Вже сорок літ вчитель від Бога, талановитий музикант Петро Водяний веде гурток юних бандуристів «Кобзарик», надихає учнівські колективи «Троїстих музик» та «Веселих музикантів», вокальний ансамбль хлопчиків «Козачата».. У самій глибинці, далеко від шумних доріг, у мальовничому куточку Городоччини. У Тростянецькому НВК «Школа І-ІІІ ступенів — дитячий садок», що на теренах Новосвітської сільської ради.
Це ж скільки поколінь виплекано у любові до української культури та історії, у повазі до рідної традиції! Не на абстрактних словах, а на ділі!
Як же проникливо виконують удвох давню козацьку «Чорна рілля ізорана...» досвідчений наставник Петро Водяний та його здібний вихованець, а нині вже третьокурсник хорового відділу Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв Віталій Слободян, аж серце кров’ю обливається... І як на часі оці, крізь віки передані, слова: «... і кулями засіяна, білим тілом зволочена і кровію сполощена... Віє вітер по долині, лежить козак на могилі: ані тата, ані мами, ані труни, ані ями... Та нікому задзвонити, китайкою личко вкрити...» Та якби щодня після вранішньої молитви за Україну наші депутати виконували цю пісню під акомпанемент бандури, то, напевно, пробудили б свою совість, патріотизм, не штовхали б вони Україну у прірву загибелі і все зробили, щоб сини не гинули...
До Петра Федоровича, який, хоча й уже на пенсії, та із задоволенням викладає музичне мистецтво у школі та веде згадані гуртки від районного Будинку творчості школярів, просяться в науку все нові й нові діти. «Для цього вчителя немає неможливого, він настільки талановита, чудова людина, що навчить будь-кого! І мене захопив, запалив іскру! — каже Віталій Слободян. — Бандура — це оркестр в руках, на ній можна виконувати складні класичні, сучасні твори — тож є куди рости, самовдосконалюватися».
Сам Петро Водяний захопився бандурою ще студентом Кам’янець-Подільського училища культури, згодом працював керівником ансамблю бандуристів при Хмельницькому районному Будинку культури. Після армії, закінчення істфаку у Кам’янці, трудився на освітянській ниві: вчителем, заступником директора, директором школи у рідному селі. І всі ці роки організовував з дітьми художню самодіяльність. Діти постійно беруть участь в обласних конкурсах та оглядах по лінії освіти і культури, навіть отримали зі своїм керівником нагороду від спілки композиторів. Тісно співпрацюють із сільським Будинком культури, яким довгий час завідувала і Євгена Водяна, рідна сестра Петра Федоровича.
За бандурами для сільської школи Петро Водяний їздив свого часу на Чернігівську фабрику музичних інструментів, клопотав у Міністерстві культури за дозволи. Ще 35 літ тому виділили школі десять бандур, та ще три купив тоді вчитель у Кам’янці, дві — у Хмельницькому. Діти досі ними користуються, хоча доводиться часто ремонтувати, струни міняти. А нова бандура тепер вартує зо два десятки тисяч гривень. Виборна ще дорожча...
Мріє учитель заснувати у селі Тростянець школу кобзарства, щоб справа його життя плідно продовжувалася. Він і шкільне свято «Дзвени, срібнострунна бандуро!» ініціював, щоби вкотре привернути увагу учнів, батьків, новосвітської громади (в НВК доїжджають діти з 9 сіл) до знаменних дат національної історії та мистецтва бандури. «Приурочили дійство до 25-ї річниці Незалежності України, а ще 22 квітня Тарас Григорович Шевченко був викуплений з кріпацтва, і цього ж дня він написав поему «Катерина», — розповів Петро Федорович. — Також прозвітували про підсумки роботи за рік музичних гуртків». Допомогли учителю з підготовкою сільський бібліотекар Євгена Водяна, директор школи Алла Бігняк, класні керівники закладу.
Багатим на цікаву інформацію, емоційно, духовно насиченим вийшло свято. Громаді є чим пишатися: саме тут, при НВК, плідно працює єдина серед сільських шкіл, доступна для дітей школа гри на бандурі, інших музичних інструментах. Осередок просвітництва, духовності і культури. Добрій справі — жити і процвітати!
Gismeteo 
