І чого, здавалося б, народові ще треба? Це я з приводу невгасаючих пристрастей навколо комунальних послуг, викликаних ще отим, давненьким вже, їх різким здорожчанням. Адже уряд відразу розробив таку “просту” і ледь не всеохоплюючу програму субсидіювання.

Сам прем’єр “з барського плеча” виділив аж 1200 кубів дешевого газу на опалювальний сезон. А з 1 січня цього року ще й вступили в дію поправки до Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність”, у статті 17 IV розділу якого чорним по білому написано, що “періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, здійснюються за рахунок суб’єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.
Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту, що є власністю фізичних осіб, покладається на суб’єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.
Періодична повірка проводиться за рахунок тарифів на електро-, тепло-, газо- і водопостачання».
Тож, шановні споживачі, грійтеся, мовляв, тепер, досхочу, їжте, пийте, мийтеся — словом, користуйтеся усіма благами цивілізації. Потому ж лише підрахуйте спожите “за можливістю й потребами”, вчасно сплатіть за нього та спіть спокійно...
Аж ні — лихоманить народ. А чому? Та тому, що розрекламована система субсидій виявилася далеко не бездоганною, почасти несправедливою і загалом принизливою. Тому, що “прем’єрське благо” з нормою на сезон все одно означає 200 кубів газу на місяць за прийнятною ціною, решта — за захмарною. Тому що, як не приховуй за довжелезним словоблуддям суть так званого вдосконалення законодавства, а люди все одно дочитаються до найголовнішого, сказаного в останньому реченні, — про те, що “повірка проводиться за рахунок тарифів”. І, зрештою, усім стає зрозуміло: так чи інакше, зумисне чи ні, з чийогось задуму чи випадково, та все виходить на одне — українців дурять. Коли й не прямо, то якось завуальовано.
Конкретними фактами на підтвердження сказаного вище можна було б заповнити усі шпальти нашої газети, якби цитувати редакційну пошту або провести опитування серед споживачів отих послуг. Але я наведу лише кілька, найкрасномовніших.
Почну з власного досвіду. Передусім про субсидію. На неї претендувати не смію, бо прописана у квартирі одна, відтак вважається, що увесь дохід витрачаю лише на свій добробут. Хоча з нього ж таки утримую доньку-студентку, якій оплачую ще й проживання в іншому місті. А нещодавно випало “щастя” повіряти лічильники холодної та гарячої води. Їх у мене, як на те, аж чотири. Як законослухняний громадянин та добросовісний платник за комірне, на повідомлення про необхідність повірити засоби обліку подачі та відведення води прореагувала миттєво  — зателефонувала у відповідні служби та узгодила час візиту їхніх представників. І то нічого, що мені, як і кожній працюючій людині, знову довелося (наголошую на цьому, бо так було кілька років тому, є і, вочевидь, буде) відпрошуватися з роботи щонайменше на цілий день. А ще, пригадуючи минулу епопею з розпломбуванням, демонтажем, заглушками, довготривалою повіркою, записом у чергу на контролера.., відразу налаштувалася “доплатити”, аби лише заміна лічильників на вже придатні до експлуатації відбулася одразу. Зрештою, так у кінцевому результаті виходить не тільки швидше, а й дешевше, ніж вам ледь не півмісяця рахуватимуть за середніми нормами споживання. Попервах ніщо не віщувало неприємностей. Прийшов працівник “Теплокомуненерго”, без жодних проблем поміняв лічильники гарячої води. До того ж — безкоштовно. Адже, виявляється, плата за це вже закладена в тариф. А от з “Водоканалом” довелося “повоювати”. Першому візитеру з цієї “контори” не сподобалися умови доступу до приладів обліку води на кухні, і він навідріз відмовився виконувати свою роботу. Прохання поміняти лічильник хоча б у ванній кімнаті та аргумент, що півгодини тому в моїй квартирі вдало здійснив аналогічну процедуру представник теплопостачальної компа-   нії, проігнорував. Щоправда, за якісне обслуговування (наступного вже дня) іншому майстру з тієї ж служби не втомлююся дякувати: замінені лічильники (за що я, звісно, розрахувалася відповідно до розцінок, бо вартість цієї послуги не внесено до тарифу за холодну воду) працюють безвідмовно...
