому Дніпропетровську, разом їм буде легше. Бо самій випускниці вишу винаймати квартиру не по кишені. А коли додасться мамина зарплата (в обласному центрі, та ще й такому великому, все ж більше можливостей знайти роботу, аніж у їхній Старій Синяві), то якось даватимуть раду.

«Дан був моїм учнем у військовій академії, під моїм керівництвом він готував дипломну роботу. Це був один із кращих курсантів, яких я тільки бачив. Організований, працездатний, умів аналітично мислити та приймати самостійно оригінальні рішення. Природжений воїн, який, не зважаючи на свій вік, за час війни набув заслуженого авторитету в частинах спеціального призначення. Це офіцер, яким Батьківщина має гордитися», — так відгукнувся     начальник управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних сил України Сергій Кривонос про уродженця села Калиня Кам’янець-Подільського району 24-річного капітана Дана Колісника, який загинув у зоні АТО 25 жовтня. Готуючи тоді про нього матеріал для газети, я спілкувався з людьми, які його добре знали, й почув багато позитивних відгуків. А ось днями колега з центрального медіа-центру Міноборони України підполковник Андрій Агєєв надіслав мені інтерв’ю з Даном Колісником, підготовлене редактором українського інтерент-порталу «Цензор. Нет» Юрієм Бутусовим.
Столичний журналіст, зокрема, підкреслює, що 140-й центр сил спеціальних операцій, у якому проходив службу Дан, — одна з кращих частин Збройних сил України. Якісно підібраний особовий склад на основі 8-го полку армійського спецназу, місцем дислокації якого є Хмельницький, в ході АТО виконував спеціальні завдання на всіх ділянках фронту і в глибокому тилу противника. Про більшість цих завдань розповісти не можна. Але співробітники центру погодилися допомогти журналістові в роботі над статтею про проблеми бойового застосування спецназу в ході АТО. І, як пише Юрій Бутусов,  він «…записав інтерв’ю з одним із кращих командирів груп українського спецназу — капітаном Даном Колісником. Дан — блискуче освічений офіцер, його чітко вивірені фрази майже не вимагали редагування. Він розповів про найважчий бій 140-го центру, провів грамотний і детальний розбір тієї трагічної історії. Ось що таке військова розвідка, завдання якої виконує спецназ, ось що означає відсутність «броні», артилерійської і авіаційної підтримки. Так сталося, що в той день, коли я приїхав в харківський військовий госпіталь, Дан доставив туди одного зі своїх бійців, за життя якого відчайдушно боровся він сам і лікарі. ...Це перше інтерв’ю офіцера 140-го центру в засобах масової інформації».
   Переконаний, воно буде цікавим і для читачів нашої газети.

Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова вирушив у зону АТО, щоб надавати допомогу пораненим.

Хмельницький міськрайонний суд, інформує прес-служба обласної прокуратури,  засудив до шести  років ув’язнення з позбавленням права керувати транспортними засобами на три  роки водія автобуса, котрий  11 червня цього   року у мікрорайоні Лезневе не впорався з керуванням транспортного засобу:   автобус з’їхав  у річку. Нагадаємо, внаслідок аварії більше 30 пасажирів отримали травми різного ступеня тяжкості,   двоє — загинули.

Таких способів є три. Перший — зателефонувати операторам у Кол-центр, куди оперативно надходить інформація про аварійні відключення. Для цього потрібно набрати номер 0-800-50-50-62 або (0382) 75-52-00. Другий — зайти на сайт ПАТ «Хмельницькобленерго» www.hoe.com.ua, де розміщені графіки відключень і поточна інформації про аварійні відключення. Третій — слухайте передачі FM-радіо-станцій, на які також передається інформація про можливі відключення.

Без сумніву,  нині Кам’янець-Подільський є піонером  в Україні щодо використання альтернативних джерел енергії та активного впровадження енергоощадних проектів. Так, наразі в місті вже функціонує дві котельні, які працюють на дровах і забезпечують  теплом і гарячою водою житлові масиви Першотравневе та військове містечко колишнього понтонного полку. А минулої п’ятниці тут запущено в експлуатацію  ще одну, першу в Україні,  котельню, в якій працюватиме два котли потужністю по  0,7 МВт виключно на екологічно чистих солом’яних гранулах.

