Чітко врізалося в пам’ять: тоді, в буремному січні 2014-го, коли беркутня звузила кільце київського майдану зі сценою до лічених метрів і революційна напруга в країні сягнула апогею, на одному з центральних телеканалів в проміжку між живим ефіром продемонстрували видовищний фільм «Хоробре серце» Мела Гібсона. Як сигнал до спротиву, навіть ціною життя. Шотландського героя вороги-завойовники четвертували, але його останні слова були: «Свобода!». У той момент це було диво-дивнеє: зазвичай брехливі, відверто антиукраїнські верховні телетролі різко повернули голоблі й ну — апелювати до найсокровенніших національно-патріотичних почуттів українців!
Але мова про інше. Культовий всесвітньо відомий фільм, який розбурхав інтерес і повагу до шотландської історії і визвольної боротьби, згодився і для українців, бо в нас за 20 з лишком років незалежності подібного зняти не спромоглися. У нас — що, бідніша історія і немає героїв? Порадьтеся з Великим Кобзарем, як треба шанувати і популяризувати своїх героїв! Звісно, про себе, авторитетного, Кучма, приміром, замовив розкішне хвалебне «кіно» у самого Кончаловського — на віки «так ска-зать». А які знакові українські фільми на історичну, патріотичну, соціальну тематику, що репрезентували б українську державу в цій галузі, створені за роки правління кожного з українських президентів? Найобізнаніші згадають, може, «Молитву за гетьмана Мазепу», «Залізну сотню», «Той, що пройшов крізь вогонь», «Поводир», призера Локарнського кінофестивалю короткометражку «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького... Злиденний список! А чи багато хто знає про єдиний, знятий у 1994-му фільм «Дорога на Січ», про хороброго гетьмана Петра Cагайдачного, який взяв в османів Крим, Москву топтав? А от про ката Берію за останні роки Москвою знято понад 20 фільмів! Деякі з них в Україну підкинули, пам’ятаєте?
А про ментів, спецназівців, бійців Другої світової серіалів у росіян — до холери. Цей конвеєр, підтримуваний у них на державному рівні, несе в собі потужну проімперську агітацію. І взагалі, для української «біомаси», яка у них вважається будівельним матеріалом для імперії, вони утворили у медійному просторі нашої держави каналізаційну канаву з низькопробного російського «мила», всіх тих «аншлагів», «огоньків», камеді-клабів, телешоу — для одурманювання, зросійщення і, безумовно, пропаганди. Тільки оті секондхендівські серіали, кажуть, обходилися Україні 300 мільйонів гривень щорічно!
Чужинське затято насаджувалося народу в мізки під соусами всяких екзотичних Сосєдових, Баскових, Кіркорових, Нагієвих, бо, бачте, українські україножери підписали з «братами» угоду про «культурний» обмін... Через зойк, стогін і відразу насаджувалося... А рада Національної безпеки і оборони в цей час де була, га? Бо коли більшу частину України тими відходами лише злегка, до блювоти, притруїли, то український схід опинився в такій пропагандистській рашистській матриці, що он як воно «агейкнулося»...
Ну хоч тепер, сподіваємося, все піде по-іншому! По-нашому! Адже 27 січня минулоріч Україна визнала Російську Федерацію державою-агресором, проголосувавши за Постанову «Про звернення Верховної Ради України до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором». Чекаємо! Але очищення українського медіапростору від інформаційно-пропагандистського бруду агресора почалося під тиском громадськості ще два роки тому. У червні 2015 набув чинності Закон про заборону телетрансляції та розповсюдження російських пропагандистських фільмів, що створюють позитивний імідж російських чи радянських органів держбезпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України та вироблених після 1.08.1991 року. У грудні 2015-го Кабмін ухвалив рішення про скасування прокатних посвідчень і відмову у видачі їх на фільми, де беруть участь особи, які діями чи висловлюваннями створюють загрозу національній безпеці держави. Перелік, до якого внесли нев’їзних до України іноземців, у першу чергу росіян, уклало Мінкультури за списками СБУ. Тоді ж заборонили 162 фільми за участю ворожих до нашої держави «звйозд» та таких, що формують позитивний образ російської армії та поліції. У березні 2016-го Верховна Рада законодавчо розширила заборону на телетрансляцію фільмів держави-агресора. Навіть на ті фільми, які не містять пропаганди збройних, силових формувань окупанта, але вироблені або оприлюднені після 1 січня 2014 року. І відповідно до цього, приміром, торік у вересні Державне агентство з питань кіно заборонило до телепоказів два російські фільми і чотири серіали. А понад 80 агентам Росії від культури і спорту заборонено в’їзд в Україну. А 24 жовтня заборонено ще шість фільмів та шість серіалів, з яких три — українського виробництва, 12 листопада відмовлено у прокаті німецького фільму з позитивним образом співробітника російської ФСБ. Загалом нині заборонено 430 російських фільмів. У березні ж Держкіно затвердило перелік українських фільмів, які найближчим часом за державної підтримки вийдуть у прокат.