То які претензії? Жодних — до безпосередніх      надавачів послуг. А от до тих, хто прописав норму повіряти ці прилади обліку через певний час, а не відповідно до того, як вони експлуатуються, вважаю, обґрунтовані. Ну, скажіть, чому мій лічильник, “накручуючи” за місяць заледве куб використаної води, втрачає свій “ресурс довіри” за такий же період, як і той, що працює практично безперервно у квартирі сусідів, де мешкає шестеро осіб? Незрозуміло. Цікаво, і яка частка у хмельницькому тарифі на гарячу воду (аж 34 гривні за куб, що майже на 25 гривень дорожче від холодної) належить повірці лічильників? Підозрюю, що споживачам вигідніше було б раз на кілька років розрахуватися за цю процедуру окремо, ніж щоразу переплачувати за неї, відкручуючи “гарячий” кран...
Але вода — то лише “квіточки”. Набагато серйозніша проблема з теплом, яке на порядок дорожче. Найбільше потерпають мешканці тих багатоповерхівок, що не обладнані лічильниками. Адже їх досі змушують сплачувати за завищеними (щонайменше на третину, як показують реальні обсяги теплоспоживання) нормами. Однак і в будинках, де функціонують прилади обліку, почасти можна почути про усіляку чудасію. По-перше, раніше люди купували та встановлювали такі лічильники за власний кошт і, ясна річ, ніхто їм тих витрат не компенсував. Як і утеплення фасадів, встановлення енергозберігаючих вікон і таке інше. По-друге, не дуже чесно виглядає і зрівнялівка в розподілі спожитого тепла між мешканцями висоток та примусове стягнення з них плати за опалення коридорів і сходових клітин, де інколи температура вища, ніж у квартирі. Адже хтось і справді чимало своїх кревних вклав в утеплення помешкань та продовжує економити, а в когось цілодобово навстіж старі вікна... І вже зовсім не- зрозуміла ситуація: чому суттєво відрізняються показники споживання теплової енергії ідентичними будинками за один і той же період? У результаті платіжки за тепло в деяких багатоповерхівках на 20-30 відсотків вищі, ніж в середньому по такому житловому фонду. Тут, очевидно, маємо справу з прихованим та вишуканим обманом...
Але хоч обурюйся, хоч ні — однак мусиш платити. А ще тішитися, що не спіткала гірша біда. Така, скажімо, про яку розповів “Подільським вістям” у своєму листі Василь Григорук із Дунаєвець. “Маю приватний будинок, який будував ледь не півжиття. Дорогою ціною далася і його газифікація. Та коли вели оте голубе паливо, Бог напоумив усе ж не викидати грубки. Тож цієї зими вирішив економити. Та що там вирішив — змушений був. Через захмарну вартість імпортного (не знаю, лишень, де дівається український) газу, дуже малі норми його споживання та жалюгідну свою пенсію. Ще з літа пристарався дров, настягував усілякого ломаччя, племінники ще й брикету підкинули. Після того, як у ще теплому листопаді за вісім діб мій старий котел (на новий вже не спроможуся) “зжер” аж 180 кубів газу, я “скрутив” його на мінімум. Лише в грубках протоплював, та й то так, аби не вклякнути від холоду. Якби ж знаття, чим обернеться ця “заощадливість”. Після перших сильних морозів потріскали (а подекуди повиривало цілими шматками) усі батареї та труби. Вода з них фонтаном била. А за ніч і кригою на підлозі взялася. Сталося це напередодні свят. Діти з онуками в гості приїхали — аж руками сплеснули: оце “сюрприз” підніс їм дід! Тепер добру мороку мають зі мною. Та ще ж у яку копієчку влетить ліквідація наслідків моєї економії...”
Неважко уявити, з яким тягарем на серці, з якою образою писав цього листа старенький. У подібній халепі  цієї зими опинилося, напевно, чимало незаможних українців, яких рідна держава поставила перед вибором: або їсти, або грітися, або лікуватися, або... вмирати. Та навіть останнє не кожен може собі дозволити. Василеві Григоруку, принаймні, точно не випадає найближчих кільканадцять літ і думати про це. Бо ж усе, що склав на “той” день, доведеться витратити на ремонт опалювальної системи та помешкання...
Бідні люди. Та ще й на кожнім кроці (у незбагненно заплутаній комунальній сфері насамперед) принижені й обдурені. Хіба ні?