Спершу до редакції завітав Іван Загурний, так би мовити, в розвідку. Вони з дружиною у Хмельницькому тимчасово мусили рятуватися з рідного Слов’янська, на який впало чорне горе крові і руїни. Пережите так сильно приголомшило, шокувало його дружину, що жінка у 74 роки почала писати вірші. І готується принести їх у редакцію.
Вірші Тетяни Мірошникової — це радше сповіді, хроніки пережитого за кілька місяців цієї безглуздої і тому ще страшнішої війни. За час нашої довгої розмови (вона — російською, я — українською) я серцем прихилилася до цієї мудрої, сердечної, красивої жінки. До того ж Тетяна Михайлівна і зовні схожа на жінок з моєї родини. Та й мислимо ми однаково.

У Щиборівській школі, що на Красилівщині, учні плетуть військовим маскувальні сітки. Таку потрібну річ невдовзі відправлять нашим захисникам у зону АТО.
Робота кипить на перерві. Матусі старанно нарізають смужки, дітки, молодші і старшокласники, прив’язують їх до сітки. Необхідні матеріали  школярі і небайдужі дорослі   поприносили з дому: знайшли в коморах і шафах старі простирадла, рушники, постільну білизну.
А як правильно заплітати тканину і обрати саме білий колір, щоб взимку військових було менш помітно, учням розповіла Ірина  Горенко.
Військовослужбовці захищають нашу землю від ворога, а обов’язок кожного з нас — підтримати Українську армію, — вважають школярі і дякують усім небайдужим, які долучилися до вкрай потрібної справи.

Шановна редакціє «ПВ», просимо роз’яснити на сторінках газети, чи матимуть працівники освіти право на пенсію за вислугу років, яке нині законодавчо закріплене, і з наступного року також? Адже подейкують, що з січня 2015 року нам, педагогам, буде відмінено доплату «за престижність». А з лютого знімуть доплату за перевірку зошитів і за класне керівництво. Очевидно, це вплине і на розмір пенсій? Які переваги мають ті, хто нині оформлює таку пенсію?
З повагою працівники освіти.
Ярмолинецький район.

В обласному центрі доволі гучно розрекламувала свої послуги  так звана фірма ріелтерських послуг, котра ще й займалася працевлаштуванням.  З оголошень в маршрутках, автобусах, з газет та  Інтернет-видань  люди дізнавалися про її, так би мовити, активну рятівну діяльність. …І офіс доволі престижний, солідний, і працівники підковані та ввічливі.
З кожним клієнтом фірма укладала спеціальний договір. І процедура ця чималих грошей коштувала. От тільки, розповідають у секторі зв’язків з громадськістю УМВС України в області, в документі було чітко прописано, що клієнт сплачує гроші  «…за надання інформаційних послуг». І жодних письмових зобов’язань про забезпечення роботою чи квартирою. Коли ж до офісу почалося «паломництво» ошуканих громадян,  товариство, яке, до речі, офіційно значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, переїхало в інше приміщення…
Тепер з шахраями розбираються правоохоронці.