У розпал очищення українського медіа-простору в умовах збройної та інформаційної війни з Росією, м’яко кажучи, дивною видається оприлюднена заява представника ОБСЄ з питань свободи слова Дуні Міятович про те, що заборона російських фільмів в Україні може обмежувати свободу слова. Зокрема, її теза про те, що «навіть у стані війни демократичні країни зобов’язані ретельно поводитися з потенційно проблематичним контентом, наприклад, шляхом застосування відповідних судових механізмів, щоб уникнути надмірних заходів і не допускати запровадження норм, схожих на цензуру».
А як, скажіть, діяти в умовах багатолітньої диверсійної інвазії сусідньої імперії, а тепер ще й її відвертої агресії, та ще й при тому — шаленого спротиву доморощених ворогів української державності (опозиційний блок, уявіть, певно, відробляючи підлі срібняки, звернувся з судовим позовом до Мінкультури(!), яке розширило списки російських лицедіїв, небажаних у телепросторі України, до 83 чоловік). То оці, ласі на українські гроші агенти Кремля, і далі, попри нашу волю, мають тут привільно розкошувати, втюхуючи своє «скусство-паскудство», а нам хоч давись та ковтай? Е, ні! Досить! Причому тут цензура, якщо ми їх не любимо, не поважаємо і знати не хочемо? Ми і без них проживемо, розумієте? І не будемо цілувати руку, яка нас хапає за горлянку або тихцем підсипає ціанистий калій. Ми не будемо за спинами наших воїнів, які грудьми стоять віч-на-віч з агресором, столувати тут його різне агентурно-вовче поп-масове жлобство в овечо-культурній подобі, та ще своїх зрадників, а їхніх прихвоснів (це ж для них, в першу чергу, і є ті українські закони на українській території, бо ж ворог, агресор — ніяких правил не визнає!). А з нас — досить тих «просвіщателів». З наших воїнів, які кров проливають, так довго очікуючи на підтримку демократичної світової спільноти — і поготів! Загарбників потурили у двері, а вони лізуть до нас у вікно — через Європу. Чого ж ти, Європо, дозволяєш путінським стерв’ятникам рвати Україну і не визнаєш, всупереч очевидним фактам, агресора агресором? А всього-на-всього посередником, як значиться у мінському форматі... Чого ти розводиш руками, а не посприяєш реально у припиненні бойових дій на Донбасі, у звільненні окупованих територій, відновленні державного суверенітету України? Якщо вам таке миле російське мило, яке нам уже оскому набило, то беріть його і купуйте у тієї раші і транслюйте хоч цілодобово!
Ми ж хочемо звільнення і свіжого смаку нової української культури високої проби, яка допоможе нам здерти запліснявілу шкаралупу совка, московського попихача і вийти новими вільними повноцінними людьми європейського кругозору. До цього нас кличуть голоси наших славних предків, мислителів і воїнів, європейців тілом і духом. Цей шлях нам вказують світлі душі героїв Небесної Сотні і української визвольної війни на Донбасі, які мріють про оновлену Україну. До речі, торік у листопаді вийшла в прокат українська соціальна драма «Гніздо горлиці» — про реалії заробітчанства. Проект, наполовину профінансований державою. Треба її обов’язково переглянути. В тому числі і для того, щоб підтримати українського виробника, який мусить щось і заробити в останніх діючих 100 кінотеатрах держави. Хоча б для того, щоб створити зрештою гідний фільм про українські хоробрі серця, який прогримить на весь світ! Україна цього дуже чекає.
Gismeteo 
