Державне підприємство «Красилівський агрегатний завод» (ДП «КАЗ»), що входить до концерну «Укроборонпром»,  — одне з провідних не лише на Хмельниччині, а й загалом у  машинобудівній галузі. До того ж, воно є бюджетоутворюючим для міста, вносить чималу лепту у наповнення державної казни. Зрештою, понад сім сотень красилівців трудяться на заводі, отримуючи стабільну та гідну заробітну плату. Тож події, пов’язані з усуненням від виконання обов’язків та арештом Петра Королюка – директора, який не лише врятував підприємство від загибелі, а й вивів у лідери промисловості —  викликали неабиякий суспільний резонанс. Вочевидь, і наша газета не може зоставатися осторонь цієї ситуації. Отож

Що було
Від розповідей  очевидців про те, у якому стані перебував Красилівський агрегатний на початку 2000-го, стає моторошно. Створений ще у 1968 році завод, на якому працювало понад три з половиною тисячі люду, зазнав повного краху. Через об’єктивні (та й суб’єктивні) причини підприємство не змогло пережити випробування важкими дев’яностими, і саме у рік свого тридцятиліття зупинилося. Виробничі споруди ледь не почали розсуватися на очах. Дах поволі перетворювався на суцільне решето — за дощової чи сніжної негоди вода лилася прямо на обладнання. Майже всі верстати з числовим програмним управлінням розукомплектували і вони скоріше нагадували купи брухту. Робітники, інженери та інші фахівці розбіглися хто куди бачив. Лише кілька чоловік з ремонтної бригади виходили щось полагодити вряди-годи. Далі гірше: відім-кнули електрику та опалення. У цехах гуляв вітер, блудили коти та скавуліли бездомні собаки. Кредиторська заборгованість підприємства сягнула майже 12 мільйонів  гривень, в тому числі 1,7 мільйона — із заробітної плати! Була порушена справа про банкрутство…
Ось таку руїну і зголосився прийняти шістнадцять літ тому Петро Володимирович Королюк. І навіть не вагався, бо просто не міг допустити, аби так безславно загинув його рідний завод, на якому він пропрацював з 1971—го до 1995 року, здолавши шлях від інженера-технолога до заступника директора.
І вже за кілька місяців виробництво відновили. Провели модифікацію роторних лічильників, розпочали освоєння серійного випуску нової цивільної продукції – газових котлів різних модифікацій, дачних меблів та інших виробів. Відтак до кінця 2000 року випустили товарної продукції на 8,5 мільйона гривень. У цей же час затвердили програму розвитку ДП «Красилівський агрегатний завод» на наступних п’ять років.
Уміючи адекватно реагувати на виклики часу, володіючи хистом добирати кадри та згуртовувати навколо себе професійну команду,  маючи великий досвід управлінця та проявивши найкращі риси талановитого менеджера, Петро Володимирович мобілізував колектив на виконання цього амбітного завдання…
Час потужного розвитку
З року в рік Красилівський агрегатний нарощував темпи. Спочатку розробили та впровадили у виробництво понад чотири десятки модифікацій газових опалювальних котлів, 14 модифікацій парапетних котлів, освоїли випуск конвекторів «Корді», побутового стабілізатора тиску газу, газо-
регулючого приладу, паяльних ламп, електрошашличниці та інших товарів народного вжитку. Затим, реагуючи на нові запити ринку, розробили і взялися виготовляти геліосистеми для гарячого водопостачання, 70 моделей твердопаливних котлів потужністю від 10 до 750 кВт, 7 моделей електрокотлів потужністю 6-30 кВт та кільканадцять інших найменувань продукції. А ще реанімували профільний напрям — завод знову почав випускати авіаційну техніку, питома вага якої в загальних обсягах виробництва тепер становить майже половину. Трагічні події останніх років змусили освої-ти і випуск виробів військового призначення…
Паралельно запроваджували новітні технології, модернізували виробничі лінії та закуповували сучасне обладнання (координатно -пробивні преси типу «Fin— Power», верстат лазерного розкрою металу, верстати автомати типу SL та WF, листозгинальні машини, ножиці порізки металу). Водночас реконструювали цехи. Дільницю порошкового фарбування, до прикладу, — повністю, відтак тут перейшли на новітню технологію напилення порошкової фарби.
А ще капітально відремонтували усі виробничі й адміністративні приміщення. Чи не найвитратнішою справою стало перекрити чималу площу дахової покрівлі, але ж зробили на віки!
І все це, зауважмо, за власні кошти підприємства.