Царям, всесвітнім шинкарям
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.
Робочим головам, рукам
На сій землі
Свою ти силу низпошли.
Мені ж, о Господи, подай
Любити правду на землі
І друга щирого пошли.
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Т. Шевченко.
Насправді усе — просто. Коли «я» усвідомлюю, «хто» я, тоді і приходить розуміння, «що мені робити». Та у нинішньому нав’язливому, тісному, задушливому, спертому від міазмів брехні, словоблудства, напханому почварними образами голлівудських кіно- і мультфільмів — виплодом хворобливої уяви та  вилизаними іміджмейкерами «розмовляючими головами» горе-політиків інформаційному світі, керованому «царями, всесвітніми шинкарями», марно шукати себе. І людині, і народу... Свою ідентифікацію духовну неповторність, національні витоки і шлях у майбутнє. Вони не хочуть знати, хто ти, споживачу, головне — купуй: прокладки, телефони, автомобілі, мило... І головне — продай: свій дорогоцінний голос, свою душу... І не думай, чи рівноцінні вони нині. А щоб ти розслабився, задурманився, втратив пильність — жуй «жуйку» від «поющих трусов», резиновоусміхнених шоуменів, трать свій дорогоцінний час, замість розмислів про долю рідної землі, пошуку шляхів свого роду, розвитку своєї душі, на розплутування їхніх слиняво-мильних чи криваво-убійницьких історій, бойовиків з імперським «душком», перетравлюй з рекламованими ліками для травлення і їхні калейдоскопічно-еклектичні  галасливі новини-сенсації, огидні взаємокомпромати, котрі не дають ні поживи для душі, ні правдивої картини того, що на землі твоїй відбувається. І не дивуйся, що минуле твого народу і нині не очищене від брехні, перекручень, бо ти сам це попускаєш, бо й твоє сьогодення покручі і куплені «ЗМІї» фальсифікують, як їм заманеться, заколисуючи твій розум облудною тріскотнею...

Міністерство освіти України розробило проект Концепції розвитку освіти на 2015-2020 роки. Втім документ буде прийнято тільки після громадського обговорення.

Іван Кушнірук народився й тривалий час проживав у Новому Уренгої, в Росії, затим  у Криму, а згодом переїхали на татову батьківщину, в Білогородку, на Ізяславщині. Що колись доведеться брати зброю фактично проти тих, з ким ріс, не могло наснитися й у найстрашнішому сні. Та коли путінська орда нахабно й безцеремонно чорним крилом смерті насунулася на вкраїнські землі, залишатися вдома колишній десантник не міг. Хоча й, як мовиться, «броню від армії» мав — голова фермерського господарства.
Іван з серпня по листопад був у гарячих точках сходу, а вагітна дружина вірила, що на Яворівському полігоні. Чоловік дуже не хотів, щоб кохана хвилювалася. Тож правду знали лише двоє друзів, які, для реальності фабули, підтверджували рідним Івана, що бачили його там, на полігоні, що передачу возили. І — ні слова ні батькам, ні комусь іншому. Передачі від місцевих волонтерів Іван й справді отримував, але за іншою адресою: в зоні проведення АТО. І навіть лист від дев’ятирічної донечки Уляни (дітки в школі не раз проводили подібну акцію на підтримку захисників) передали солдату. Іван його у військовому квитку разом з іконкою, що священик давав кожному бійцю у день відправлення на війну, біля серця тримав. А ще вдома чекав татуся чотирирічний Костя.

Поблизу міста Райгородка Луганської області загинув 26-річний Віталій Крижак, уродженець села Трибухівці, що на Летичівщині.  
Раніше Віталій служив три роки за контрактом у Хмельницькому 8-му полку спецпризначення. Після став приватним підприємцем. Він вірив, що його військові уміння знадобляться у зоні проведення АТО: тричі ходив у райвійськкомат і просився на службу — хотів захищати свою країну.
Мобілізували Віталія у серпні. Пройшов підготовку в смт Старичі на Львівщині, а вже з вересня служив оператором у протитанковому взводі окремої мотопіхотної роти батальйону спеціального призначення «Київська Русь», що дислокується на Луганщині. Доброзичливий, чуйний та уважний –– саме так характеризують хлопця його односельчани. Єдина надія батьків Миколи Степановича та Світлани Олексіївни. Віталій збирався у відпустку, хотів побачити рідних та друзів. Не судилося.
  Попрощатися із героєм прийшли не лише односельчани, але й жителі сусідніх сіл, які були приголом-шені звісткою про загибель Віталія. Свій останній спочинок він знайшов на місцевому кладовищі, поруч із могилою старшого брата Сергія, який помер у 10-річному віці.
Прощаючись із Віталієм Крижаком, командир протитанкового взводу капітан Сергій Зугравий та побратим Віталія сержант Тарас Семенюк не приховували сліз, адже втратили не лише бойового побратима, а й надійного друга.

