Під такою назвою в Хмельницькому обласному художньому музеї відкрилась ретроспективна виставка знаного хмельницького художника Сергія Гульшані,  присвячена його 80-річчю.

Всією своєю творчістю, та мабуть і життям своїм, цей художник заперечує відомий вислів англійського письменника Редьярда Кіплінга «Захід є Захід, а Схід то є Схід, і разом їм не зійтись». Все ж таки зійшлись на вогненно-іскристих, по-східному, і стишено-стриманих, по-європейському, полотнах митця.
Народився Сергій Мамедович Гульшані (справжнє імʼя Хосейн-Джафарі) 30 серпня 1936 року в іранському місті Пехлеві. Ази образотворчого мистецтва опанував у місцевому художньому училищі, згодом продовжив освіту в Тегеранській академії вишуканих мистецтв. Доля розпорядилася так, що на початку 60-х років він разом із родиною змушений був залишити Іран і емігрувати до Радянського Союзу. Так Хосейн-Джафарі став Сергієм Гульшані. Жив і удосконалював свій хист художника в Баку, працював у Пензенських художньо-виробничих майстернях (Росія). Його ранній живопис був наповнений ностальгією за втраченою батьківщиною, і це вилилося у створення серії полотен про життя іранського народу. Серед них найбільш відомі «Родина» (1957), «Іранський жебрак» (1959) та інші.
Ці твори та полотна, створені Гульшані в наступні роки, – приклад явища культурної компенсації тих сфер, які з відомих причин були пригнічені на його батьківщині. Це не тільки своєрідна філософія, але й свого роду ностальгійна національна риса.
У 1963 році художник повʼязав свою долю з Хмельницьким, звідки родом його дружина. Три десятиліття активно працює в обласних художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України. В 1995 році стає членом Національної спілки художників України і повністю присв’ячує себе художній справі. Саме в Україні, на Поділлі, виокремилася творча позиція митця, по-чоловічому темпераментна сутність його натури, позначена печаттю оригінальної особистості з цілісним світовідчуттям.
Уміння Гульшані виплавити своєрідну атмосферу, викликати у глядача не тільки зорове, а й чуттєве враження виразно відчутне в образах «Молодої жінки», «Портрета хлопчика», «Портрета жінки», картини «Смуток». Його пластична мова емоційна і схвильована у тих чи інших, зовні статичних мотивах, так і виринають імпульси експресивної вдачі автора. Природна відкритість художника до оточення найповніше відчутна в його численних портретних працях, безсумнівно талановитих у розкритті духовної суті героя, індивідуальної краси людської особистості. Серед образів — історичні особи, наші сучасники, українські митці і письменники, його колеги по творчості та прості люди, які живуть поряд з нами. Але кожен його портрет — не імітація дійсності, типова для так званого соцреалізму, а мистецький акт проникнення у психологію моделі, синтез життєвої правди і художнього вимислу.
Сергій Мамедович — тонкий лірик, який майстерно відтворює розмаїття людських почуттів. Ми знаходимо в нього і взірці вишуканої любовної лірики, де художник стає лагідно-грайливим, безжурним юнаком, і лірику, сповнену філософських роздумів, світ у всій первозданності краси.
Експозиція виставки, яка складається з 27 картин, побудована так, що її смисловим центром стало сонячно-золотаве полотно «Сімʼя» (1992). Автор майстерно перетворює рельєфне пейзажне зображення на барвистий декоративний візерунок, у середині якого родинна ідилія.
Можна погоджуватися і не погоджуватися з тими чи іншими поглядами художника. Та не можна судити долю митця, його творчість, які безперечно привертають увагу широкого загалу поціновувачів прекрасного не тільки в Україні, а й в Росії, Польщі, Ізраїлі, Болгарії, Франції, США, де його твори експонувалися.