Зростання ціни на гречку, безумовно, можна розцінювати як аномалію. Чомусь саме ця крупа стала інвестиційною заручницею фінансової нестабільності в державі. Згідно з даними Державної служби статистики, з 29 лютого по 30 березня 2016 року середні ціни на гречану крупу підвищилися на десять відсотків, сягнувши 30 гривень 82 копійок за кілограм. А днями я купувала її по 33 гривні за кілограм. Це — з мішка. Вартість фасованої — близько сорока гривень. Проте чи виправдане таке здорожчання?
— Це питання не стільки економічне, як політичне чи суспільне, — впевнена начальник відділу рослинництва департаменту агропромислового розвитку облдерж-адміністрації Ванда Сердюк. — Люди чомусь вважають саме цю крупу найнеобхіднішою, хоча її норма для однієї особи складає два кілограми на рік. Якщо брати у розрізі нашої області, то посівні площі цієї культури повністю задовольняють необхідні потреби населення. Цьогоріч аграрії запланували засіяти понад десять тисяч гектарів гречкою. Це майже на рівні минулого року. При середній урожайності 10-11 центнерів з гектара, маємо отримати біля 12 тисяч тонн зерна, з якого після переробки вийде приблизно вдвічі менше крупи. Населення області споживає гречки близько п’яти тисяч тонн. Тож аграрії краю повністю забезпечують цю потребу.
Проте є тут один нюанс: в Україні далеко не в кожній області виконують план з посіву гречки. І перекривати нестачу змушені інші. До того ж, посередники або переробники з різних регіонів намагаються придбати у виробників зерно, пропонуючи трохи більші суми. Звісно, ті, бажаючи заробити, погоджуються на такі умови…
Інше питання — чи саме процес переробки надзвичайно б’є по вартості гречки для споживача?
— На ціну гречаної крупи насамперед впливає вартість сировини. Сьогодні вона складає 18-19 тисяч гривень за тонну. У середньому з тонни зерна гречки отримуємо 670 кілограмів очищеної крупи січки (близько трьох процентів), — розповідає генеральний директор ТОВ «Хмельницький зернопродукт» Олександр Савчук. — Минулими роками мали й непогану рентабельність, за переробку гречки брали 15 відсотків. Половина від цієї суми покривала затрати виробництва крупи, а інша - йшла на розвиток підприємства. Нині ж маємо близько п’яти відсотків. Про яке оновлення виробництва може йти мова? Часто не вдається вийти навіть на нуль. Завод може переробляти до двохсот тонн зерна на добу. Втім, працюємо мало не у збиток собі… Бо якщо раніше наше підприємство переробляло сировину на давальницьких умовах, то нині змушене її купувати. До прикладу, цього року за тонну гречки ми платили сільгоспвиробникам по 18 з половиною тисяч гривень. Власним транспортом сировину привезли на завод. Тонна переробки коштує сьогодні 840 гривень. Цієї суми ледь вистачає на відшкодування затрат, що пішли на переробку (на електроенергію, воду, пальне, запчастини, тару, зарплату працівникам, податки…) У результаті маємо собівартість крупи гречаної — 28,99 гривні за кілограм, у якій переробка займає лише 1,25 гривні, а 27,74 – вартість сировини. Це — нескладна арифметика.
За словами Олександра Івановича, складові собівартості постійно в полі зору контролюючих органів. Жодних порушень вони не виявили.
— Але де взяти сировину? — продовжив Олександр Савчук. — Крім того, що доводиться її купувати, і не лише у виробників нашого краю, а це потребує величезних капіталовкладень, бо збільшилася вартість сировини, посіви ж гречки зменшилися за останні три роки в 3,5 раза… Якби ми працювали на повну потужність, підприємство мало б повне завантаження - з’явилися б кошти на розвиток.
На «Хмельницькому зернопродукті» добре знають ціну енергоефективності. Аби хоч трохи зменшити вартість затрат при переробці, вже давно відмовилися від природного газу — котельня працює на відходах виробництва (лушпинні). І це називають одним з основних шляхів порятунку, щоб втриматися на плаву. Втім, часте підвищення ціни на електроенергію та інші матеріали вносить і свою негативну частку у виробництво.
А сіють наші аграрії й справді значно менше гречки, ніж колись. Ванда Сердюк каже, що ще п’ять років тому на Хмельниччині ця медоносна рослина займала 35 тисяч гектарів. Чому ж нині її сіють чи не втричі менше? Адже потребує мінімальної кількості міндобрив, гарний попередник сівозміні. Та й ціна на неї чимала…
— Вона низьковрожайна, — пояснює Ванда Святославівна. — Вклавши майже стільки ж коштів та зусиль, до прикладу, у сою, ріпак чи соняшник, аграрій може заробити набагато більше. А це, на жаль, доволі вагомий аргумент для більшості наших хліборобів.
Чи була б гречана крупа дешевша, якби збільшили посіви? Переробник впевнений, що так. Бо виробники, конкуруючи, мусили б зменшити ціну. Але ж навіщо її тоді сіяти, якщо заробітки зменшаться? Можливо, за рахунок валу вдалося б збільшити рентабельність… З іншого боку, ринок та аграрний бізнес диктують нині свої умови виживання сільгоспвиробникам. І щоб вплинути на структуру посівів фермерських господарств, агрохолдингів та інших виробників у державних управлінців, на жаль, немає ні інструментів, ні повноважень. Як змусити аграріїв сіяти ту чи іншу культуру, якщо їм це не вигідно?
Держава, на жаль, забула про цю важливу культуру, впевнений керівник переробного підприємства. Попри те, що в аграрному міністерстві торік пообіцяли підтримати українських фермерів, досі питання збільшення посівів гречки залишається здебільшого тільки на папері.
Gismeteo 
