З нагоди 26 річниці Незалежності України в Кам’янець-Подільській центральній районній бібліотеці члени сучасного творчого клубу «Нота натхнення» провели майстер-клас «Модно бути українкою».

Найбільша кривда — коли народ обезглавлюють, позбавляють його власних світочів, зав’язують очі, відбирають здатність тверезо мислити і поганяють у прірву… Відомо, чому так чинили і чинять — силою чи обманом — загарбники щодо українців: це у нас — райська земля, багата на копалини, ясні зорі, тихі води, молочні ріки, медові береги… І ми, оберігаючи цю святу, Богом нам даровану твердь, не перестаємо самі собі дивуватися: як зуміли, попри ворожі навали, що віками нас плюндрували і нищили, – знову і знову проростати тут могутньою порослю, чіпко тягнутися до сонця і давати плоди…
Дивовижний приклад такого відродження — спалах національного, державного самоусвідомлення у Проскурові під час Української революції 1917-1921 років.

Днями Ярмолинецький районний центр культури і дозвілля врочисто відзначив тридцятиріччя.

Михайло Михайлович  Коцюбанський народився у 1956 році на Кам’янеччині в селі Панівці. Працював геофізиком у Заполяр’ї,  служив в Афганістані,  був редактором Кам’янець-Подільської телерадіокомпанії  «Подолянин ТV»,  кореспондентом обласної газети «Подолянин»,  міської – «Кам’янець-Подільський вісник», скуштував заробітчанського хліба в Португалії, де також редагував україномовну газету «Міст»;  обіймав посади завідувача відділу внутрішньої політики Кам’янець-Подільської райдержадміністрації, провідного фахівця соціальної служби району.  
Михайло Михайлович  пройшов два  Майдани,  учасник АТО, понад рік зі  зброєю у руках стояв  на захисті цілісності і незалежності України і повернувся до рідної домівки лише після важкої хвороби, отриманої на війні. Нині батька на сході країни замінив його син Юрій.
Писати вірші та прозу почав рано. Друкувався у багатьох місцевих, обласних та всеукраїнських виданнях. Наразі підготував до видання збірку поезій. Бере активну участь у громадському  житті Кам’янеччини. Член Національної спілки журналістів України.

Можна скільки завгодно нарікати на безгрошів’я, владу чи важкі часи. А якщо  просто взятися дружно і зробити добру справу для громади — власне, для самих себе?