Лише після того, як Грибівське сміттєзвалище під Львовом заживо похоронило під собою трьох людей, в Україні нарешті заговорили про сміттєзагрози, які чекають на жителів кожної області. Як з’ясувалося, в Україні маємо шість тисяч більш-менш узаконених полігонів та понад 35 тисяч велетенських незаконних сміттєзвалищ! Їхня площа займає аж сім відсотків(!) території країни, яку журналісти вже охрестили «смітниковою Швейцарією України».
Всю відповідальність за вирішення «смітникової» проблеми держава сьогодні фактично переклала на плечі місцевого самоврядування та приватної ініціативи... У Хмельницькому також, хоча, подільські чиновники склавши руки не сидять, але й результатів поки що — кіт наплакав. Тож виходить, і наш «сміттєвий монстр» нічим не гірший від сусідського.

 Зона ризику
На Хмельницькому полігоні твердих побутових відходів є власні «антирекорди»: площа — 9 гектарів; вік — 60 років; відходів — 4,5 мільйона тонн (всього на Хмельниччині — 8,2). Висота самого сміттєвища над лінією горизонту сягає 30 метрів (до неї слід додати 15 метрів углиб глиняного кар’єру, на якому полігон і розташовано).
Оптимісти скажуть — ми не найгірші в Україні. Якось же люди живуть із таким «добром», то й нас пронесе. І дійсно, найбільший полігон твердих побутових відходів у Підгірцях під Києвом має аж 90 метрів. Між іншим, окрім нього, до десятки найнебезпечніших полігонів входить і той, що в Кам’янці-Подільському.
«Загрози зсуву існують постійно. Грунт тут нестійкий, а тому ситуацію моніторимо увесь час», — зізнається директор Хмельницького КП «Спецкомунтранс» Владислав Кривенчук.
Полігон сяк-так облаштували лиш із 1987 року. До того тут було звичайне сміттєзвалище. На його базі й створили комунальне підприємство. Та біда в тому, що землі під полігон було відведено замало, тож купа сміття росла собі у висоту, а не в ширину. Таким чином схили тепер уже сміттєвої гори мають кут понад 60 градусів — робити рекультивацію проблемно. Чому про це ніхто не подумав раніше — загадка.
З кожним роком побутових відходів тільки більшає. Тепер лише на один Хмельницький полігон їх щоденно звозять уже не менше 500 тонн, у рік — понад 170 тисяч тонн. А що ж буде далі, якщо влада від слів так і не перейде до рішучих дій?
Тим часом в Олешині
Житель цього села Олександр Іванович Білоус виносить чашку води й пропонує мені її понюхати. Каже — вода постійно відгонить якоюсь соляркою та нечистотами, пити її неможливо. Чай із неї на чай не схожий. Скаржиться й на те, що бойлер, який купив лиш три місяці тому, через великий накип уже вийшов із ладу. І він, і сусіди води з власних криниць стараються не пити. Їздять купувати відфільтровану воду в місто, або набрати в бутлі з дальнього джерела.
У багатьох біля полігону городи. Люди кажуть, як завіє туди вітер із звалища, то так смердить, аж очі виїдає, а дітись нікуди. Тож багато сельчан поспродували свого часу цю землю місцевому підприємцю, який мав серйозні наміри зайнятися смітниковим бізнесом. На жаль, ця викуплена земля і досі стоїть пусткою, ніхто нічого на ній не робить.
Страждає населення й від їдучого диму, що час від часу огортає як Олешин, так і найближчі до полігону населені пункти.
Як відомо, після Грибівської трагедії голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко публічно заявила — більшість пожеж на полігонах є наслідками діяльності самих же працівників, які навмисне підпалюють сміття, щоб зменшити об’єм відходів… Рядові ж робітники Хмельницького полігону в нашій приватній розмові підтвердили, що, дійсно, час від часу спалюють сміття, і навіть вказали місце, де знаходиться так-званий полігон для спалювання.
