Лунають дзвони над древнім Кам’янцем. Дзвони церкви Святих Петра і Павла, Кафедрального костелу Святих апостолів Петра і Павла перекликаються зі дзвонами церкви Успіння Святої Богородиці. У вранішню симфонію витончено вписуються дзвони церкви Святого Йосафата. В південній частині міста більше шести століть кличе на службу найдавніша церква міста -– Святого Миколая. Потічками – великими і малими — зі всього міста стікаються на службу вірні православні і католики.
Упродовж останніх 26-ти років поступово відчиняли двері храми — після забуття та сумних сторінок своєї історії. Нині в цих храмах ведеться служба українською, польською та церковно-слов’янською мовами. Благодать панує над містом. Місця, де концентрується велика кількість культових споруд, де небо розмовляє із землею, можна назвати благодатними. Найбільше ця благодать відчувається в найдавнішій церкві міста — Св. Миколая, якій весною 2018 року виповниться 620 років. Століттями над нею прокочувалися руйнівні хвилі вандалізму, варварства. Та з часом відроджувалася нескорена церква. Намолене віками місце давало силу і енергію підніматися храму з руїн. У минулому столітті двічі закривали церкву – в 1936 році та 1962-ому, грабували під лозунгом боротьби з релігією. Дивом храм уник руйнації, не розділив сумної долі церков Іоанно-Предтечинської, Св. Трійці, Олександра Невського та ще п’яти культових споруд. Після війни деякі храми пристосували під заводи та фабрики (в жіночому монастирі домініканок знайшов притулок електромеханічний завод; у монастирі францисканців до Другої світової війни була катівня НКВС, а після війни працювала бавовняна ткацька фабрика). Трохи більше «пощастило» церкві Св. Миколая – у ній розмістили фондосховище Хмельницького обласного державного архіву, що певним чином врятувало споруду.
Перша згадка про храм відноситься до 1398 року. У праці М. Дороновича, зазначено, що побудована церква на кошти вірменина Синана Котлубея. Про це свідчать давні документи: « Я Синан, син Котлубея, затверджую цей запис… Я дав обіцянку побудувати святиню на ім’я Миколи Чудотворця. Тепер при Божій допомозі закінчив її і повністю присвячую її Богу».
Ця унікальна споруда — невеличка, приземкувата, з потужними контрфорсами (аркбутанами), вікнами-бійницями під дахом, без купола, майже іграшкова, з потужними кам’яними мурами довкола. Усе це свідчить про те, що церква була не лише духовним центром, а й воїном.
Рішенням Кам’янець-Подільського міськвиконкому від 22.11.1990 року за № 411-а
церкву передали вірянам. Тоді ж відбувся хресний хід, сотні віруючих міста урочисто несли святині храму, які переховували, зберегли. До церкви була повернені ікони Миколи Чудотворця, Вірменської Божої Матері, Почаївської Божої Матері, інше церковне майно.
Отець Небесний дивним чином удостоїв церкву настоятелями-подвижниками. Священиком храму свого часу був архімандрит Філагрій. Він народився 15 липня 1908 року в сім’ї Ігнатія та Єлізавети Камінських в с. Соломна Проскурівського повіту Подільської губернії (нині Волочиського району Хмельницької області). Людина високої моралі, порядності, доброти та любові, духівник від Бога – таким його запам’ятали віряни.
З часу відродження церкви св. Миколая і донині настоятелем храму служить протоієрей Олексій Вересюк. Народився він 1967 року в
с. Біла Чемеровецького району Хмельницької області. Перед молодим священиком, якому було всього 21 рік, здавалось, постало непосильне завдання — він тільки почав пізнавати ази теології в Одеській духовній семінарії.
Після повернення церкви вірянам її дах перебував у незадовільному стані, прикро вражали обшарпані фасади, внутрішні стіни, деформовані вікна та двері. З Божою допомогою, державними коштами (будівля перебуває на балансі НІАЗ «Кам’янець»), пожертвами віруючих і надзвичайною любов’ю та відданістю молодого священика відроджувалася церква. Під час відновлення внутрішнього інтер’єру ремонтно-реставраційні роботи ускладнювалися тим, що необхідно було виконати наукові обстеження, розробити відповідну документацію. Цим займалися спеціалісти інституту «Укрпроектреставрація». Головним архітектором проекту реставрації храму став Володимир Бевз. Багато праці доклали художники-реставратори Н. Г. Борисова, О. А. Коваленко, головний художник об’єднання «Укрреставрація» І. П. Дорофієнко. Молодий настоятель храму дослухався до порад фахівців заповідника та його директора В. В. Фенцура.
Варто також відзначити і Н. М. Шаламай із церковної громади, яка дбає про храм з часу його відкриття.
На пам’ятці архітектури якісно відремонтовано дах, фасади, замінено вікна та двері, підлогу, виготовлено вівтар. 2014 року завершилися художньо-оздоблювальні роботи. Також відремонтовано дзвіницю, а в 2015 році влаштовано ковані ажурні ворота. Цієї весни за спеціальним проектом буде впорядковано і прилеглу територію.
З 1995 року при церкві Святого Миколая працює недільна школа, тож у молодого покоління віруючих виховується любов до минулого, утверджуються сподівання на те, що ніколи більше не повторяться сумні сторінки історії храму та нашої держави.
Gismeteo 