Такі грандіозні зміни дозволяли постійно підвищувати якість та продуктивність праці, знижувати собівартість продукції. З нею тепер вони могли конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. І директор взяв на себе персональну відповідальність за пошуки нових замовлень, затребуваність того, що випускає завод,  бачення перспективи його розвитку. Хоча, нагадаємо, це державне підприємство.  Та Петро Королюк чітко усвідомлював, що саме йому держава доручила тримати цей фронт. Тож проблемами рідного заводу він переймався денно і нощно, працював практично без відпусток та вихідних, у відрядження доводилося «мотатися» по всьому світу…
Чого досягли
  Роки під керівництвом П.В.Королюка для Красилівського агрегатного без перебільшення можна назвати епохою відродження, яка переросла у «золотий вік». За цей час тут збудували щось на зразок комунізму у кращому значенні цього слова. Достатньо лише переступити поріг прохідної і навіч побачити, яким тепер стало це підприємство.
  Наведу лише кілька багатозначних цифр. У 2015-му виготовили продукції майже на 270 мільйонів гривень. Зростання обсягів виробництва торік склало 163 відсотки. Понад сім сотень красилівців трудиться на заводі нині, маючи не лише стабільну роботу, прекрасні умови для праці, а й досить пристойну зарплату  — торік  її середній рівень сягнув більше  п’яти тисяч гривень, а цього року зріс ще майже на тисячу. Підприємство не має жодних заборгованостей ані перед своїми працівниками, ані перед бюджетом та різними фондами, сплачуючи до них солідні суми відрахувань.
 У всіх цехах кипить робота. Порядок тут ідеальний. Як і на всій території заводу, яка швидше нагадує ошатний санаторій, бо повсюди квіти, газони, сади та ще велике озеро, на якому прижилися лебеді.
Приїжджі працівники забезпечуються гуртожитком, який також збудували  та обладнали усім необхідними за власні кошти. Має Красилівський агрегатний ще й прекрасну базу відпочинку в мальовничому куточку на березі Дністра на 100 чоловік.
Є на заводі їдальня, де повноцінний комплексний обід коштує 15-18 гривень (решту доплачує підприємство), медпункт, стоматологічний кабінет, кондитерський цех, магазин, у якому продають товари в рахунок зарплати. Піци, булочки та артезіанську цілющу воду може споживати кожен безпосередньо на робочому місці впродовж зміни. Бо перейматися здоров’ям заводчан для керівника — святе! Ясна річ, що увесь соціальний пакет гарантовано надається на підприємстві. Та, окрім цього, тут ще розроблено цілу низку пільг та преференцій на кшталт різного роду преміювання, можливості взяти безвідсотковий кредит чи отримати допомогу в разі необхідності…
 Аж важко повірити в таку дійсність. Та ще й у нинішній час. А ще важче —  ціною щоденних неймовірних зусиль та самовідданої праці  —  досягалися такі стандарти, зважаючи на те, з яких руїн довелося відроджувати Красилівський агрегатний і за яких економічних диких криз виживати. І, безумовно, це передусім заслуга того, хто увесь цей час так уміло кермував цим «кораблем» — Петра Володимировича Королюка, «Заслуженого працівника промисловості», кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, шанованої у своєму колективі, серед ділової спільноти краю, знаної в Україні людини.  
Як грім серед ясного неба
Коротко  (оскільки триває розслідування), що ж сталося наприкінці зими та сколихнуло усю громадськість.
Ще у 2013 році ДП «Красилівський агрегатний завод» через «Спецтехнопроектекспорт» уклав угоду з республікою Індія на поставку бомбових підвісок для літаків на суму понад 18 мільйонів доларів США. Замовлення мали виконати до кінця 2016-го. Та після розриву стосунків з Російською Федерацією, з якої отримували чотири найменування заготовок до  цих виробів, контракт опинився під загрозою невиконання, за що передбачалися серйозні санкції.
Тут слід дещо уточнити. Якраз у 2013-му з ініціативи П.В. Королюка через «Спецтехноекспорт» підписується угода на постачання протягом трьох років напряму ( а не через Росію) 408 штук виробів БДз-УСК «А» на суму 18,5 мільйонів доларів США. Передувала підписанню цього дуже вигідного контракту п’ятирічна робота. У чому ж його зиск? – запитаєте. Та в тому, що на кожному виробі завод додатково заробляв 11 тисяч доларів США, таку ж користь мав і спецекспортер. Відтак і державне підприємство, і Україна додатково отримували майже 9 мільйонів доларів США прибутку. В той же час у разі піврічної затримки виконання контракту, відповідно до угоди, завод повинен був би сплатити 10 мільйонів доларів США штрафу. Ясна річ, що Петро Королюк цього допустити не міг. Коли ж у 2015 році виходить указ Президента України про припинення міжурядової угоди про коо-перацію між РФ та Україною, і матеріали, комплектуючі, заготовки військового та подвійного призначення з Росії більше не надходять, виконання контракту стає неможливим.