Не полінувавшись та обійшовши смітник позаду з боку поля, ми з подивом виявили ще й чималий наповнений нечистотами викопаний рів. Його боки не були обкладені відповідними, як у відстійниках, плитами. Тож логічно думати, що смердючий вміст цієї баюри вільно всотується в ґрунти та розноситься підземними водами…
В Олешині люди мріють, аби на полігоні нарешті запрацював сміттєпереробний завод, а отже й з’явилися нові робочі місця. Кажуть, готові навіть перетерпіти, якщо потрібно, тимчасові екологічні незручності, аби лишень спеціалісти переробили цю гору відходів.
Для чого влада шукає якусь нову ділянку для облаштування ще одного сміттєзвалища й будівництва саме на його базі такого підприємства, народ не второпає. Насправді ж зв’язуватися із аварійною, злежаною й вибухонебезпечною горою відходів, на яку потрібно витратити фантастичні зусилля та кошти, потенційні інвестори, як правило, не хочуть.
Реалії і фантастика
Керівник «Спецкомунтрансу» Владислав Кривенчук переконує — підприємство, як може, дбає про безпеку міського полігону.
— На сьогодні задіяні десять одиниць техніки, яка розрівнює, ущільнює, вивозить грунт… Крім того, розпочато будівництво пожежного водогону, тому що діставатися до гідранта із західного боку далекувато. Водогін     от-от почне працювати, відтак безпека в разі займань збільшиться в рази.
З дедалі цікавішими і навіть фантастичними, як цього разу, пропозиціями заходять до Хмельницького міського голови й закордонні візитери. Так 30 червня Олександр Симчишин зустрівся із представниками канадської компанії «Cismaks Megalend Inc» на чолі з її керівником Фаршидом Джамшиді.
Канадці запропонували впровадити в Хмельницькому біотрансферинг — технологію біологічної переробки органічних відходів. Адже в морфології місцевих відходів більше половини сміття складає органіка. Тож фахівці компанії вважають за реальне переробляти її у протеїнові маси і навіть косметику(!). А допоможуть у цьому, як переконували гості, деякі види комах, їх личинки та хробаки, які в процесі життєдіяльності будуть переробляти харчові та органічні відходи.
Представників місцевої влади візитери запросили на діючий завод із переробки сміття в Отаві, аби ті змогли на ділі переконатися в ефективності такої технології. Наразі такі ж комплекси, за їхніми словами, нині будують у Ванкувері та Огайо. Окрім того, такий завод ще й здатний утилізувати й неорганічне сміття, тож цикл переробки буде повний.
Вартість цього проекту оцінюється в 50 мільйонів євро. Та всі витрати готова взяти на себе канадська компанія. Строк окупності — 15 років. Потужність заводу — переробка ста тонн сміття за добу.
Як і їхні попередники, проектанти з Європи, які, нагадаємо, планували переробляти сміття на біогаз, канадці також просять місцеву владу виділити їм земельну ділянку та допомогти здолати бюрократичні перепони. Однак пропонують не 100-150 робочих місць, як ті, а вже півтисячі.
На сьогодні знайти в Хмельницькому ділянку землі під таке будівництво й, власне, новий полігон, це величезна проблема. Зокрема, розглядається варіант купівлі такої землі у заводу «Строммашина».
Примітно, що кількома роками раніше фірма «Делюкс» викупила в олешинців близько п’яти гектарів землі під полігон із тим, аби в майбутньому тут збудувати сміттєпереробний завод. Її партнером виступала фірма «Фристайл ЛТД», що належить одному з мешканців Хмельницького. Він особисто проводив презентації майбутнього проекту та знайомив представників Хмельницького міськвиконкому та «Спецкомунтрансу» із усіма тонкощами досить перспективного проекту. Попередня влада, що обіцяла сміливцю «золоті гори», змінилася, а її обіцянки так і залишилися лише голосними прожектами.
Якому ж інвестору надасть перевагу місцева влада і, взагалі, іноземному чи вітчизняному — залишається великою інтригою. Та зрозуміло одне – час не чекає. Він — вже не просто гроші, а й — збережені людські життя та долі.