Дякуємо вам, дорогі наші друзі, передплатники, за вашу щирість, вболівання про долю рідної землі, біль і гордість за синів, які боронять Україну у війні з російським окупантом, непоборну віру в постання щасливої, вільної України, яка дбає про кожного свого громадянина. Душевні переживання і роздуми викрешуються у поетичне слово, бо небайдужі серця не можуть мовчати у важкий для України час.

З початком Майдану, з роздмухуванням війни, ваші листи з віршами чи не щодня надходять до редакції. Не всі з них, на жаль, можуть одразу потрапити на газетні сторінки. Адже мусимо, передовсім, давати зразки кращої поезії, добірної мови, вправно заримованого рядка, насиченого думкою, образністю, через яку промовляє спрагла правди, добра і краси душа.
Приємно, що серед наших читачів чимало творчої молоді, яка пробує перо. Приміром, Інна Мартинюк, ліцеїстка Хмельницького спеціалізованого ліцею-інтернату поглибленої підготовки в галузі науки надіслала свої віршовані спроби на патріотичну тематику. «Не плач, мамо» — опоетизоване звернення від імені загиблого на Майдані юнака до своїх рідних. «Майдан гримів, гриміли наші душі: / Не стерпимо наругу над людьми», / Схилити голову я ворогів примушу, / Віддати честь вкраїнській боротьбі!». У цій же почуттєвій тональності Іннині вірші «Любов-Україна», «Усе віддам» — щирі роздуми ліричної героїні про долю батька, якому прийшла повістка про призов на війну, про майбуття України, яку терзають вороги явні, що воюють у шанцях, і приховані, що підступом п’ють її кров ізсередини. Авторці не бракує поетичної фантазії, дару тонко відчувати світ довкола. Бажаємо і далі шліфувати, огранювати цю іскру Божу, працювати над словом, римою за прикладом кращих наших поетів. Суголосні мотиви прочитуємо і в поетичних рядках, які надіслала шістнадцятирічна Олеся Харитонова з Кузьмина Красилівського району. Вірш «Не плач, кохана» у формі листа від хлопця, який загинув на Майдані, — щемна історія двох юних сердець, розлучених горем, заповіт вічно живої любові: «Мені самотньо, тут тебе немає, / Вже не побачимося ми, прости.../ Для мене більше сонце не засяє, / Хоч сонцем ясним завжди була ти... / Цінуй життя, люби хвилини, / Радій весні, кохай і мрій, / Не зраджуй друзів, Батьківщини, / Ніколи не втрачай надій».
А пенсіонерка, колишній директор СБК села Великий Лазучин Теофіпольського району Галина Филимонівна Нагребельна навіть склала пісню, герой якої — юнак-воїн, що вирушає боронити східні кордони Вітчизни: «Та війна ненависна і злая, / Я не знаю, коли їй кінець. / Ти мене все одно дочекайся, / І тоді ми підем під вінець!». Завершується пісня утвердженням єдності українських земель заходу і сходу, яке піднімає дух, та зверненням до ворогів: «Не відступимо своїх кордонів, / І не думайте нас залякать, / Україну свою обороним, / І покажем вам кузькіну мать!»
 Любов Бунісевич, пенсіонерка з Ізяслава, надіслала віршований «Лист сина матері з війни», присвячений землякові-герою, підполковнику Віталію Колеснику. Рідні дізналися, що він у самому пеклі війни з сепаратистами, лише коли були надруковані списки нагороджених орденами за мужність, де прочитали і його прізвище. І ще один вірш цієї авторки теж неможливо читати без сліз: «Тату, вернися живим, / Дуже тебе я благаю, / Хоч і нелегко тобі, / Та повернешся, я знаю. / Знов на рибалку підем, / Будем футбола ганяти, / Разом світанки стрічати, / Я хочу таким, як ти, стати! / Маму сказав берегти, / Я це роблю, не журися, / Буду втішати її, але прошу, повернися!»
А от Ігор Сас із села Переросле Білогірського району склав «Звернення до російських матерів» — звісно ж, російською, щоб вони добре зрозуміли: «Русские матери, с нами вставайте, / Мир на Руси защищать. / Ведь все мы славяне, не забывайте, / Грех нам большой воевать! / Русские матери всех подымайте! / Раненых стоны слышны. / Дружбу умножим все вместе давайте / Против проклятой войны!» На жаль, у сучасній війні стріляють не лише набоями. Інформаційна брехня вбиває здатність людей мислити, аналізувати, нагнітає взаємну ненависть між народами. Ми не тільки віримо, але й знаємо: мільйонам росіян не потрібна ця страшна війна. Пригнічені путінським режимом, який нищить і саму Росію, вони прагнуть припинити це безумство, чорний замисел «темних сил». Та, на жаль, ота, «підплінтусна», Росія не має духу переламати агресорську лінію своїх вождів.
«Схиляю голову і боляче страждаю, оце й усе, що зараз можу я: молитись щиро і просити в Бога для всіх людей прощення й каяття», — пише Ганна Гладинюк, 1944 р.н. з міста Хмельницького. Справді, всі ми, українці, схиляємося перед самопожертвою тих, хто «душами чистими і непорочними до нестями Вкраїну любили, сіяли хліб, дітей і онуків на радість ростили, і в пекельний час за волю Вітчизни життя віддали». Усі ми серцем, душею, усім своїм єством прагнемо миру, єдності, добра для нашої Батьківщини, яка, попри все, утвердила 25-річчя нашої державності. Ми віримо — Україна вистоїть. Україна є і буде! «Суверенна, самостійна — ось, живе! Незалежна — в боротьбі — вперед іде!», як написав наш шанувальник Володимир Галецький із
Вишнівчика Чемеровецького району.
Ми з вами оглянули лише малу часточку листів, дорогі друзі. Тож — далі буде. Звичайно, як завжди, з нетерпінням чекаємо «зворотного зв’язку» з вами, ваших роздумів, віршів, виписаних серцем, не банальних, цікаво заримованих, з дотриманням розміру строфи. Таких, які демонструють споконвічні красу, гармонію і багатство української душі та української мови.