У зиму ми входили легше. Хоча б тому, що в душах було більше сподівань і віри. В очах — більше оптимізму. В гаманцях — більше грошей.
Ми, звісно, готувалися до виснажливого опалювального сезону. Хто гривні, мов на чорний день, складав. Хто встановлював твердопаливні котли чи поновлював грубки і завзято рубав дрова. Хто на газовім котлі мало не пломбу ставив, аби рука не потягнулася вмикати, щоб потім цілу зиму палити лишень у грубках, сахаючись холодних кутків, взуваючись у шиті валянки і кутаючись у теплі камізельки...
Ще навіть у листопаді ми почувалися більш упевнено. Бо що там, здавалося, перша чи й друга плата за комунальні послуги? Невже не подужаємо? Але, коли вже в лютому довелося сплачувати, приміром, за двокімнатну квартиру (50 квадратних метрів) 1300 гривень, народ злякався. Бо відчув насправді, що це йому таки не під силу. І це, зауважте, при тому, що Бог дарував нам теплу зиму, коли і газу, і дров, й електроенергії використовувалося значно менше. А якби нам усі три місяці морозу градусів по 10-15?!
Як би там не було, але зиму ми, вважайте, пережили. Ну, ще у березні доведеться витрусити зі спустошених гаманців, скажено економлячи навіть на хлібі, не те, що на сметані й м’ясі, тисячу чи більше гривень. А там, дивись, і справжня, тепла весна настане. І що, запануємо ми тоді, ситі й обігріті? Авжеж, панами станемо. Бараболі їсти не будемо, бо вся вже в основному з’їдена або згнила. М’яса, як і належить панам, теж не будемо вживати, бо від нього холестерин високий і всілякі хвороби чіпляються. І, нарешті, хліб нам справді буде не по зубах, як то кажуть. І не тому, що пани його теж не дуже жалують, аби не гладшати. Нам, сіромахам, він ще, ой, як смакує! Особливо з маслом чи сальцем, чи з ковбаскою і сиром твердим, чи з молоком і повидлом сливовим. Без хліба, знаємо, нікуди, бо таки він у нас, хай би що там дієтологи не казали, — усьому голова. Але і він нині став дорожчим. Хай на 50, хай навіть на 30 копійок, але звичайна хлібина за 8 гривень — це вражає. Це б’є під дих так сильно, що навіть подорожчання проїзду в маршрутці в обласному центрі (з першого березня уже 3,5 гривні) видається абсолютно незначним. Бо хліб — це соціальний, найнеобхідніший продукт для основної маси населення. Навіть на одному хлібі з водою можна вижити в екстремальних ситуаціях. Тепер що нам залишиться, вода? Авжеж, якщо літо не буде ще спекотнішим, ніж попереднє...
Зрештою, я не знаю нині хоч якогось продукту чи товару, який би за останні місяці не зріс у ціні. Взагалі-то, пишучи матеріали про підвищення цін, належить, хоча б задля годиться, брати коментарі у керівників відповідних інстанцій. А тепер, власне, для чого це? Хто може обгрунтовано прокоментувати стрибок цін на ті чи інші товари? Пояснення одне: це подорожчало, бо здорожчало те і те. Так само у ситуації з хлібом фахівці пояснюють зростанням ціни на борошно. Якщо раніше тонна борошна коштувала в середньому 3800 гривень. то тепер — 5900. Відповідно, впливає на ціноутворення й подорожчання енергоносіїв, пально-мастильних матеріалів. Але відбувається просто констатація факту. А доступних, як то кажуть, коментарів катма. Втім тепер тенденція дещо змінилася. Нам, навпаки, уже заздалегідь повідомляють про чергове підвищення цін, щоб ми призвичаїлися до цього і щоб ні в кого й думки не виникало обурюватися. От, приміром, тарифи на електроенергію. Уже цілих півроку ми знаємо, що з першого березня світло подорожчає на 25 відсотків. Навіть готувалися в більшості до цього: хто хитріший, заплатив за кілька десятків кіловат (ще не використаних) за старими цінами. Хай двадцять гривень економії, але все одно приємно. І, зрештою, це майже три буханки хліба. Чи півтора літра магазинного молока. Чи пачка масла. Чи шість поїздок у міській маршрутці. Чи — всього 150 грамів горілки з півлітрової пляшки найдешевшої горілки, яка з 1 березня теж подорожчала і коштує 70-75 гривень.
Хоча 20 гривень — це навіть не 1 долар. І наша мінімальна зарплата — це лише 51 долар. А мінімальна пенсій ще менша — 40 доларів. І навіть непогана, за нашими мірками, зарплата розміром, приміром, 3500 гривень, це, всього-на-всього, 130 доларів. Співставте ці цифри з нинішніми цінами, і відразу вималюється реальна картина нашого життя. Та що там її ще малювати! Ми всі герої цієї картини, учасники цієї драми. І всі розуміємо, у якій ямі (можна, вибачте, вжити й інше слово) нині знаходимося. Звичайно, і минулими роками важко доводилося, але щоб так!..
Не буду більше забирати вашу увагу. Просто зацитую листа від вчительки-пенсіонерки з Ярмолинецького району:
“Живемо ми з чоловіком, теж пенсіонером, удвох. І за січень, незважаючи на наші пільги, довелося заплатити за газ 1438 гривень! Важко передати словами мої почуття. У мене раптово піднявся тиск, стався мікроінсульт. І вже ліки не було за що купувати. Доки? Доки нас будуть обманювати, обкрадати і робити злиднями?!”
І справді, доки? Доти, поки в нас вистачить терпцю? А якщо терпець скінчиться, що буде? Що? Хто спробує відповісти?
Gismeteo 
