Цікава ідея була нещодавно в інтернеті: «арештували двох прокурорів — вилучили півмільйона доларів. В Україні прокурорських двадцять тисяч… Може, не треба й гроші в МВФ позичати?»
Чимось ця думка видалася схожою із тією, яку висловив фінансовий аналітик Василь Ваків (див. «ПВ» від 9 липня, «Бюджет, захований в панчохи»): в нас є багато резервів, грошей у державі вдосталь і без міжнародних фінансових інституцій. Достатньо населенню витягти їх «з-під матраців» і запустити в банківський обіг. Причому, кошти є як у «кращих представників» судової системи, яких хапають на гарячому, а потім відпускають під заставу, аби вони могли спокійнісінько утекти за кордон, так і у пересічних громадян. У матеріалі йшлося, що не варто боятися банків, бо держава гарантує повернення вкладів у розмірі до 200 тисяч гривень, навіть у випадку банкрутства фінустанови. Але, виявляється, не тільки події останніх місяців, масове припинення роботи банків (уже більше п’ятдесяти ліквідуються) — тобто, звичайний острах лишитися без грошей — примушує людей тримати гроші «у панчосі». Залишилася пам’ять із, здавалося б, давно забутих років, образа на державу за вкрадені внески «Сбєрбанка». Люди не хочуть зв’язуватися з банкірами, не забувши, як їх пограбували комуністи при розпаді Радянського Союзу. А ще гіперінфляція перших років Незалежності залишилася у спогадах громадян, які з великою пересторогою й досі ставляться до фінансистів. Принаймні таке враження виникло від листа нашої шановної дописувачки з Шепетівки Анісії Петрівни Пізнюр:
«Доброго дня, журналісти «Подільських вістей»!
Я прочитала в номері №№ 74-75 статтю «Бюджет, захований в панчохи». Хочу розповісти, як я гроші в банку зберігала й які проценти мала.
Кожного місяця потрошки перераховувала. І яка я була рада, коли щоосені мама телятко до мене на «книжку» «приганяла». Україна стала незалежною, а ми, вільні, забажали зняти з «книжки» гроші — а в банку їх катма. Пізніше зрозуміла, що мої гроші «чортові в рот попали»!
В той час роки до пенсії підганяли. Так не гоже піти на пенсію, а за душею нічого не мати. Стали на чоловікову одну заробітну плату жити, а свою усю зарплату на «книжку» класти. Так за 1993 рік 12 тисяч поклала. А коли стали СРСРівські по тисячі давати, так я забажала й українські з «книжки» зняти. Так мені сказали, нате 1 гривню 20 копійок та й цей рахунок закриють. Я такого не схотіла, а вирішила, може, років через 50 для праправнука хай на буханець хліба буде.
Так що у 76 років тільки зі своїми болячками залишилася. А чоловік кепкує: зніми гроші та ще й забери проценти — їдь на Канари й там на морі залиш свої болячки. А я йому говорю: ти здав свій сертифікат та ще й сестрин у Київ інвестору. От як отримаєш дивіденди, разом будемо розкошувати. А він каже: обскубли нас банкіри й аферисти, як зарізану курку.
Дякую, що прочитали, а ще буду дуже і дуже дякувати, якщо можете взнати та написати, скільки мені довелося б в банк заплатити, щоб в той час, у 1993 році, я взяла 12 тисяч у кредит?»
Приємно читати листа від людини, яка, незважаючи на всі фінансові втрати, із таким добрим гумором згадує всі негаразди, яких зазнала під час фінансових оборудок останніх днів СРСР та перших років Незалежності. На ваше прохання, шановна Анісіє Петрівно, ми зателефонували до Хмельницького обласного управління АТ «Ощадбанк» та з’ясували, які відсотки були за кредитом у 1993 році. Тоді вони становили 40-60 процентів річних. Тобто, позичивши 12 тисяч, через рік (якщо не сплачувати щомісяця) ви мали б повернути в банк 16,8-19,2 тисячі. А якщо відверто, то саме того року банківська позичка була б вкрай вигідним бізнес-проектом. Індекс інфляції саме тоді став рекордним для України – 10256 відсотків! Щомісяця (!) гроші знецінювалися у 1,2-1,9 раза. Позичивши 12 тисяч, через рік повернули б (якщо врахувати купівельний еквівалент купоно-карбованців) до банку суму в сто разів меншу. Здається, цей рік багато хто запам’ятав — пік гіперінфляції. Бо до цього — 1992 року — гроші знецінилися «лише» в двадцять разів (індекс інфляції — 2100), опісля — в 1994 — в п’ять разів (індекс — 501,1).
Повертаючись до теми, де зберігати гроші, не забуваймо: вони знецінилися б і в банку, і «в панчосі». І це біда всіх українців, які втратили свої заощадження. Нині ж принаймні економічна ситуація значно краща — чи є сенс тримати накопичене удома? А якщо не довіряєте вітчизняній валюті, то завжди можна купити долари-євро (якщо є за що в наш неспокійний час) та покласти їх у банк.
Gismeteo 