  Намагання виготовити в Україні такі комплектуючі були безуспішними, бо в нас не знайшлося спеціального обладнання (10-тонного преса). Питання імпортозаміщення в концерні «Укроборонпром» вирішується, але це перспектива наступних років. Тому ситуація спонукала директора шукати інші шляхи, аби не допустити зриву контракту. В.П. Королюк звертається до штабу Повітряних сил України з питанням, чи не будуть списуватися у їхньому відомстві вироби, що містять необхідні заводові деталі (адже ресурс їх використання має значно дов-ший термін, ніж сам виріб, який, відповідно до технічних умов, після двадцяти років зберігання на складі підлягає списанню). У відомстві сказали, що є такі. І ось наприкінці січня з Красилівського агрегатного повезли у військову частину 1748 кілограмів кольорового та чорного металобрухту, щоб обміняти його на 30 штук списаних деталей. Автомобіль із ними на зворотньому шляху і був затриманий працівниками Служби безпеки України.  До речі, вироби, з яких взяли необхідні деталі, також виготовлені на Красилівському агрегатному, але ще 30 років тому. А третього лютого В.П. Королюка було заарештовано військовою прокуратурою Західного регіону України. На виконання ухвали суду у кримінальному провадженні 13 квітня Концерн («Укроборонпром») відсторонив його від посади директора ДП «КАЗ» строком на два місяці.
Зрозуміло, що такі події стали справжнім шоком для колективу заводу. Знаючи свого директора як порядну і чесну людину, пропрацювавши з ним пліч-о-пліч багато літ (дехто — не один десяток), ніхто з працівників не міг повірити у «злочинні» наміри Петра Королюка. Тому заводчани  відразу скликали загальні збори, на яких прийняли  колективне звернення (підписалося під ним 734 учасника зібрання) з проханням провести відкрите та неупереджене розслідування,  встановити істину та повернути їхнього директора. Надіслали документ голові облради, в Раду національної безпеки та оборони України та в ДК «Укроборонпром». Від останнього й отримали відповідь, наведену вище…
   Промислова та ділова спільнота області також висловила свою неабияку стурбованість цією ситуацією. Від її імені голова Союзу промисловців та підприємців Хмельниччини Іван Дунець звернувся з листом до Президента України Петра Порошенка. У ньому, зокрема, йдеться:
«Нині ДП «Красилівський агрегатний завод» є флагманом машинобудівної галузі країни. Він гідно представляє нашу державу на світових ринках та забезпечує прибуткову діяльність. Підприємство дає високооплачувані робочі місця майже 750 жителям райцентру. Наповнює бюджет та суттєво підтримує соціальну сферу у регіоні.
Заслугу в досягненні такого успіху Петра Володимировича Королюка, який понад п’ятнадцять років був незмінним директором заводу, важко переоцінити. Цю авторитетну людину поважають на підприємстві, у Красилівському районі та у нашій області, він знаний і шанований серед промислової еліти країни. Петро Королюк неодноразово обирався депутатом місцевої та обласної рад,  удостоєний високих державних нагород.
Тому просимо Вас взяти під особистий контроль справу директора ДП «Красилівський агрегатний завод» П.В. Королюка з метою об’єктивного розслідування»…
— Хмельниччина славиться своїми працьовитими людьми, керівниками, які дбають про людей, створюють умови праці, робочі місця, — продовжив Іван Іванович, звертаючись уже до наших читачів. — На жаль, ми живемо в такий час, коли будь-кому можна пред’явити звинувачення і навіть затримати, а потім довго добиватися правди. Але Петро Володимирович Королюк —  перш за все патріот України, керівник, в якого надзвичайне почуття відповідальності за справу, за долю колективу, який  йому довірив бути директором. І коли незалежні від нього обставини не дали можливості виконувати дуже вигідний для держави контракт з Індією, від якого в Україну надходили  валютні кошти, Петро Володимирович змушений був шукати вихід з такого становища та звернутися до посадових осіб Міністерства оборони щодо можливості в законному порядку отримати комплектуючі, які більше 30 років знаходились на складах і, по суті, були вже нікому непотрібні. Ми, керівники  промислових підприємств Хмельниччини, що входять в Союз промисловців і підприємців, де об’єднуються десятки тисяч працюючих, віримо у справедливість вищого керівництва і суду, вважаємо, що це прикре непорозуміння буде вичерпано і П. В. Королюк знову зможе бути корисний рідному підприємству, його колективу, якому він віддав найкращі роки свого життя. Державі потрібні такі керівники, котрі дбають насамперед про розвиток вітчизняного машинобудування, його конкурентоздатність, збереження робочих місць, процвітання трудових колективів.
Чим усе закінчиться – поки невідомо. А найбільше (окрім, ясна річ, самого Петра Володимировича та його родини) переймаються долею свого директора заводчани. Тривога та неспокій витають серед них. Адже хто- хто, а вони   добре знають, що таке розруха, як страшно зостатися без роботи і без засобів на існування.  Переживши наприкінці 90-х гнітючі часи, коли на   їхньому підприємстві замість гудіння верстатів чулося тільки скавуління голодних собак, вони дуже бояться ще раз опинитися в таких реаліях. Тому й моляться, аби Петро Володимирович якнайшвидше  повернувся на завод. Бо з ним  вони почувалися у безпеці, твердо стояли на ногах та були  впевнені у своєму завтрашньому дні.