Те, що відбулося із цінами на основну групу продовольчих товарів за останній тиждень, вражає. Вони навіть не поповзли, а скочили разом із ціною на долар різко угору (нагадаємо, в один момент він  сягнув на міжбанку до 16 гривень). Тож  на  вихідні,  та й усі інші дні, господині поверталися із базарів з напівпорожніми сумками.  Найбільше ж у цій ситуації при детальному розгляді вразило навіть не це, бо до такого передзимового струсу, який різко спустошує наші гаманці, ми вже давно звикли.
Не перестає дивувати інше:  як таке можливо, що навіть у невеличкій Хмельницькій області  ціна на одні і ті ж продукти — хліб, гречку,  цукор — зростала в кожному районі по-своєму, з різницею від 50 копійок — до трьох гривень за кілограм?! Хто ж влаштував цей ціновий гопак на льоду? Голова Нацбанку, уряд, який був зайнятий формуванням коаліції, ескалація військових подій на сході, нечесні на руку посередники, мляві чиновники держапарату на місцях? Та всього разом і потроху! Може «втішати» лиш те, що подолянам  живеться не гірше, ніж населенню багатьох інших областей України.  

Він дуже любив пісню про журавлів. Тож, певно, під неї й відлітав з пташиним ключем у вирій, коли куля ворожого снайпера влучила у скроню.
    ...У день архістратига Михайла батькам підполковника Євгена Пікуса вручили державні нагороди сина. Відбулося це в академії Держприкордонслужби України.

    Такими були слова дитини, яка разом з мамою приїхала до Хмельницького, тікаючи від вибухів.
    Днями рятувальники допомогли розміститися двом жінкам з дітьми зі сходу країни. Тетяна та Наталія разом зі своїми трирічними малюками приїхали з Краснодонського району Луганської області і звернулися за допомогою до працівників обласного управління ДСНС. Співробітники  управління тимчасово поселили їх у навчально-методичному центрі безпеки життєдіяльності. Жінки розповіли про непросте життя на окупованій території, тому до роботи приступили і психологи головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. Працівники ДСНС відмітили покращення психо-емоційного стану жінок, адже вони вирішили одразу шукати роботу і запитали, де розташований найближчий кіоск з продажу преси. Складніше буде дітям, які в свої три роки побачили жахіття війни. На запитання, чи знає, звідки він прибув, хлопчик відповів: «От войны», чим дуже вразив рятувальників.
    Згідно з оперативною інформацією головного управління ДСНС, загальна кількість громадян України, які переселені з району проведення АТО та Автономної Республіки Крим до Хмельницького, складає майже чотири тисячі осіб, з них — до півтори тисячі дітей.

На етапі Гран-прі з дзюдо в Чеджу (Корея) за участю 275 спортсменів із 42 країн виступили одинадцять українців, на рахунку яких срібна та бронзова медалі. У ваговій категорії понад 75 кг знову відзначилася  Ірина Кіндзерська з Дунаєвеччини, котра представляє Київ і Хмельницьку область.
На шляху до  півфіналу наша землячка здолала двох суперниць. Потім поступилася  господарці турніру Кім Чжі Ян, яка в подальшому стала переможницею  Гран-прі. У боротьбі за третє місце Кіндзерська зустрілася з японкою Мао Танігава, котра не змогла встояти перед нашою спортсменкою.
Після перемоги на чемпіонаті України та успіху в Кореї в Ірини збільшилися шанси на відбір у Ріо-де-Жанейро, щоб вдруге виступити на Олімпіаді.

Нині в Кам’янці-Подільському перебуває на обліку в департаменті соціального захисту населення та зареєстровано понад 200 учасників антитерористичної операції. Днями міський голова Михайло Сімашкевич під час чергової  прес-конференції поінформував журналістів, що для кам’янчан, які стоять на захисті рубежів країни, їхніх родин запроваджено соціальні картки зі знижками в аптеках та магазинах на ліки та продукти першої необхідності.
   — Міська влада розуміє, наскільки важко сьогодні родинам, батьки, сини, чоловіки яких воюють на сході, ми не можемо залишатися осторонь тих, хто захищає наш мир. Тому я провів перемовини з підприємцями, фармацевтами щодо  надання сім’ям учасників АТО допомоги у вигляді знижок в магазинах, супермаркетах і аптеках. Приємно, що вони погодилися на таку пропозицію, — зазначив Михайло Євстафійович.

