Хмельниччина багата не лише родючими ґрунтами, але й унікальними і рідкісними ресурсами, які залягають у її надрах. Серед них — цінні каоліни (біла глина). Одне з найбільших і найбагатших родовищ цієї сировини розташовується саме в нашій області — в Шепетівському районі (Майдан-Вильське родовище поблизу села Судимонт).

Залежно від хімічного і мінералогічного складу сировини та ступеня її обробки каолін і каолінові глини застосовують для виробництва фарфору, фаянсу, керамічних, гончарних виробів і будівельних матеріалів (вогнетривкої цегли, черепиці, керамічної плитки). Майдан-Вильське родовище розвідане ще в п’ятдесятих роках минулого століття. Фактично, воно розглядалося, як стратегічний запас сировини для Майдан-Вильського комбінату вогнетривів, Полонського фарфорового заводу і заводу художньої кераміки. Зараз практично повністю контроль над запасами каоліну отримав ПАТ «Майдан-Вильський комбінат вогнетривів».
Дещо про інвестора
Комбінатом вогнетривів володіє Керамічна група «Голден Тайл» київського бізнесмена Валентина Шеветовського. В це ж об’єднання входять Харківський завод з виготовлення керамічної плитки і ПАТ «Шахтострой» (каолінове родовище, яке є сировинною базою заводу). До речі, інвестор не приховував і не приховує, що частину сировини з Хмельниччини відправляють на харківське підприємство. Однак, які об’єми каолінів вивозяться з нашої області — не уточнюють.
Комбінат вогнетривів успішно працює і нарощує виробництво. Ні в районної влади, ні в селищного голови Михайлючки до інвестора немає жодних претензій. Навпаки, підприємство виділяє чималі кошти на соціальну сферу, ремонтує дороги. Зараз комбінат завершує реконструкцію громадської лазні.
Майдан-Вильський комбінат виготовляє вогнетривку білу цеглу, з якої мурують печі, каміни і грубки. Селищна рада щомісяця отримує від підприємства близько сімдесяти тисяч гривень у вигляді податку на землю. Погодьтесь, для села це чималі кошти. На комбінаті працює 155 чоловік, середня зарплата – 3500 гривень. У нинішніх умовах на селі будь-яка робота — це вже ледь не дар Божий. У свої активи інвестор вкладає чималі кошти. З 2012 року власник комбінату інвестував двадцять мільйонів гривень капітало- вкладень на оснащення і модернізацію виробництва. Поліпшилися умови праці, збільшилася продуктивність.
Валентин Шеветовський серйозний і відповідальний бізнесмен, який своїми вчинками демонструє: прийшов працювати на Хмельниччину всерйоз і надовго. Керівництво комбінату декларує серйозні наміри з розвитку виробництва. Зараз підприємство виготовляє п’ять мільйонів штук цегли на рік. У майбутньому планують збільшити обсяги до п’ятнадцяти мільйонів. Проте, враховуючи запаси родовища, які комбінат контролює, стільки сировини буде забагато, навіть якщо підприємство справді потроїть потужності.
Просити довго довелося
Ще у 2014 році адміністрація комбінату вогнетривів регулярно зверталася до обласної ради з пропозицією надати спеціальні дозволи на вивчення і промислову розробку великих ділянок родовища поблизу села Судимонт. Делегація від комбінату приходила ледь не на кожну сесію облради. Та на облраду попереднього скликання численні прохання не справляли особливого враження. Депутати не поспішали голосувати «за», а натомість, провалювали голосування. І в обласної ради, і в облдержадміністрації були справедливі побоювання, аби не сталася монополізація одним підприємством усіх запасів цінної сировини. Комбінат просив у депутатів ні мало ні багато — дозволи  на дві ділянки родовища близько сорока і ста гектарів.
У 2015 році 20 серпня на сесії обласної ради депутати таки надали спецдозволи на вивчення і промислову розробку західної ділянки Судимонтського родовища. На користь Майдан-Вильського комбінату прозвучав новий переконливий аргумент. Власник комбінату Валентин Шеветовський викупив Полонський фарфоровий завод і пообіцяв, що у разі надання дозволів на розробку родовища це підприємство знову запрацює. Передбачалося, що воно почне виготовляти керамічну плитку.
Тож на сесії облради 17 лютого цього року депутати погодили надання дозволів для комбінату вогнетривів на розробку східної частини Судимонтської ділянки каолінів. На цьому, фактично, концентрація каолінових запасів Хмельниччини в одних руках завершилася.
Тисячі обманутих
Колись полонські фарфор і кераміка були однією з візитівок нашого краю. Та фарфоровий завод повністю припинив діяльність у 2008 році. Колишні власники аргументували зупинку підприємства дуже просто: полонська кераміка не витримує конкуренції з дешевою китайською. Тоді безробітними стали тисяча шістсот чоловік. Сукупний борг перед працівниками заводу склав понад два мільйони гривень. Відомчі будинки, які зводилися ще за радянських часів, розташовуються зовсім поруч із фарфоровим заводом. Тут і живуть його екс-працівники. Людям боляче дивитися на руїну підприємства, якому вони присвятили двадцять-тридцять років. У кожного трудівника своя історія і сума боргу, яку люди так і не отримали. Комусь винні п’ять тисяч гривень, а кому — десять-п’ятнадцять. Більше пощастило тим, хто забрав частину невиплаченої зарплатні керамічним посудом. Потім і продукція закінчилася — більшість залишилася ні з чим.
