Літературно-мистецькими акціями в закладах освіти і культури, конкурсами читців поезії та знавців творчості, виставами та книжковими виставками в обласному центрі відзначили 203-тю річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Зранку, 9 березня, хмельничани поклали квіти до пам’ятника великому Кобзареві у сквері імені Т. Г. Шевченка. Представники влади, підприємств та установ, громадських організацій, творчих спілок, студенти, молодь, пенсіонери, усі, кому дороге ім’я батька і творця української нації, схилили в пошані чола перед світочем, його духовним подвигом в ім’я України.
А далі у переповненому міському Будинку культури відбулася мистецька програма «В нас іншої землі нема» за участю творчих колективів та виконавців обласного центру, присвячена Шевченковому святу.
Автор сценарію, режисер- постановник, заслужений діяч мистецтв України Іван Рожко означив дійство як сповідь. У ньому переплелися-перегукнулися гостро актуальні поезії пророка Кобзаря та лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Павла Гірника. Сповідь переросла й у заклик. Щоб пам’ятали сучасники: «В нас іншої землі нема. І хати іншої не буде. Тої, де біль стискає груди синам Шевченка, Богуна, Довженка, Лесі, Вересая, а скільки тих, кого не знаю... в нас іншої землі нема...» І тому: «Гей, вартуй, козацтво! І не вбий у собі ні пам’яті, ні пісні. Не проспи свій бій, останній бій, бо невдовзі буде пізно. Пізно!»
У сповіді пом’янули і героїв Майдану, і наших воїнів-захисників у російсько-українській війні. У серцях глядачів знайшли відгук поезії, прочитані заслуженим артистом України Олександром Топоринським, та музичні твори українських композиторів у виконанні академічного муніципального камерного хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Цмура, камерного оркестру музичного училища імені В. Заремби під орудою Оксани Цмур та солістів цих колективів.
«Я слухав і ... плакав. Стільки емоцій, думок. Пророче говорить Кобзар. А ми і за сто років його не почули, не зрозуміли до кінця, — сказав лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка Павло Гірник, який вийшов на сцену під вдячні оплески шевченколюбів. — Те, що говорить нам Шевченко, нині — надсучасне».
Ось такі патріотичні акції і мають транслюватися з телеекранів держави, якщо ми хочемо стати самими собою, «зі своєю правдою у своїй хаті».
Нині поет Павло Гірник живе в селі, далеко від міської суєти. Зір підводить, нездоров’я дається взнаки. Але перед Шевченківськими днями, наголошує, перечитував Кобзаря і свої твори теж: «Мені не соромно за те, що я написав». Чи твориться йому нині? «Не твориться. Але багато думається мені, — зізнається поет. — Йде війна. Мені вже за шістдесят. Очі не ті. Ноги не ті. Якби був молодший, дужчий, я був би там, де наші хлопці воюють. Мені соромно, що я не там. Але там я був би тільки тягарем. Мені б хотілося їм щось бодай сказати. Ніби я тут в мирі живу. Але щоразу, як піднесеш до рота ту ложку борщу, думаєш: чи вони в холоді там, чи в голоді... чи у вогні... як вони... сини наші... Є оця печаль внутрішня. А поки що ми із друзями уклали «Фронтовий «Кобзар». Таку захалявну зручну книжечку для бійців. Щоб прочитали, що говорив Шевченко про Україну, про Бога, про війну і про любов. Бо на війні (знаю від тих, хто повернувся), як правило, від куль і снарядів рятує Слово, тільки молитва. Духовні обереги — рідне слово, пісня, якісна поезія, література — не лише у Шевченківські дні — хай стають нам у захисті і в запеклій інформаційно-зомбувальній війні, що триває...»
Учасники дійства оглянули книжкові та фотодокументальні виставки до Шевченкіани, із фондів міської ЦБС та Музею історії міста Хмельницького.
Упродовж дня на Проскурівській лунали з динаміків Тарасові вірші. Хотілося читати Кобзаря і Гірника. Та якщо «Кобзаря» придбати у книгарнях та на розкладках міста, слава Богу, не проблемно, то спробуйте віднайти збірку «Посвітається» нашого національного шевченківського лауреата Гірника... Немає її...