Кожного дня  волонтери допомагають українським військовим на сході країни. До цієї допомоги долучилися й небайдужі жителі Старокостянтинова.
Майже 10 тисяч гривень виділив директор ПАБ «Старокостянтинівський» спецкар’єр В. Романюк на продукти харчування, зимовий військовий одяг, термобілизну. Ці речі вже передали військовій частині А0598. Наступного тижня військові цієї частини вирушать у зону антитерористичної операції.
Фірма «Веста», що у місті Старокостянтинові, виділила 1300 гривень. На ці кошти закуплено зимовий одяг для військовослужбовця, який приїхав у рідне село на Старокостянтинівщину у відпустку із зони АТО.

Українцями пережито три голодомори. Чому вони сталися? Які були на те причини? Як у такій страшній ситуації діяла радянська влада, щоб порятувати якомога більше людей? Чи, навпаки, чому комуністичні верховоди допустили масові жертви, ще й наклали табу на ці трагедії? Знати правду про минуле своїх предків — потреба нових поколінь. Або як висловилася науковець Оксана Пахльовська: «Людина перед жахом минулого — що робити з цим минулим? І з цим жахом? Європа і світ через катарсис Голокосту змінили ментальність: щоб живі могли  і мали право жити, невино убієнні мають бути поховані в землю і відроджені в пам’яті, під своїми іменами і зі своїми долями».

Саме так можна охарактеризувати ситуацію, яка склалася в селищі Понінка Полонського району. Люди скаржаться, що котельня картонно-паперової фабрики щодня, щохвилини забруднює повітря викидами сажі, яка, мов чорний сніг, лягає довкола. Діти занедужують ЛОР-захворюваннями, дорослі без кінця теж кашляють. Ще й очі виїдає ця кіптява. Про прання вже й нічого казати. Залишиш білизну на вулиці, то з білої — чорною стане. Народні віче і мітинги не дають ніякого толку. Зверталися до районної влади — теж нічого. Допомогти у вирішенні цієї складної проблеми до Понінки вирушив Ігор Хитрук, заступник голови обласної ради, разом з представниками обласної служби екології.

Гривня за свою історію мала кілька потужних обвалів. Якщо зануритися у минуле, то варто згадати кризу 1998-го. Фактичний дефолт у Росії миттєво віддзеркалився на нашій економіці — національна грошова одиниця відразу знецінилася із приблизно двох гривень до п’яти за долар. Друга серія — світова фінансова криза у 2008-му році. Тоді падіння склало ще шістдесят відсотків — до восьми гривень за американську валюту. Нині спостерігаємо третю серію піке. Курс гривні  подвоївся відносно долара — до 16. Євро взагалі перетнуло психологічну позначку  двадцять гривень, і нещодавно на одному з обмінників довелося побачити символічні цифри — 20,12. Чому гривня знецінюється? Що ж таке трапилося? Чому Президент, уряд, Нацбанк не можуть дати ради усі разом чи кожен окремо українським грошам?

Родину Марії та В’ячеслава Дурачів із Віньковець спіткало велике лихо — на важку недугу — лейкоз — захворіла єдина 8-річна донечка Іринка, яка навчається у 3-му класі Віньковецького НВК.
Зараз Іринка перебуває у гематологічному відділенні Хмельницької обласної дитячої лікарні. Попереду — довготривале і дороговартісне лікування. А тому звертаємося до всіх небайдужих людей з проханням допомогти рідним дівчинки коштами. Номер картки матері Дурач Марії Йосипівни: «ПриватБанк» 5168 7572 2058 2615. Телефон для довідок (097) 781-12-02.

У зв’язку з аварійною зупинкою блока Запорізької атомної станції та недостатнім надходженням палива на теплові електростанції, по всій Хмельницькій області введені аварійні відключення на дві години тричі на день.

