У кожної людини, мабуть, є своє неухильне правило – своєрідний дороговказ, чи то кредо, яким керується вона впродовж життя. Не виняток і священнослужителі. Так, до прикладу, супутньою мудрістю мого співрозмовника отця Дмитрія з села Білогородка Ізяславського району, став біблійний вислів: «На все воля Божа».
Молодий священнослужитель каже, що неодноразово мав змогу пересвідчитися у цьому на власному прикладі. Часто нагадує про цю істину своїм прихожанам.
Із його маленького села Базар у Чортківському районі на Тернопільщині, як кажуть, мало хто вибивався у люди. Більшість жила щоденними сільськими клопотами, не думаючи про світ за отчим порогом. А у Дмитра Ваврика з дитинства було відчуття, що попереду його чекає незвідана далечінь, куди покличе його мрія. Родина Вавриків була глибоко віруючою. Щонеділі та у православні свята йшли до церкви. Якесь особливе відчуття огортало малого Дмитра, коли вистоював службу Божу, вслухався у церковні переспіви. Тож з восьмого класу хлопець став прислуговувати біля священика. Приходити доводилося раніше за інших, а залишати храм, коли усі розійдуться, але жодного разу про це не пошкодував.
Згодом успішно пройшов співбесіду на вступ до Київської Богословської академії, а після прослуховування його відразу взяли першим тенором у хор.
Вимоги до студентів були надзвичайно високими, як у навчанні, так і з огляду на моральні якості. Тож не дивно, що із 42 до завершення навчання дійшли лише 16. Після закінчення академії Дмитро поєднав свою долю із надзвичайно дорогою йому дівчиною Яриною, і вирішив далі йти шляхом священнослужителя.
– У храмі святого Архистратига Михаїла у Жмеринці 6 листопада 2013 року пройшов висвячення, — розповідає отець Дмитрій. – Впродовж трьох років я проводив богослужіння у Жмеринці і мав прихід у селі Олексіївка.
Прижився, знайшов підтримку і порозуміння з людьми, розпочав будівництво храму. Та Богу було угодно, щоб я переїхав на Хмельниччину. У раніш невідомому мені селі Білогородка утворилася громада Української православної церкви і їй необхідний був священнослужитель.
Швидко зібралися і приїхали на нове місце. Попри те, що, по суті, довелося починати усе спочатку, мене зігрівала і надихала думка про те, що саме я разом з місцевими жителями буду стояти біля витоків розбудови Української православної церкви Київського патріархату у Білогородці.
Якраз у визначний день Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня минулого року в селі був закладений та освячений хрест, де згодом звеличиться сам Храм Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату, про який клопочеться уся громада. А поки одну з кімнат колишнього інтернату переобладнали під проведення Богослужінь. Варто додати, що коло прихожан стає все ширшим. Адже діяльність отця Дмитрія не обмежується лише обов’язками священика. Він активно долучається до всіх життєво важливих питань сільської громади, не стоїть осторонь у розв’язанні її насущних проблем.
Та з перших днів у Білогородці отець Дмитрій мріяв про церковний хор. А коли дізнався, що свого часу в селі був прекрасний пісенний колектив, загорівся бажанням згуртувати місцеві таланти. Допомогла у цьому сільський голова – Оксана Тарасюк.
І віднедавна не лише церковний, а й сільський хор розпочали інтенсивні репетиції. Поряд з церковними переспівами, у репертуарі хористів глибоко патріотичні твори. До прикладу, надзвичайно прониклива пісня «Україно, молюся за тебе» увійшла в життя отця Дмитрія ще у Жмеринці, коли громадськість міста проводила масштабний захід у пам’ять розстріляних на Майдані активістів. Удосконалюють виконання і відомого твору «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни», а також пісню про Білогородку, автором якої є директор місцевої школи Василь Сопронюк.
– За Божою волею я опинився серед добрих людей, разом з ними ми творимо добрі справи, надіємося, прагнемо, – каже отець Дмитрій. – Життя людини не може будуватися на суцільній радості чи смутку. Перше дається Господом в нагороду за правильні діяння, а друге посилається задля випробувань, які врешті загартовують людину, змушують замислитися, позбавитися помилок, навернутися на праведний шлях. Ось як часто буває: коли людині добре, вона забуває, на жаль, про Бога. А тільки стається біда – згадує і сокрушається, чому прийшло нещастя. Але ж віра – це не щось одноденне, тимчасове, побічне. Якщо в людині закладена справжня Віра, то вона позитивно впливає на її вчинки, сприйняття, усвідомлення.
Напередодні великого Воскресіння Господнього усім людям побажаю Віри, яка допоможе вистояти перед негараздами, яка вдихне нові сили, поведе за собою...
Gismeteo 
