У нашій області немає куточка, де на сільській, шкільній сценах не розгортали б барвисті ширми актори обласного академічного театру ляльок і починали дійство з улюбленими дитячими героями, які рухаються, говорять, співають, спілкуються з глядачем і наповнюють юне сердечко любов’ю до казки, де добро обов’зково перемагає.
Заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань керує трупою обласного академічного театру ляльок уже 27 років, і для кількох поколінь юних глядачів став добрим вигадливим чарівником, з легкої руки якого на сцені, за таємничою ширмою народжуються добрі, поетичні дива.
Стиль Брижаня – це поєднання національних традицій українського поетичного театру і сучасного європейського театрального простору. Режисерські роботи хмельницького митця, які завжди відзначаються креативністю і витонченою епатажністю, уже принесли і йому, і талановитому театральному колективу численні відзнаки міжнародних та всеукраїнських фестивалів. Втім, на досягнутому хмельницькі лялькарі не зупиняються. «Лялька – це вічна спокуса», — зізнається фантазер і філософ Сергій Брижань, і лише йому одному відомо, чим вразить глядача наступна лялькова вистава…
Про підсумки і пошуки мистецького шляху – в нашому ювілейному інтерв’ю з головним режисером академічного обласного театру ляльок Сергієм БРИЖАНЕМ.
— Сергію Миколайовичу, якої унікальної вдачі, світогляду має бути людина, аби все життя не випускати з рук ляльки?
— Ви думаєте, що лялькарі – це люди, які «застрягли» в глибокому дитинстві? Ні, звісно: справжній лялькар не відтворює натуралістичні картини, а з допомогою метафори виводить назовні внутрішній світ людини. Адже всередині нас головні речі залишаються незмінними – любов, честь, відданість, доброта. Ми цього прагнемо, водночас часто забуваємо, ставши дорослими. А лялька допомагає нашій підсвідомості згадувати, для чого ти прийшов у цей світ: творити добро.
— Як розпочалася ваша спокуса лялькою?
— Я хмельничанин, і театр ляльок з дитинства був особливим місцем, я не пропускав, напевно, жодної вистави. І в 17 років, закінчивши 17-у школу, одразу ж прийшов до театру ляльок – і покидав його тільки для служби в армії і навчання в Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського. Працював актором, з трупою об’їздив всю область, зіграв чимало ролей і згодом відчув, що хочу самостійно ставити вистави: так, як бачу, відчуваю, фантазую. Тому вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії на режисерське відділення. Закінчив у 1986 році. Два роки, правда, працював у Рівному, бо в Хмельницькому не було вакансії. Повернувся в рідний театр у 1989 році як головний режисер.
— Вас називають рекордсменом за кількістю поставлених вистав. Причому не лише в нашому обласному центрі, а й в інших містах України, за кордоном…
— Так, вистави за моєю режисурою живуть не лише в Хмельницькому, а й у 26 театрах України, Польщі, Білорусі, Росії, Литви. Загальна кількість їх уже точно перевалила за сто… Нині деяким судилося опинитися в окупації. Але мистецтво не винне в тому, як політики вирішують наші долі…
А наші кращі роботи ставали лауреатами театральних фестивалів в Україні, Польщі, Болгарії, Фінляндії, Сербії, Австрії, Молдові, Литві. Напевно, усіх і не перерахувати: адже протягом року наш колектив встигав побувати на кількох фестивалях – і щоразу повертався з дипломами. І, звісно, організовуємо фестивалі і в Хмельницькому, бо в нас чудова база.
— Які вистави вже стали класикою Хмельницького театру ляльок? На що зорієнтовані ваші роботи?
— Найчастіше, звісно, це – українська народна казка, п’єси сучасних українських авторів. Найулюбленішими серед малечі залишаються «Івасик-Телесик», «Котигорошко», «Пан Коцький», «Коло-Бок», «Уроки матінки Кози», «Оленка та Іванко» — за народними казками, «Хом’ячок та Північний Вітер» Паукша, «Чарівна зброя Кензо» — за японськими легендами, «Тарас» Богдана Стельмаха – перша в українському театрі ляльок вистава про те, як приходить на землю Поет, «Любов до трьох апельсинів» Карла Гоцці, «Полісяночка» Олександра Смика, «Чумацький шлях» за ідеєю Ірини Уварової, «Садок вишневий коло хати» за поезією Тараса Шевченка та інші. Недавній лауреат міжнародного конкурсу – це наш з дружиною Наталею та донькою Ольгою — ляльковий Різдвяний вертеп, який ми ставимо уже понад 20 років.
— Тобто, лялька – це ваша щаслива сімейна любов?
— Так, виходить. Лише однодумці можуть робити казку філософією життя, а не лише професії, напевне…
— Хмельницький театр ляльок називають фестивальним щасливчиком. Чому, на вашу думку, вам щастить?
— Ми постійно в пошуку, і намагаємося знаходити такі форми, які поєднують національну сутність і європейський театральний досвід. Для цього обрали складну, але дуже цікаву форму – поетичний театр. Нині наш досвід переймають колеги, значить, ми не загубились у мистецьких лабіринтах. І, головне, це все зрозуміле дітям, хоча на початку чимало скептиків критикували нас за надто складну метафоризацію матеріалу. І фестивальна діяльність минулого року принесла нам нові здобутки, нагороди: це Львів, де ми показували «Лесині листи», Полтава – зі «Старою Вітряницею» (номінант фестивалю – Наталя Брижань), Кіровоград – дві названі вистави отримали перемоги одразу в кількох номінаціях: краща акторська робота – Лідії Корницької та моя режисерська.
Також наш театр успішно представляв Україну на міжнародному фестивалі в Австрії.
У квітні цього року вже побували в Литві, на фестивалі в місті Рокішіс, у червні і липні – на міжнародних фестивалях у Львові. У вересні готуємося до поїздок у Литву та Вірменію. Тобто, наш театр давно і успішно презентує українське мистецтво на міжнародному рівні. Звісно, це надихає творити якісні речі.
— Сергію Миколайовичу, вас обрано президентом всеукраїнської громадської організації, що входить до міжнародної Спілки діячів театру ляльок, яка об’єднує лялькарів усього світу. Приєднуючись до кола численних шанувальників, «Подільські вісті» вітають вас із цією вагомою подією, яка свідчить про професійний авторитет і вагомий внесок у міжнародне мистецтво театру ляльок.
— Це – заслуга всього нашого театру. Я не уявляю жодної своєї вистави без всього колективу на чолі з директором, заслуженим працівником культури України Аллою Пундик. Ми творимо разом наш, професійний світ з оригінальним обличчям, і нам щастить у людських і сценічних пошуках добра, любові і краси. А на цьому тримається світ, який починається з дитинства і, звісно, з ляльки.
Gismeteo 