Боротьба з раком — одне з першочергових завдань медичної науки та практики. Проявами злоякісних пухлин у жінок є  новоутворення жіночих статевих органів: рак шийки матки, ендометрію, яйників. На жаль, ці хвороби, якщо їх не лікувати або звернутися до лікарів запізно, можуть стати фатальними. Про це наша розмова із досвідченим лікарем-гінекологом Ніною Іванівною Кордонською.

Спомином про початок Революції гідності та наміром  через тисячоліття знову покликати на Русь «варягів», щоправда, не княжити, а, швидше, виконувати роль бояр, запам’ятався минулий тиждень. Думка про необхідність залучити іноземців до роботи в міністерствах і відомствах, і то не позаштатними радниками, а на високі посади, прозвучала під куполом приміщення Верховної Ради України, яка минулого четверга зібралася на своє перше засідання.
Відразу подумалося: невже в Україні перевелися люди чесні та справедливі, професіонали, котрим можна довірити керівництво державою? Ми ж мали вже приклад: за минулої влади громадяни Росії Саламатін і Лебедєв очолювали Міністерство оборони України. І в СБУ  російські агенти ФСБ почувалися, як вдома. Наші Збройні сили, спецслужби нищилися і ними, і, ніде правди діти, доморощеними керівниками планомірно і послідовно.  Що з того вийшло, бачимо нині: якби не добровольці і волонтери, якби не наші воїни-ветерани, які дуже швидко поновили свій колишній вишкіл,  то путінська армада була би вже на західних кордонах України.

У Хмельницькому національному університеті відбулася благодійна акція, де збирали кошти для бійців, які воюють в зоні антитерористичної операції.
Студенти продавали власноруч виготовлені вироби: в’язані, плетені, шиті та солом’яні іграшки, ляльки-мотанки, художні полотна, а також смачну випічку. Загалом під час акції зібрано майже 6 тисяч гривень, за які буде придбано теплий одяг для військовослужбовців. Це не перша акція, в якій взяли участь студенти вишу, щоб зібрати кошти для українських військових.
Акція триває, усі небайдужі можуть долучитися до неї..

До працівників сектору кримінальної міліції у справах дітей Хмельницького МВ УМВС України в області звернулися сусіди, які помітили, що мешканка їхнього під’їзду почала випивати і зовсім занедбала трьох своїх дітей. За шестирічним та п’ятирічним хлопчиками та їхньою дворічною сестричкою доглядала небайдужа сусідка.  Їй просто стало шкода малечу.

Принаймні такими сумними  спостереженнями поділилися наші «кіборги» у Пісках з волонтерами обласного благодійного фонду «Патріоти України», які возили хлопцям продукти, одяг, оснащення й найважливіше їхнє замовлення — колеса до бронетранспортерів.  
«З моменту наших останніх відвідин, а було це за тиждень до цієї поїздки,  Піски дуже змінилися, — розповідають хлопці. — Домівки, хоч деякі ще були тоді вцілілі, вже чи не усі зруйновані вщент. З кількох тисяч жителів залишилося чоловік п’ять. До нас приходила місцева жінка. Просила… машину, щоб вивезти тіло її бабусі, щоб десь можна було спокійно поховати небіжчицю, бо ж тут це зробити нереально — постійні обстріли. Відома волонтерка Галина Алмазова їй допомогла. А ще ця жінка  просила у військового лікаря довідку про смерть…»
 У Пісках дуже (!) багато тварин. Особливо вони виходять чи то на прогулянку, чи то,  бідні,  у пошуках їжі вночі — налякані страшною стріляниною. А ще волонтери розповіли про лікаря з Хмельниччини з позивним Док, про  імпровізовану палату хірургії, розташовану в  не до кінця зруйнованому будинку. «Він зітре пилюку й штукатурку з обвалених стін на столі і зашиває, витягує осколки», — сумно переповідають побачене патріоти. А броньовик, який поранених возить, хлопці «Святим Миколаєм» назвали… Може, в назві тій, живе диво порятунку. Бо ж кожного чекають вдома. Живого!