Колишнє підприємство офіційно визнано банкрутом. В екс-трудівників залишилися лише спогади про минулу велич заводу. Людям важко повірити в можливість його реанімації.
Чому не спрацює?
Але повернімося до багатств Хмельниччини, оскільки нас насамперед ціка-  вить, як будуть використовуватися надра області. Ще рано говорити про серйозність намірів інвестора відроджувати Полонський фарфоровий завод. Хоча це було однією з ключових обіцянок бізнесмена, під яку, власне, облрада і надала дозволи на користування цінними родовищами, проте лише час покаже, що насправді планує робити інвестор. Нікого не звинувачуємо, але є об’єктивні факти і запитання, які свідчать про те, що відродження знаменитого фарфорового підприємства перебуває під великим питанням.
Імовірно, що інвестора цікавить лише сировина, яку будуть вивозити в Харківську область для завантаження тамтешнього плиточного заводу. В. Шеветовський, купуючи значну частину акцій Майдан-Вильського комбінату вогнетривів у 2012 році, добре знав про багатства надр Шепетівщини. Напевно, Валентин Валентинович читав (а може, і замовляв) дослідно-наукове вивчення Майдан-Вильського родовища. Ще у 2011 році група науковців з Дніпропетровська і Одеси провела вивчення запасів каолінів Хмельниччини. Наукові висновки і досліди були викладені у науковій статті про перспективи розробки і освоєння Майдан-Вильського родовища. Науковці провели детальні експерименти на різних ділянках родовища, оцінили хімічний та мінералогічний склад надр і навіть вказали, які з досліджуваних груп каолінів краще використовувати для виготовлення тієї чи іншої продукції.
Перше. Матеріал на «Depo.ua Харьков» за вересень 2015 року. У статті йдеться про перспективні напрями розвитку економіки Харківської області. Один з важливих і успішних — виробництво будівельних матеріалів. Як позитивний приклад галузі — Харківський завод керамічної плитки. Виробництво активно розвивається, один за одним відкриваються нові цехи. Об’єми виробництва зростають, а отже, збільшується потреба в сировині, себто, каолінах.
Друге. Сировинною базою заводу в Харкові, як ми вже зазначали, є ПАТ «Шахтострой». На офіційному сайті Керамічної групи вказано, що «Шахтострой» щорічно добуває близько 300 тисяч тонн сировини, з них 130 тонн йде на потреби плиточного заводу. Надлишки продаються партнерам в Італію та Іспанію. Тобто, за офіційними даними, харківське підприємство цілком забезпечене власним ресурсом для виробництва. Але для чого тоді каоліни вивозилися і продовжують вивозитися з Хмельниччини до Харкова?
ПАТ «Шахтострой» — родовище білої глини в селі Веролюбівка Костянтинівського району Донецької області. Цікаво, що, по-перше, село розташовується менш ніж за п’ятдесят кілометрів від лінії зіткнення в зоні АТО (трохи більше п’ятдесяти кілометрів до Горлівки, яка контролюється ДНР). По-друге, запаси родовища доволі скромні, лише 5 мільйонів тонн. Для порівняння, родовища білих глин у Донецькій області, які контролюють структури Ріната Ахметова і його партнерів, значно більші (Андріївське родовище — запаси майже 60 мільйонів тонн, Новорайське — майже 50 мільйонів тонн). Звісно, конкурувати за важливі ресурси з самим паном Ахметовим не дуже зручно.
Третє. Інвестор вказує, що капіталовкладення в Харківський плиточний завод склали мільйони гривень, оскільки підприємство працює за високими стандартами виключно на сучасному італійському обладнанні. Який сенс вкладати колосальні кошти в Полонський фарфоровий завод, від якого залишилися лише напівзруйновані будівлі? Шалені гроші коштуватиме лише «начинка» підприємства. Чи не перспективніше, з огляду на логістику, просто завантажувати виробництво вже працюючого, модернізованого і оснащеного заводу в Харкові, який, судячи з усього, гостро потребує сировини? Надлишки каоліну можна вигідно продавати своїм партнерам в Італії та Іспанії, з якими вже налагоджені хороші відносини. Це виглядає, з точки зору бізнесового прагматизму, значно вигіднішою схемою.
 Ми нікого ні в чому не звинувачуємо заздалегідь, просто ставимо актуальні запитання. Мабуть, кожен, хто вважає себе патріотом Поділля, погодиться — важливо, щоб ресурси нашого краю працювали на економіку нашої області, щоб прибутки від них йшли передусім в обласну казну, а не в кишеню бізнесмена.